Лекція 9

Другорядні члени речення

Наведено відомості про типи другорядних речень, їхнє морфологічне вираження і види.

План

1. Поняття про другорядні члени речення. Типи другорядних членів речення.
2. Додаток, його морфологічне вираження. Види додатків.

3. Означення. Види означень, їхнє морфологічне вираження.
4. Поняття про прикладку, її семантика, структура, позиція щодо означуваного слова.
5. Способи поєднання прикладки з означуваним іменником, розділові знаки при прикладці. Правила вживання лапок і дефіса (табл. 122).
6. Розрізнення прикладок і неприкладкових утворень.
7. Обставина. Види обставин.
8. Синтаксичні функції інфінітива.

1. Поняття про другорядні члени речення. Типи другорядних членів речення

Таблиця 55. Класифікація другорядних членів речення

Другорядними називають такі члени речення, що слугують для поширення граматичної основи речення – підмета і присудка чи головного члена односкладного речення – або інших другорядних членів.
Класифікація другорядних членів речення можлива за різними ознаками.

1. За кількістю синтаксичних зв’язків:

а) прислівні – додаток, означення, обставина;	І невидимі в пущах солов’ї жагу солодку в звуки виливають (М. Рильський).
б) подвійної синтаксичної залежності – дуплексив;	Я йду, іду зворушений (П. Тичина).
в) приреченнєві – детермінанти (від лат. determinans – той, що визначає, обмежує).	Над рікою вечір плаче (В. Сосюра).

2. За граматичним вираженням:

а) морфологізовані;	Я люблю [кого? що?] село, дороги, стигле жито [додатки, виражені іменниками].
б) неморфологізовані.	Мати вийшла [куди?] за село [обставина, виражена іменником з прийменником] (Л. Первомайський).

3. За семантикою

а) однозначні;	*З вітром весняним* сосна розмовляла [розмовляла з к и м? з вітром; вітром я к и м? весняним] (Леся Українка).
б) синкретичні (від гр. συνκρητισμός – об’єднання).	Думи [які? про що?] *про землю* будили Маланку по ночах (М. Коцюбинський).

2. Додаток, його морфологічне вираження. Види додатків

Таблиця 56. Додаток

Додаток – другорядний член речення, що означає об’єкт дії (стану, процесу чи ознаки) і відповідає на запитання непрямих відмінків (к о г о? ч о г о? к о м у? ч о м у? і т. д.).
Додаток входить переважно до групи присудка передусім як придієслівний другорядний член речення, хоча може залежати й від інших слів здебільшого у присудковій функції (чи в позиції головного члена односкладного речення).

Додаток залежить від члена речення, вираженого:

1) дієсловом;	Яка орда нам гідність притоптала? (Л. Костенко).
2) прикметником;	Ніч осіння на дощ та тумани багата (Леся Українка).
3) дієприкметником;	Аркушики чернетки були помережані перекресленими рядками (О. Донченко). Шумлять за вікном тополі й осокори, гудуть, розгойдані вітрами (І. Цюпа).
4) дієприслівником;	Все життя він жив майбутнім, не маючи нічого відрадного в минулому (М. Стельмах).
5) предикативним прислівником;	Гарно мені й приємно (І. Нечуй-Левицький).
6) предикативною формою на -но, -то;	Давно покінчено *з війною* (О. Гончар).
7) іменником (віддієслівним або який означає керівника, виконавця, власника, автора)	Командир загону щось креслив червоним олівцем (Ю. Збанацький).

Додаток виражений:

1) іменником у непрямому відмінку (з прийменником чи без нього);	Про даль я мрію, про безмежжя хмарні (М. Бажан).
2) займенником, співвідносним з іменником;	Мене сьогодні голуб розбудив (Л. Костенко).
3) кількісним числівником;	Семеро одного не ждуть (Н. тв.).
4) субстантивованим словом;	Черниш дивився на поранених майже з побожною шаною (О. Гончар). Протягли своє “ку-ку-рі-ку”* горлаті півні* (П. Мирний).
5) зв’язаним словосполученням;	*Три явори* посадила сестра при дорозі (Т. Шевченко).
6) фразеологізмом;	Ні одного кривого слова* я від нього* не чула (М. Старицький).
7) лексикалізованим сполученням слів;	Не забуть мені рідну Третю Роту (В. Сосюра).
8) інфінітивом.	Іван Половець наказав приготувати кулемети (Ю. Яновський).

Таблиця 57. Види додатків

Розрізняють прямий, непрямий та інфінітивний додатки. Перші два приєднані до пояснюваного слова способом керування, третій – способом прилягання.
П р я м и й додаток означає предмет, на який безпосередньо переходить дія, залежить від перехідного дієслова і стоїть:

1) у З. в. без прийменника: Вітер осені хилить тополі (В. Сосюра).

Примітка 1. Деякі іменники в З. в. мають паралельні форми: взяти ніж (ножа), співати пісні (пісень), загострити олівець (олівця), пасти телята (телят) і под.

