Лекція 11
Відокремлені члени речення. Вставні і вставлені конструкції
Подано відомості про відокремлені члени речення, їхню класифікацію, схарактеризовано порівняльний зворот. Розмежовано вставні та вставлені конструкції.
План
1. Поняття про відокремлені члени речення. Загальні та часткові умови відокремлення.
2. Види відокремлених членів речення: напівпредикативні, опосередковані, їхня характеристика.
3. Розділові знаки при відокремлених членах речення (табл. 120-124).
4. Синоніміка простих речень з відокремленими членами і складнопідрядних речень.
5. Поняття про порівняльний зворот. Розмежування порівняльного звороту і неповної підрядної порівняльної частини складного речення. Синтаксична роль порівняльних зворотів.
6. Вставні конструкції, їхня семантика. Пунктуація при вставних конструкціях (табл. 126).
7. Вставлені конструкції, їхня позиція. Пунктуація при вставлених конструкціях (табл. 127).
Література до теми
Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 64–73.
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 203–234.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 217–225; 238–265.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис : підручник / Б. М. Кулик. – К. : Рад. шк., 1961. – С.145–169, 174–182.
Мойсієнко А. К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого речення : навч. пос. / А. К. Мойсієнко. – Київ : ПП Я. Січовик, 2006. – С. 53–98; 145–221.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 162–173.
1. Поняття про відокремлені члени речення. Загальні та часткові умови відокремлення
Таблиця 70. Поняття про відокремлення.
| Відокремлення – це змістове та інтонаційне виділення в реченні непоширеного чи поширеного члена речення для надання йому більшої синтаксичної самостійності. |
| Поняття про відокремлені члени речення ввів О. Пєшковький. Він з’ясував сутність цього явища і визначив загальні та часткові умови, за яких члени речення можуть бути відокремленими.
|
| 1) порядок слів (постпозиція чи препозиція), від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставин; | Вночі повалив сніг, тихий, густий (Г. Тютюнник). |
| 2) поширеність члена речення залежними словами (прикметникові, дієприкметникові, дієприслівникові та інші звороти), що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин; | Полинно пахне ніч, пов’явши в небосхилах (А. Малишко). |
| 3) уточнювальна функція членів речення, яка спричинює відокремлення обставин, прикладок, додатків, означень; | Тут, на узліссі, розкіш була вітрові (М. Коцюбинський). |
| 4) особливе змістове навантаження члена речення, що впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин. | Всебічно освічений і надзвичайно обдарований, М. К. Вороний став одним із найвизначніших поетів ХХ віку (Л. Талалай). |
| Ч а с т к о в і умови відокремлення (сприяють відокремленню лише окремих різновидів другорядних членів речення): |
| 1) сусідство неоднакових за синтаксичною функцією членів речення; | За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи (С. Журахович). |
| 2) синтаксична несполучуваність деяких слів (наприклад, особових займенників з означеннями і прикладками). | Син степів, він тужив за рідними просторами (В. Гжицький). |
| Відокремлення буває обов’язкове, зумовлене структурою речення, та факультативне, що залежить від волі автора. Пор.: Хлопці мовчки стоять, милуючись із зоряного неба (Ю. Яновський). – І таки, на його гроші, купив сиву кобилу (М. Стельмах). |
| Засобами відокремлення є видільна інтонація (перед відокремленим членом, якщо він стоїть не на початку речення, голос підвищують, роблять паузу, відокремлений член має свій логічний наголос) і порядок слів (інверсійне чи дистантне розташування членів речення). На письмі відокремлені члени речення виділяють з обох боків комами, рідше – тире. |
| Відокремлені члени речення функціонують переважно в літературно-книжній мові, виконуючи функцію економізації вислову. Вони збагачують гнучкість синтаксичної структури літературної мови, збільшують кількість можливих паралельних конструкцій (синтаксична синонімія). |
2. Види відокремлених членів речення: напівпредикативні, опосередковані;
їхня характеристика
Таблиця 71. Класифікація відокремлених членів речення
За семантико-синтаксичними функціями розрізняють:
| напівпредикативні відокремлені члени речення. | опосередковані відокремлені члени речення. |
Н а п і в п р е д и к а т и в н і відокремлені члени речення передають додаткове до основного повідомлення. Граматично вони не утворюють окремої предикативної одиниці, а займають позицію члена речення, проте мають модально-часовий план, і їх можна перетворити на самостійне речення або підрядну частину. Пор.: Вершини гір, од снігу білі, сліпучо сяють навкруги (М. Луків). – Вершини гір сліпучо сяють навкруги. Вони од снігу білі. – Вершини гір, які од снігу білі, сліпучо сяють навкруги.
Залежно від уживання напівпредикативного відокремлення та морфологічної належності його основного слова виділяють: а) одиничні непоширені, б) одиничні поширені (виражені синтаксичним зворотом – прикметниковим, дієприкметниковим, дієприслівниковим, іменниковим, прислівниковим) компоненти; в) кілька однорідних членів речення – поширених чи непоширених.
За синтаксичними функціями відокремлені члени речення поділяють на:
| 1) відокремлені означення: Високо стояв місяць, ясний, блискучий, повний (І. Нечуй-Левицький). Темна ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією (О. Гончар); | 2) відокремлені прикладки: Тихо-тихо стікає на землю зерно – перестиглі сльози степів (М. Стельмах); | 3) відокремлені обставини: Мотоцикл, підстрибуючи, мчав по дорозі (О. Гончар). Сторож, несучи снідання, стукнув дверима (Панас Мирний). |
| Примітка 1. Дієслово-присудок і дієприслівник повинні позначати дію тієї самої особи (осіб). |
Подеколи в реченні може бути кілька відокремлених членів речення: Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав (М. Коцюбинський).
| О п о с е р е д к о в а н і відокремлені члени не мають другорядних предикативних значень. Займаючи позицію члена речення, вони роз’яснюють, конкретизують, уточнюють зміст пояснюваного слова, відповідають на ті самі запитання, але ніколи з ним не бувають однорідними.
Такі компоненти пов’язані з реченням опосередкованим синтаксичним зв’язком – через наявність ще одного члена речення: Хлопці стояли неподалік, під деревами [стояли д е? неподалік; неподалік д е с а м е? під деревами]. Відокремлена уточнювальна обставина під деревами є результатом згортання двох самостійних речень в одне внаслідок редукції тотожної семантики: Хлопці стояли неподалік + Хлопці стояли під деревами. Для відокремлення опосередкованих членів речення використовують інверсію, паузи, логічний наголос, зміну тону і темпу вимови. |
Існують різні погляди на синтаксичну функцію відокремлених опосередкованих членів речення.
| 1. Вони є однойменними з тими, від яких залежать; можуть бути як головними, так і другорядними. | 2. Відокремленими опосередкованими бувають усі члени речення, крім підмета, тому виражений іменником член речення, який залежить від підмета чи додатка, кваліфікують як відокремлену прикладку. |
З-поміж опосередкованих конструкцій розрізняють:
1) пояснювальні; 2) уточнювальні; 3) зі значенням включення; 4) зі значенням виключення; 5) зі значенням заміщення.
| 1. Пояснювальні члени речення повторно, але іншими лексико-граматичними засобами називають те ж саме явище дійсності. Отже, пояснення – це відношення повної тотожності, які виникають між поняттями однакового обсягу і виражені за допомогою сполучників тобто (цебто, себто), або (= тобто), чи (= тобто) та прислівників правильніше, точніше, інакше кажучи і под. | Збір підписів відклали на два тижні, тобто до 15 жовтня (З газети). Людям хотілося жити, тобто творити, працювати (О. Довженко). Кумис, абоперешумоване кобиляче молоко, вживають як ліки (З підручника). Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше – відхилення від загальновживаних мовних норм (М. Рильський). |
Примітка 2. Слід відрізняти пояснювальні сполучники або, чи (= тобто) від ужитих один раз омонімічних розділових, перед якими кому не ставлять. Пор.: Ця глибока западина, чи яр, уже давно вся засаджена деревом (І. Нечуй-Левицький). – Після спостереження реакції кислоту вилийте, а цинк чи залізо промийте й покладіть в окремі посудини (З підручника).