2) у позиції З. в. без прийменника (якщо виражений незмінними субстантивованими словами): Я промовив їй «добридень» (Б. Олійник).

3) у Р. в. без прийменника, якщо:
а) при перехідному дієслові є заперечна частка не: Я не люблю ненависті в собі (Д. Павличко).

Примітка 2. У цій позиції можуть уживати і З. в.: Неситий не виоре на дні моря поле (Т. Шевченко), але Р. в. значно посилює заперечення.

б) дія переходить на частину предмета чи неозначену кількість предметів, названих іменником [родовий партитивний (від лат. partes – частина)]: Тоня діловито наливає з бідона води (О. Гончар); Я тобі сьогодні назбирав конвалій (В. Сосюра).

Прямим є додаток, що залежить від предикативних слів жаль, жалко, шкода і виражений іменником – назвою неістоти в Р. в.: Жаль [кого? чого?] часу. Пор.: Жаль [кого? що?] пташку.

Н е п р я м и й додаток означає предмет, на який дія безпосередньо не переходить, хоча подеколи, залежачи від неперехідного дієслова, він може позначати й предмет, на який дія поширюється безпосередньо: завідувати школою, керувати кафедрою. Тому особливість непрямого додатка полягає не в характері спрямованості дії на предмет, а в морфологічних засобах його вираження.

Непрямий додаток залежить переважно від дієслова, рідше – від прикметника, дієприкметника, іменника, предикативного прислівника; виражений іменником або його еквівалентом у З. в. з прийменником чи в будь-якому іншому непрямому відмінку з прийменником або без нього (крім згаданих форм Р. в.): Не дивисьна березу плакучу (Леся Українка). Любові й щастя хочеться людині; Сьогодні весело мені! (З тв. М. Рильського). Ми зроду щедрі на добро і хліб (М. Сингаївський). Високі гори довкола покриті чорним смерековим лісом. Любов до Буковини, до свого народу – основний мотив творчості Ольги Кобилянської.

Примітка 3. Від перехідного дієслова можуть одночасно залежати прямий і непрямий додатки: Вранішній туман ще затягав обрій тонким рожевим серпанком [затягав кого? що? обрій – прямий додаток; затягав чим? серпанком – непрямий додаток] (Петро Панч).

Примітка 4. Ужиті при іменниках безприйменникові непрямі додатки, виражені Р. в., слід відрізняти від неузгоджених означень: Відкриття (чиє?) Коперника зробило революцію у світогляді (чийому?) людей, у їхньому розумінні (чого?) природи та способах (яких?) пізнання (чого?) її (З підручника).

Примітка 5. Прийменникові непрямі додатки слід відрізняти від обставин та означень, виражених прийменниковими словоформами. Критерієм розрізнення є значення словоформ: якщо за словоформою вбачаємо предмет, то це додаток, якщо ж уявляємо місце, причину, умову тощо або ознаку, то це, відповідно, обставина чи означення. Пор.: У життя вони вступали з різних, світлих авдиторій [вступали (куди?) у життя; вступали (звідки?) з авдиторій] (М. Рильський). – В таке безсмертя й я привикла вірить [привикла вірить (у що?) в безсмертя] (Леся Українка). Всі люди позбирали клунки з хлібом і поплентались на панський двір [клунки (які?) з хлібом] (І. Нечуй-Левицький). – Плугатарі з плугами йдуть [йдуть (із чим?) з плугами] (Т. Шевченко).

Примітка 6. Атрибутивність прийменниково-іменникових конструкцій залежить від їхньої позиції в реченні та інтонування. Якщо вони стоять безпосередньо після іменника і не виділені логічним наголосом, то тяжіють до іменника і виступають його означенням: Дядькоз Одеси приїхав у гості. Якщо прийменниково-іменникові форми дистанційовані від іменника, то вступають у синтаксичні зв’язки з дієсловом і є обставиною: Дядько приїхав у гості з Одеси.

І н ф і н і т и в н и й додаток виражений об’єктним інфінітивом, що позначає дію іншої, ніж підмет, особи і залежить від дієслів із семантикою:

а) волевиявлення, які виражають наказ, пораду, побажання, прохання, запрошення, умовляння, дозвіл (наказати, умовити, примусити, загадати, заставити, просити, запросити, дозволити, доручити, заборонити, заказати, не дати, веліти, запропонувати, заповідати тощо): Зброя дзвенить, не дає на край суходолу ступити (М. Зеров);

б) приреченості (приречено, призначено, дано, на роду написано і под.): Зносіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить (І. Франко);

в) загальносприйнятності, загальновживаності (прийнято, заведено тощо): У нас заведено здоровкатись;

г) навчання, повчання (вчити, навчати, наставляти, радити і под.): Любить людей мене навчила мати (В. Симоненко).

Методична примітка

У шкільній граматиці інфінітивний додаток розглядають як різновид непрямого.

3. Означення. Види означень, їхнє морфологічне вираження

Таблиця 58. Означення. Види означень

Означення – другорядний член речення, що називає ознаку предмета і відповідає на запитання який? чий? котри́й? (у будь-якому відмінку), а також на запитання скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім Н. та З. в.) й синтаксично залежить від іменника.

За способом підрядного зв’язку виділяють узгоджені та неузгоджені означення.

Узгоджене означення стоїть переважно перед означуваним словом, узгоджується з ним у роді, відмінку й числі і виражене:

1) прикметником (у повній, рідше короткій формі);

Сосновий ліс перебирає струни над берегами вічної ріки (Л. Костенко). І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Н. тв.).

Примітка 1. Не є означенням прикметник у лексикалізованих сполученнях слів і фразеологізмах: морська свинка, Великий Луг, Чорне море, лебедина пісня, сон рябої кобили.

2) дієприкметником;

В гречках некошених стоїть барвистий мед (А. Малишко).

Примітка 2. Означення, виражені прикметниками чи дієприкметниками, що мають при собі залежні слова (так звані прикметникові та дієприкметникові звороти), називають поширеними: Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків (М. Коцюбинський). Переповнений любов’ю, я відкрив кохання книгу (П. Тичина).

3) займенником, співвідносним з прикметником;	Горлиці гудуть в моєму краї (Г. Світлична).
4) порядко́вим числівником;	На моїх очах перші сніги зійшли (Леся Українка).
5) кількісним числівником у непрямому відмінку, крім знахідного.	Тут розгорнулися науково-дослідні ділянки двох класів сільської школи (З газети).

Примітка 3. Кількісні числівники у Н. та З. в. є головними компонентами зв’язаних словосполучень: Сім струн я торкаю (Леся Українка).

Неузгоджене означення стоїть переважно після означуваного слова, поєднане з ним зв’язком керування або прилягання і виражене:

1) іменником: а) у Р. в. без прийменника; б) у непрямому відмінку з прийменником;	Хату матері я завжди згадую у своїх думках (В. Герасимчук). Шафа для одягу ховалась у кутку (В. Собко).
2) кількома іменниками або числівниками у Н. в. (кратні означення);	маршрут *Сімферополь – Ялта – Севастополь; рахунок 2:1*
3) предметно-особовим займенником у Р. в. (його, її) у функції присвійного;	Таке її щастя (Т. Шевченко).
4) прислівником;	Хороший, як Микитина свита навиворіт (Н. тв.).
5) дієприслівником;	Робота стоячи – не з легких.
6) інфінітивом при іменниках віддієслівного походження та деяких інших на зразок бажання, прохання, мрія, думка, гадка, надія, право, прагнення, звичка, талант, властивість, завдання тощо;	Сагайда подав команду *в’ючитись* (О. Гончар).
7) зв’язаним словосполученням;	На Софії була чорна сукня *з коштовної тканини* (А. Шиян).
8) фразеологізмом;	Це ж чистісінької води ошуканство! (З газети).
9) порівняльним зворотом.	Капрал з вусиками як у таргана перевірив папери, козирнув і пропустив мандрівників (В. Симоненко).

Примітка 4. Від одного іменника можуть залежати узгоджені й неузгоджені означення: Полилась по срібній ночі срібна піснясолов’я… (Олександр Олесь), а при неузгоджених означеннях можуть уживатися й узгоджені: Люблю хати древлянського Полісся (Л. Костенко).

4. Поняття про прикладку, її семантика, структура, позиція щодо означуваного слова

Таблиця 59. Прикладка

Прикладка – різновид означення, виражений іменником і переважно узгоджений з означуваним словом у формі відмінка. Називаючи ознаку предмета, прикладка водночас дає йому нову назву, тобто вказує на ознаку через посередництво іншого предмета. Прикладка, як і взагалі означення, відповідає на запитання який?

1. Прикладка залежить від члена речення, вираженого:

а) іменником;	Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (М. Коцюбинський).
б) лексикалізованим сполученням слів;	Іван Петрович, за освітою фізик, на війні був артилеристом (З газети).
в) зв’язаним словосполученням;	На смаглявому обличчі біліє кілька ямок – *сліди вітряної віспи* (М. Стельмах).
г) особовим займенником.	Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають (Марко Вовчок).

2. Прикладка може бути виражена:

а) іменником;	Сторож*-дід* змете з порога сніг і слід твоїх чобіт (А. Малишко).
б) лексикалізованим сполученням слів;	Я передплачувала газету **«Кримська світлиця».**
в) зв’язаним словосполученням	Два хижаки, два шуліки кружляють над селом, над гаєм, степом (М.Трублаїні).
г) субстантивованим словом;	Івась, як менший, завжди терпів від Карпа (Панас Мирний).
ґ) коротким прикметником.	Здрастуй, милий-чорнобров, весел будь і будь здоров (Л. Первомайський).