| 2. Уточнювальні члени речення є вужчими за значенням від уточнюваних (перед другим однойменним членом речення можна поставити слова а саме). Отже, уточнення – це відношення неповної тотожності (відношення цілого і частини) із безсполучниковим зв’язком членів ряду. |
| Здебільшого уточнювальними бувають обставини місця і часу: | В долині, край лісу, висить синя імла (М. Коцюбинський). Восени, перед відльотом у вирій, тривожиться й табунами збирається птаство (М. Стельмах). |
Рідше функціонують такі уточнювальні члени речення:
| обставини способу дії: | Сиве волосся спадало кружком, по-козацьки (М. Коцюбинський); |
| означення: | Між своїми, ковалівськими, тут стояли підводи із сусідніх сіл (В. Кучер); |
| прикладки: | Зараз до вас прийде новий викладач біології, Валентина Сидорівна Крайчик (О. Копиленко); |
| присудки: | Шестірний перемінився в лиці – поблід (Панас Мирний). |
| Можливе вживання послідовно уточнювальних членів речення: | Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне (П. Грабовський). |
Подеколи виділення певних членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлення. Відповідно до цього і вимовляють їх з різною інтонацією. Пор.: Десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім (С. Васильченко). – Далеко за річкою блиснуло щось (М. Коцюбинський).
| Від того, чи відокремлені члени речення, чи ні, може залежати їхня синтаксична функція. Пор.: На луках, (д е с а м е?) понад Ташанню, густими хвилями перекочувався туман (Г. Тютюнник). – На луках (я к и х?) понад Ташанню густими хвилями перекочувався туман. |
| Примітка 3. Уточнювальні члени речення не слід сплутувати з однорідними членами. Перед уточнювальними членами можна вставити слова а саме, а між однорідними – сполучник і. Пор.: Внизу, [а саме] у партері, поступово стихали голоси (Н. Рибак). – І четвертий рік минає тихенько, [і] поволі (Т. Шевченко). |
| 3. Значення включення виражають конструкціями зі спеціальними службовими словами та сполученнями слів, що обґрунтовують виокремлення певного факту: сполучниками а саме, зокрема, насамперед, (як) наприклад, особливо, передусім, такі як, як-от; прийменниками від ... до, поряд з; аналогами прийменників не рахуючи, починаючи з ... і кінчаючи; прислівником найперше; аналогами прислівників головним чином, перш за все; прийменниково-займенниковими формами між них, серед них; часткою навіть; (у першу чергу, у тому числі – не рекомендовано): | Хижі звірі, як-от вовки, нападають на людей і свійських тварин (З підручника). У карпатських річках відомо понад 45 видів прісноводних риб, зокрема лосось дунайський, форель, судак, стерлядь, щука та інші (УРЕ). |
Примітка 4. Слід розрізняти сполучники зокрема, наприклад, які вводять відокремлені опосередковані члени речення (після них коми немає) й однозвучні вставні слова (їх з обох боків виділяють комами). Пор.: На занятті повторювали другорядні члени речення, зокрема обставини і додатки. – На уроці повторювали, зокрема, другорядні члени речення – обставини і додатки.
| 4. Значення виключення мають конструкції з прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, виключаючи, на відміну від. Ці компоненти умовно вважають додатками з огляду на зовнішні показники: зв’язок прийменникового керування і можливість поставити до них відмінкове запитання. Проте вони не виражають об’єктних відношень і не мають змістових зв’язків з дієсловом-присудком, тому можуть займати різні позиції в реченні. Конструкції зі значенням виключення передають заперечення або ж ствердження (у цьому разі в реченні вживають частку не чи заперечний займенник): | За столом сиділа вся сім’я, крім Галі та Івася (В. Минко); За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (Панас Мирний). |
Примітка 3. Якщо заперечення немає, компоненти з прийменниками крім, окрім, опріч мають значення включення: Кріммене, ще є [в будиночку] одна пані приїжджа (Леся Українка).