3. Прикладка може мати таку семантику:

а) характеризувати особу за віком, національністю, професією, родом діяльності, родинними стосунками, місцем проживання, походженням тощо;	**Візник-молдаванин, дівчата-доярки, син-парубійко, письменник** В. Дрозд;
б) давати якісну характеристику осіб, предметів;	Хлопець-богатир, ведмідь*-ласун,* лисичка-*сестричка,* бджоли*-робітниці,* сльози*-перли;*
в) бути вужчою (видовою чи одиничною) назвою при ширшій (родовій), рідше – ширшою (родовою) при вужчій (видовій або одиничній);	ріка *Дніпро,* планета *Венера,* трава *звіробій,* роман *«Вир»,* універсам *«Київ»,* пароплав «*Леся Українка», Дніпро-ріка,* звіробій*-трава;*
г) бути кваліфікаційною, тобто відносити предмет до певної групи, певного класу, розряду тощо.	Іван *-царенко,* іменники – *конкретні назви*.

Примітка 1. До імен і прізвищ людей прикладкою звичайно є загальна назва, якщо власна назва не відокремлена. Пор.: І мовчав юнак Федькович (П. Тичина). – У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко (Марко Вовчок). Проте єдиною підставою для визначення означуваного слова і прикладки може бути контекст, оскільки прикладка виражає нову інформацію, а означуване слово – уже відому: У Петренків дві дочки. Я познайомилася зі старшою дочкою Ольгою [відома інформація про дочку, нова інформація – її ім’я, тому власна назва є прикладкою].

4. За структурою прикладка буває:

а) непоширена однослівна (без залежних слів);	Є в мене сестра*-красуня* (А. Шиян).
б) непоширена розгорнута;	А ось він, *Мартин Рибка, відступає набік* (Ю. Мушкетик).
б) поширена (із залежними словами).	А до Дмитра вдруге підійшов Микола Останець, гарячковитий і до безрозсудливості сміливий у боях воїн (М. Стельмах).

5. За позицією щодо означуваного слова прикладка може бути:

а) препозиційна (стоїть перед означуваним словом);	*Вірний син трудової поневоленої України, Тарас Шевченко став найглибшим виразником дум і сподівань народних* (В. Шевчук).
б) постпозиційна (стоїть після означуваного слова).	Нащо здалась вам та пісня*-отрута?* (Леся Українка).

5. Способи поєднання прикладки з означуваним іменником, розділові знаки при прикладці. Правила вживання лапок і дефіса

6. З означуваним словом прикладка може поєднуватися:

а) інтонацією;	Блиснув кривий Яремин ятаган – подарунок татарського хана (Я. Качура).
б) іменниковими та прийменниково-іменними формами на зразок за освітою, за походженням, за фахом, між них, родом, серед них, так званий (у тому числі – не рекомендовано) тощо;	Мати її, *родом туркменка, зовсім не була схожа на казашок Приуралля* (З. Тулуб).
в) прислівниками на зразок *інакше,* переважно, перш за все, теж та ін.;	Янтар, інакше копалчину смолу, люди знали ще в сиву давнину (З підручника).
г) аналогами прийменників **на ім’я (на ймення), на кличку, на прізвисько, на прізвище**;	Гей був у Січі старий козак, **на прізвище Чалий** (Н. тв.).
ґ) часткою *навіть;*	Справжньому письменникові, *навіть таланту, не можна обмежувати себе лише спогадами про дитинство і юнацтво* (З газети).
д) сполучниками або (=тобто), а саме, зокрема, наприклад, насамперед, особливо, передусім (передовсім), тобто, чи (=тобто), як, як-от.	Аїр тростинний, *чи лепеха звичайна, містить у собі ефірну олію, яку застосовують у медицині, парфумерії, харчовій промисловості* (Із журналу).

Примітка 2. Слід розрізняти пояснювальні та розділові сполучники або, чи. Пор.: Лінгвістика, або мовознавство, допомагає пізнавати закони мислення. – Хімічні реакції часто відбуваються з виділенням або поглинанням тепла (З підручника).

7. За відсутністю / наявністю змістового та інтонаційного виділення прикладка буває:

а) невідокремлена;	Черкащина давно оспівана як хлібний край (З газети).
б) відокремлена.	Венера, як правдива мати, для сина рада все оддати (І. Котляревський).

8. За вживанням:

а) одинична;	Не вийшов один – *Залізняк* (А. Малишко).
б) однорідні;	Він Пушкіна, *вигнанця* і *співця,* приймав колись (М. Рильський).
в) послідовно доповнювальні;	Ось приходить і другий підпасич – Грицько, Чупринів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ (Панас Мирний).
г) послідовно доповнювальні та однорідні.	Дядько мій, Микита, чорнокнижник, швець і **мрійник, славний чоловік*, все життя розповідав про ніжність, хоч її не бачив цілий вік* (А. Малишко).

9. Розділові знаки при прикладці:

а) відсутні;	Село Троянівка гніздиться в долині (Г. Тютюнник).
б) лапки;	Сценарій «Аероград» я написав у Москві за два з половиною місяці (О. Довженко).
в) дефіс;	І їде Іван-тракторист, завзято співаючи в полі (С. Олійник).
г) тире;	От переміг змія Іван Іванович – руський царевич, змій і проситься (Н. тв.).
ґ) парні коми;	Се новий тухольський боярин, *Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину* (І. Франко).
д) парні тире.	Дочки – Ольга й Олена – визбирували на городі картоплю (В. Козаченко).

Примітка 3. Якщо означуване слово біля прикладки пропущене, то прикладка перебирає на себе його синтаксичну функцію. Пор.: Освітлений вогнями, підходить пароплав (який?) «Тарас Шевченко» (О. Довженко). – Освітлений вогнями, підходить (хто? що?) «Тарас Шевченко».

6. Розрізнення прикладок і неприкладкових утворень

Примітка 4. Не вважають означуваним словом з прикладкою:
а) складне слово, що становить одне нерозривне найменування: стоп-кран, вагон-ресторан, музей-квартира, школа-магазин, ліжко-диван, крісло-качалка, плаття-костюм, виставка-продаж тощо;
б) сполучення синонімів: море-океан, путь-дорога, рід-плем’я;
в) сполучення антонімів: імпорт-експорт, купівля-продаж;
г) асоціативне сполучення: руки-ноги, батько-мати, хліб-сіль;
ґ) термін, у якому прикладка втратила атрибутивне значення: гриб-дощовик, льон-довгунець, заєць-русак.

7. Обставина. Види обставин

Таблиця 60. Обставина. Види обставин

Обставина – другорядний член речення, що характеризує дію, стан, рідше – ознаку.
Обставинам належить особливе місце в системі другорядних членів речення, оскільки вони можуть мати різну підпорядкованість: залежать або від одного слова (прислівні), або від усього речення (приреченнєві, чи детермінанти).

Прислівні обставини залежать від присудка чи головного члена односкладного речення, рідше – від іншої обставини: Коні шалено мчали полем (Ю. Мушкетик). Весно, весно, яка ти нещадно прекрасна у ці важкі дні війни (О. Гончар). І тихо видно білі дива (М. Вінграновський). Прозору склянку вщерть налито вином червоним і хмільним (М. Рильський). Повстанці просувалися полем дуже обережно (С. Скляренко).

Детермінантні обставини є похідними від підрядних частин складнопідрядних речень і залежать від предикативного ядра речення: Коли перебуваю в саду, то пригадую дні дитинства ⇒ У саду пригадую дні дитинства. Хлопчик недоладно відповідав, бо хвилювався ⇒ Від хвилювання хлопчик недоладно відповідав.

Значення обставин різноманітні. За семантичними ознаками виділяють такі їх види:

1. С п о с о б у д і ї – дає якісну характеристику дії чи стану, означає спосіб їхнього вияву, відповідає на запитання як? яким способом? яким чином?

Чим виражена	Приклади
а) прислівником способу дії;	Синіли на межі прощально* васильки* (В. Сосюра).
б) іменником з прийменником;	Покришки з брязкотом упали з цистерни (М. Коцюбинський).
в) іменником в О. в. з порівняльним значенням;	Вона то плавала лебедем, то йшла павою (І. Нечуй-Левицький).
г) дієприслівником, дієприслівниковим зворотом;	Ти стояла *задумавшись* (О. Гончар). Я пройшов по мокрому перону, дихаючи повними грудьми (М. Рильський).
ґ) порівняльним зворотом;	Люди мучились, *як в пеклі* (Леся Українка).
д) зв’язаним словосполученням;	Стоять жінки *у три ряди* (А. Малишко).
е) фразеологізмом.	Назад повертався Остапко на чотирьох (Ф. Бурлака).

2. М і р и і с т у п е н я – характеризує дію чи ознаку за ступенем або мірою їхнього вияву, відповідає на запитання наскільки? якою мірою? скільки разів? у скільки разів? як часто? як багато? укотрЕ?

а) прислівником міри і ступеня (на зразок багато, вволю, вперше, вщерть, двічі, доволі, дотла, дуже, занадто, ледве, надзвичайно, надмірно, надміру, надто, тричі, трохи та ін.);	Батько був дуже добрий (Марко Вовчок). Луки знову зазеленіли, трава росте *вдруге* і ростиме *втретє* (С. Чорнобривець).
б) формою вищого ступеня порівняння прислівника;	Швидше воду в Дніпрі зупиниш, ніж їх (П. Куліш).
в) іменником з прийменником;	Сад музикою сповнений *по вінця* (О. Підсуха).
г) зв’язаним кількісно-іменним словосполученням;	*Разів із шість* Рябка водою одливали (Л. Глібов).
ґ) фразеологізмом.	А кіт що є духу нявчить (Г. Квітка-Основ’яненко).