| 5. Значення заміщення передають конструкціями з прийменником замість: | А тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині темну, непорушну гору якусь (О. Гончар). |
Методична примітка
| У шкільній граматиці серед відокремлених членів речення розглядають відокремлені другорядні члени речення (означення, прикладки, додатки, обставини) та відокремлені уточнювальні члени речення, уведені в речення або тільки уточнювальною інтонацією, або інтонацією і словами тобто, цебто, або, чи, а саме, особливо, наприклад, зокрема тощо. Відокремленими уточнювальними можуть бути будь-які члени речення, але найчастіше – обставини місця і часу. |
4. Синоніміка простих речень з відокремленими членами
і складнопідрядних речень
Таблиця 72. Синоніміка простих речень з відокремленими членами і складнопідрядних речень.
Синонімічними є:
| • просте речення з відокремленим означенням, вираженим дієприкметниковим зворотом, і складнопідрядне речення з підрядною приіменниково-означальною (означальною) частиною; |
| • просте речення з відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом, і складнопідрядне речення з підрядною обставинною частиною. |
1. Заміна відокремленого означення, вираженого дієприкметниковим зворотом, підрядною приіменниково-означальною (означальною) частиною:
| а) замість дієприкметника вживають відповідну форму дієслова (теперішнього або минулого часу) і вводять (у разі потреби) одне із вказівних слів; |
| б) додаток в орудному відмінку відокремленого звороту можна перетворити на підмет підрядної частини. |
| Сивашем називають затоку Азовського моря, відокремлену від нього вузькою піщаною косою (З журналу). | ⇒
⇒ |
Сивашем називають затоку Азовського моря, яка відокремлена від нього вузькою піщаною косою. Сивашем називають затоку Азовського моря, яку відокремила від нього вузька піщана коса. |
2. Заміна підрядної означальної частини відокремленим означенням
| Заміна можлива тоді, коли підрядна частина приєднана до головної сполучними словами що, який, сполукою що він (вона, воно, вони), і відбувається так: |
| а) опускають сполучне слово у підрядній частині і, якщо є, вказівне слово у головній частині; |
| б) дієслово-присудок перетворюють на активний чи пасивний дієприкметник такого самого часу і виду, як дієслово; |
| в) якщо присудок підрядної частини перетворюють на пасивний дієприкметник, то підмет-назву неістоти – на додаток в орудному відмінку; орудний відмінок імені в таких реченнях наближається до позначення знаряддя або засобу дії, тому коли діячем є назва особи, пасивного звороту не утворюють. |
| г) дієприкметник узгоджують у відмінку, числі та роді (в однині) з пояснюваним словом. |
| Стояло рідне місто, що його оповили сни. | ⇒ | Стояло рідне місто, оповите снами. |
| До нього всміхнулись дороги, що заросли маком. | ⇒ | До нього всміхнулись дороги, зарослі маком. |
Примітка 1. Заміна неможлива:
| а) якщо від дієслова-присудка не можна утворити дієприкметник (активні дієприкметники теперішнього і минулого часу в українській мові вживають обмежено): | Андрій попрямував до старого береста, що ріс на вершечку горба (М. Коцюбинський); |
| б) якщо присудок підрядної частини складений дієслівний: | Задача, яку учень довго не міг розв’язати, виявилася досить простою; |
| в) якщо присудок підрядної частини виражений дієсловом умовного способу: | Кожен випускник повинен набути таку спеціальність, яка б приносила йому насолоду. |
3. Заміна відокремленої обставини, вираженої дієприслівниковим зворотом,
підрядною частиною:
| Вийшовши з вулички, Гнат наче впірнув у море білого світла (М. Коцюбинський). | ⇒ | Коли Гнат вийшов з вулички, він наче впірнув у море білого світла. |