3. М і с ц я – означає місце дії, напрямок, початковий або кінцевий пункт, шлях руху, відповідає на запитання де? куди? звідки? яким шляхом?

а) прислівником місця;	Справа, і зліва, і спереду стояли озерця й озерця (А. Шиян).
б) іменником з просторовим прийменником;	Сонечко спускалося за гору (П. Мирний).
в) іменником в О. в. без прийменника;	Іду шляхом, поля й ліси минаю (Л. Первомайський).
г) порівняльним зворотом;	У кухні, як в музеї, тиша (Д. Павличко).
ґ) зв’язаним словосполученням;	Сидить козак на тім боці (Т. Шевченко).
д) лексикалізованим сполученням слів;	Павло Діденко у Вітровій Балці був тепер не часто (А. Головко).
е) фразеологізмом.	Я крадькома вийшла з кімнати і пішла куди очі дивились... (М. Кропивницький).

4. Ч а с у – означає час дії, її тривання, початок та кінець, відповідає на запитання коли? доки? відколи? як довго? з яких пір? до яких пір?

а) часовим прислівником;	*Увечері* посумую, а *вранці* заплачу (Т. Шевченко).
б) іменником часового значення;	І *день* і ніч лунає бій (М. Нагнибіда).
в) дієприслівником, дієприслівниковим зворотом;	Поснідавши, Максим почав збиратися до міста (І. Нечуй-Левицький). *Кінчивши з бур’янами, ланка* поспішала обробити просо (С. Скляренко).
г) іменником із часовим прийменником;	*Після дощу* гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра).
ґ) порівняльним зворотом;	Ганна була такою ж стрункою та привабливою, *як колись* (О. Донченко).
д) зв’язаним словосполученням;	Він з’явився *обідньої пори* (К. Винничук).
е) фразеологізмом.	До школи учень *у свинячий голос* приходить (Ю. Яновський).

5. П р и ч и н и – означає причину настання дії чи ознаки, відповідає на запитання чому? з якої причини? на якій підставі?

а) прислівником причини на зразок *згарячу, здуру, знехотя* ’неохоче’, *знічев’я* ’з нічого робити’, *зозла, зопалу* ’у стані сильного збудження’, *зосліпу, ненароком, ненавмисне* ’без певного наміру’, *спересердя* ’в пориві гніву’, *спохвату* ’поспішаючи’, *спрожогу* ’поспішно’, *спросоння, сп’яну, тому* ’через те’, *чому* тощо;	Кайдаш спересердя грюкнув дверима (І. Нечуй-Левицький). Зопалу я звівся на ноги (Ю. Збанацький).
б) дієприслівником, дієприслівниковим зворотом;	Віста з Малушею, *натомившись,* загорнулись у шкури й лягли спати (С. Скляренко). *Побачивши Черниша, боєць* зворушився до сліз (О. Гончар).
в) іменником з прийменником причини на зразок від (од), внаслідок, з, за, завдяки, зважаючи на, з нагоди, з огляду на, з приводу, на основі, перед, під впливом, у зв’язку з, у силу, у результаті, через тощо;	*Через* ту *дівчину* бандуристом став (Н. тв.). Вицвіли у матері очі від чекання (О. Довженко).
г) порівняльним зворотом;	Василина повільно, *наче побоюючись, повернулась до нього* (І. Нечуй-Левицький).
ґ) фразеологізмом.	Сиділа-сиділа Лисичка, та й заснула **від нічого робити** (Н. тв.).

6. М е т и – вказує на мету виконання дії, відповідає на запитання з якою метою? навіщо?

а) прислівником мети на зразок *зумисне, навіщо, навмисно (-е), на зло, наперекір, напоказ, нащо* і под.;	Усі вулиці Вербівки *ніби навмисне* обсаджені вербами (І. Нечуй-Левицький).
б) іменником з прийменником мети на зразок в, від, в ім’я, в інтересах, для, до, за, задля, заради, з метою, з нагоди, з приводу, на, на випадок, на (у) знак, на честь, по, про, у справах (справі) та ін.;	Марную день *на пошуки* незримої німої суті в сутінках понять (Л. Костенко). Тоді я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою (О. Довженко).
в) інфінітивом при дієсловах руху, стану на зразок *зайти,* *прийти, приїхати, примчатися,* *повернутися,* *полетіти* тощо; при дієсловах на зразок *взяти, відпустити, залишити, запросити, найняти, послати* і под.;	Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать (Т. Шевченко). Чумаченка залишив доглядати пораненого (Г. Тютюнник);
г) дієприслівниковим зворотом;	Голосов прискорив біг, *намагаючись віддалитися від надто сильного суперника* (В. Собко).
ґ) порівняльним зворотом;	У цей час, *наче на сміх, зайшов до передпокою вітчим і щось почав розповідати.*... (А. Яна).
д) фразеологізмом.	Хоч літак ішов з заходу, я все ж *на всякий випадок* просигналив йому (П. Вершигора).