| Ясний місяць зблід, засоромившись зірки та червоного ранку (І. Нечуй-Левицький). | ⇒ | Ясний місяць зблід, бо засоромився зірки та червоного ранку. |
| Примітка 2. Заміна неможлива, якщо дієприслівниковий зворот є обставиною способу дії і відповідає на запитання я к? я к и м с п о с о б о м?: Високо-високо в блакиті пливло сонце, ледве помітно нахиляючись на захід (В. Собко). |
4. Заміна підрядної обставинної частини на відокремлену обставину, виражену дієприслівниковим зворотом
Заміна можлива, якщо:
| • підрядна вказує на час, причину, умову дії чи є порівняльною; |
| • у підрядній і в головній частині йдеться про дію, яку виконує одна і та ж особа (особи); |
| • присудок підрядної частини виражений дієсловом дійсного способу. |
Заміна відбувається так:
| а) сполучник підрядної частини і (якщо є) вказівне слово в головній частині опускають; |
| б) дієслово-присудок підрядної частини замінюють дієприслівником того самого виду (доконаного чи недоконаного), що й дієслово; |
| в) підмет-займенник підрядної частини опускають; якщо ж у підрядній частині підмет виражений іменником, то його разом із залежними словами переносять у головну частину на місце підмета-займенника; |
| г) у разі потреби змінюють порядок слів у реченні. |
| Коли черговий зайшов у клас, він спочатку відчинив вікно. |
⇒ | Зайшовши у клас, черговий спочатку відчинив вікно. |
| Якщо студент готується до занять систематично, він гарантує себе від будь-яких випадковостей. | ⇒ | Готуючись до занять систематично, студент гарантує себе від будь-яких випадковостей. |
| Примітка 3. Заміна підрядної частини відокремленою обставиною неможлива, якщо в головній та підрядній частині йдеться про дії, що їх виконують різні особи: Коли зійшов місяць,море простелило йому під ноги золотий килим (М. Коцюбинський). |
5. Поняття про порівняльний зворот. Розмежування порівняльного звороту
і неповної підрядної порівняльної частини складного речення.
Синтаксична роль порівняльних зворотів.
Таблиця 73. Порівняльний зворот
| Порівняльний зворот – це частина простого речення, що містить у собі порівняння і пов’язана з реченням за допомогою підрядного порівняльного сполучника на зразок як, як і, мов, немов, наче, неначе, начебто, неначебто, мовби, немовби, немовбито, ніби, нібито. Сполучник як передає загальне значення порівняння, і його вживають найчастіше, інші сполучники доповнюють це значення різними відтінками і функціонують з різним ступенем активності. Порівняльний зворот буває поширеним і непоширеним, пор.: Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький). По обличчю Олексія промайнуло, начебто тінь, незадоволення (О. Логвиненко). |
| Порівняльний зворот відрізняється від порівняльної підрядної частини тим, що не становить предикативної одиниці, оскільки передає не відносно закінчену думку, як речення, а окремі поняття, йому не властива предикативність, модальність та інтонаційна завершеність. О. Руднєв відзначає, що порівняльні звороти не тільки не мають підмета і присудка, але й не потребують їх, бо звороти слугують лише для пояснення думки, закладеної в основній частині речення. Поза нею порівняльні звороти як особлива синтаксична категорія втрачають свій зміст. |
| Порівняльний зворот переважно стоїть безпосередньо при пояснюваному члені речення, бо містить додаткові відомості про предмет, дію, ознаку, конкретизує їх. |
| Доказом того, що порівняльний зворот має тісний семантичний і граматичний зв’язок з основною частиною речення і тим відрізняється від неповних підрядних речень, є те, що часто можна зробити заміну порівняльних зворотів іншою синтаксичною конструкцією. Зокрема, при дієслові-присудку їх можна трансформувати в орудний відмінок з порівняльним значенням. Пор.: Поїзди летять по лінії, наче змії вогняні (А. Малишко). – Поїзди летять по лінії вогняними зміями. |