7. У м о в и – означає умову, за якої відбувається чи відбудеться дія, відповідає на запитання за якої умови? у якому випадку?

а) прислівником умови на зразок *безнадійно, безперешкодно, безумовно, випадково, закономірно, принагідно* і под.;	Вони рушили безперешкодно всі гуртом із здобиччю до корабля (М. Лукаш).
б) іменником з прийменником умови на зразок *без, з, за умови, на випадок, при, при умові, у (в), у випадку, у разі* тощо;	Божевільний!.. Бо ж тільки *з божевілля* потягнуться пальці на клавіші буквально в другім такті після страшного вибуху міни поруч (Іван Ле).
в) дієприслівниковим зворотом.	*Не спитавши броду, не лізь у воду* (Н. тв.).

8. Д о п у с т у – вказує на умову, всупереч якій відбувається дія, відповідає на запитання всупереч чому? незважаючи на що?

а) іменником з допустовим прийменником на зразок *всупереч, наперекір, на (у) противагу, незалежно від, незважаючи на, попри, при, у розріз з* і под.;	А дуб стоїть незламно всім напастям наперекір (І. Цюпа).
б) дієприслівниковим зворотом.	Не раз зазнавши невдач, селекціонер не припинив досліджень і домігся свого (З газети).

9. Н а с л і д к у – означає наслідок певної події, відповідає на запитання з яким наслідком?

Іменником у З. в. з прийменником на

На муку покохав я її (Т. Осьмачка).

10. О б с т а н о в к и (ситуації) – означає стан погоди, природи, довкілля, а також стан людини (живої істоти), атмосферу, відповідає на запитання в яких умовах? у якій обстановці? у якій ситуації?

а) іменником з прийменником на зразок *у тиші (темряві, тумані, диму, шумі), на сонці (вітрі), при світлі, серед тиші* тощо;	Отак жив Чіпка, виростав *у голоді* та *в холоді, у злиднях* та *недостачах*(П. Мирний).
б) аналогом прийменника на зразок *в обстановці, в атмосфері, у стані* тощо з іменною формою.	Як у дитячих літах, так і пізніше я жив *в атмосфері теплих, сердечних відносин* (М. Коцюбинський).

11. М о д а л ь н а обставина – означає співвіднесеність ознаки з дійсністю.

Модальним прислівником на зразок безперечно, в дійсності, дійсно, доконечне(о) ’обов’язково, неодмінно’, доконче, достеменно, достотно, достоту ’справді, дійсно, істинно’, істотно, конечне(о), конче, насправді, неодмінно, обов’язково, правдиво, притьма ’обов’язково, неодмінно’, пробі ’неодмінно, достоту’, справді, суто ’тільки; виключно; чисто’, точно і под.

А воно так дійсно було (М. Коцюбинський). Наближаючись до Островни, Наполеон намагався зовні бути спокійним, але насправді спокою не було (П. Кочура). Старшина прагнула шляхетських прав, панування в державі, і суто церковна освіта не відповідала її вимогам (З. Тулуб).

Методична примітка
У шкільних підручниках виділено 8 видів обставин за значенням: способу дії, міри й ступеня, місця, часу, причини, мети, умови, допустові. Обставини обстановки (ситуації) розглядають як обставини місця чи умови, а обставини наслідку й модальні не вивчають.

Синтаксичні функції інфінітива

Таблиця 61. Синтаксичні функції інфінітива

Синтаксичні функції інфінітива різноманітні. Інфінітив може формувати граматичну основу як один з головних членів двоскладного речення – присудок, підмет – чи як головний член односкладного речення або ж їхній компонент, а також бути другорядним членом речення – означенням, додатком, обставиною. Ці функції реалізуються в різних синтаксичних структурах: простому реченні, предикативних частинах складного речення, вставних і вставлених компонентах, парцельованих конструкціях.

1. Простий дієслівний присудок чи його складник

1.1. Інфінітив виступає в значенні дієвідмінюваної форми і виражає додаткові семантичні та експресивні відтінки значення (початку дії або наміру здійснити дію).	Скиба бігти (А. Головко). Люди орать, а ви руками махать (Н. тв.).
1.2. Інфінітив є компонентом складеної форми майбутнього часу, яка виступає простим дієслівним присудком.	Саїд-Алі буде озиратися,* відчувши сторонню людину* (І. Ле).
1.3. Інфінітив є компонентом ускладненого присудка в разі сполучення з часткою *давай* чи поєднання з однокореневою дієвідмінюваною формою.	[От, сидячи за столом, як вже поприймали страву,] давай тоді Василь дівчат розглядати (Г. Квітка-Основ’яненко); *Убити – не вбили,* [тільки мої довгі коси остригли] (Т. Шевченко).

2. Компонент складеного дієслівного присудка

2.1. Інфінітив є основним компонентом.	Один за одним стало товариство рушати (Панас Мирний); Я щось маю розпитати (Т. Шевченко). Я горів бажанням пробитись* на шлях театральної творчості* (О. Довженко).
2.2. Інфінітив є частиною основного компонента, вираженого фразеологізмом.	Я повинен зніматися* з якорів десь біля двадцятого грудня* (П. Загребельний).

3. Компонент складеного іменного присудка

Інфінітив є іменною частиною складеного іменного присудка (з можливими частками це, значить, це значить).

Щастя – це в праці творити все для таких, як ти (В. Сосюра).

4. Складник трикомпонентного присудка

4.1. Інфінітив є допоміжним фазовим та основним компонентом.	Ми мусили перестати розмовляти.
4.2. Інфінітив є допоміжним модальним та основним компонентом.	Крім цього, Левко порадив йому те, чого сам ніяк не міг зібратися зробити (В. Підмогильний).
4.3. Інфінітив є дієслівною зв’язкою.	Справа починала бути* поганою* (М. Коцюбинський).

5. Головний член чи його компонент в односкладному реченні

5.1. Головний член односкладного інфінітивного речення.	У жодній енциклопедії світу не знайти* нам цієї Зачіплянки* (О. Гончар); Відпочити б з дороги (Леся Українка);
5.2. Основний компонент аналітичної форми головного члена: а) безособового; б) означено-особового; в) неозначено-особового; г) узагальнено-особового.	Незабаром має світати (М. Трублаїні); *І знову хочу пережить хлоп’ячі радощі та бурі* (Б. І. Антонич); Вже закінчили жито жати (Є. Маланюк). Хочеш мати – [треба дбати] (Н. тв.).
5.3. Синтаксично залежний повнозначний компонент головного члена односкладного безособового речення.	Кайдашисі дуже бажалось на старість полежати та одпочити (І. Нечуй-Левицький); А все ж з ним варто ще поговорити (Леся Українка); Та ні́коли мені сидіти (Л. Глібов).
5.5. Допоміжний компонент з фазовим чи модальним значенням та повнозначний компонент:	Треба тільки уміти слухати (М. Коцюбинський).
5.4. Дієслово-зв’язка при іменному компонентові головного члена односкладного безособового речення:	Треба бути* щирим і вимогливим до себе* (О. Довженко).

6. Підмет чи його складник

6.1. Простий підмет у реченні, де присудок складений іменний: а) з нульовою зв’язкою та іменною частиною, вираженою інфінітивом, і можливими вказівними частками це, то, ось, значить;	Спати – не воювати (Н. тв.); Жити мені без праці – значить не жити (Д. Павличко).
б) з дієслівною зв’язкою, яка може бути й нульовою, та іменною частиною, вираженою іменником у Н. в. чи зв’язаним словосполученням з головним компонентом у Н. в.	Говорити – річ нудна. [Працювати слід до дна] (М. Рильський);
в) з дієслівною зв’язкою та іменною частиною, вираженою іменником або прикметником в О. в. чи зв’язаним словосполученням з головним компонентом в О. в.;	Море, о море! Метою святою для мене є вічно служити* тобі* (П. Тичина);
г) дієслівною зв’язкою, яка може бути нульовою, та іменною частиною, вираженою прислівником або безособовим дієсловом.	Їхати куди-небудь було вже пізно (З газети).
6.2. Дієслово-зв’язка (на зразок *бути, лишатися, залишатися, зоставатися, здаватися, стати, уміти* тощо) як компонент складеного підмета, поєднаний з іменним компонентом у формі О. в. (іменником, прикметником, займенником, дієприкметником).	Бути людиною – дертись по вертикальній стіні. Сизифова робота (В. Стус). Стати переможцем, залишитись ним було його давньою мрією (В. Собко).

7. Другорядний член речення

7.1. Додаток, що позначає дію іншої особи (осіб), при дієсловах-присудках або дієслівних формах із семантикою волевиявлення, навчання, повчання тощо.	Я тебе просила проводжати* мене на сходини* (Леся Українка); А мені заказано мовчати (М. Кропивницький); Хто навчив нас звеличать* у кожній людині Людину?* (В. Бровченко);
7.2. Означення при іменниках віддієслівного походження та деяких інших на зразок *бажання, прохання, мрія, думка, гадка, надія, право, прагнення, звичка, любитель, талант, властивість, завдання* тощо.	Він звернувся до парубків з проханням доглянути* його коні* (М. Коцюбинський); Одні тільки бажання творити* добрі діла й зостались при мені на все життя* (О. Довженко).
7.3. Обставина мети при дієсловах руху, наближення до чогось (на зразок *прийти, приїхати, примчатися, полетіти, повернутися, зайти* тощо).	Ми боротись* за щастя ідем* (М. Бажан).