| Хоча питання про граматичну природу речень з порівняльними компонентами має давню історію вивчення, однак залишається проблемним. Дискусії викликає визначення граматичної структури і синтаксичної функції порівняльних компонентів з відсутнім присудком. Є такі основні підходи до визначення статусу синтаксичних конструкцій з порівнянням: |
| 1. Усі речення з порівняльними компонентами вважають складнопідрядними і заперечують існування порівняльних зворотів (І. Кучеренко). | 2. Складнопідрядними порівняльними реченнями вважають лише речення з повною підрядною частиною, всі інші речення визнають простими з порівняльним зворотом (М. Черемісіна, Т. Андреєва). | 3. Складнопідрядними порівняльними реченнями називають конструкції як з повною, так і з неповною підрядною частиною, у якій є присудок або ж підмет і члени речення групи присудка, за якими можна його відновити. Якщо семантика й особливості будови порівняльного компонента не передбачають його поповнення відсутніми членами для повного реконструювання предикативної одиниці, то його визнають порівняльним зворотом (І. Вихованець, Г. Довженко, А. Загнітко). |
Критерії розмежування неповних підрядних порівняльних частин
і членів речення, виражених порівняльними зворотами, такі:
| Неповна порівняльна підрядна частина має у своєму складі: |
| а) відмінювану форму дієслова, яка є присудком чи його компонентом; | Кричали по дворах горласті півні, ніби поздоровляли господарів з Новим роком (І. Цюпа). |
| б) іменник у називному відмінку, який є підметом, і обставину чи / та додаток, що стосуються пропущеного присудка. | Я падав з її рук у сон, як лин в ополонку (О. Довженко). Він готувався до завтрашнього дня, немов борець до нечуваного змагання (О. Довженко). |
| в) іменник у називному відмінку (із залежними словами або без них), що є назвою конкретної особи чи предмета, з яким порівнюють інший предмет за дією, ознаками, властивостями. | Ніхто так щиро не дбав про «народне добро», як Прокіп (М. Коцюбинський). Буйна у вас фантазія, як і чуб (М. Стельмах). |
До складу члена речення, вираженого порівняльним зворотом, входить:
| — іменник у називному відмінку із залежними словами чи без них, який є назвою не конкретного предмета, а предмета взагалі як типового носія певної ознаки. | І нічка тихая, мов чарівниця тая, прибралася у зорі золоті (Л. Глібов). Іду я шляхом – сумно позираю, немовби сфінкс, у темну далечінь (М. Зеров). |
| — іменник у непрямому відмінку; | Треба навчитися шанувати свою Батьківщину, як матір (А. Яна). |
| — прикметник; | Повітря тут у видолинку особливо прозоре, наче скляне (В. Пономаренко). |
| — займенник; | Волю першу твою виконаю, як мою. |
| — дієприкметник; | Наче зачарований, дивився Василько на вогонь (В. Підмогильний). |
| - дієприслівник; | До хати, наче рятуючись, вбіг Миколка (В. Підмогильний). |
| — прислівник; | Далекий ліс також видавався не сірим, як раніше, а бархатно-чорним (О. Десняк). |
| — зв’язане словосполучення. | ...Наші очі, як чотири давніх знайомих, у повній згоді й приязні (М. Коцюбинський). |
| Порівняльні звороти можуть фразеологізуватися, їхня компаративна (від лат. comparativus – порівняльний) семантика нівелюється, вони набувають переважно прислівникового значення, і в цьому разі їх комами не виділяють: як кіт наплакав, наче крізь землю провалився, мов муха в окропі, як корова язиком злизала, як сніг на голову, як свої п’ять пальців, як зіницю ока, як на собаці, як у вусі, мов по писаному, мов рукою зняло, як шевська смола тощо: | Дві машини тепер у нас, ... та однаково крутимось усі як та білочка в колесі (В. Кучер); Будинок як з води росте (В. Собко); Всіх нас з вівчарні мов вітром видуло (Ю. Збанацький). |
Порівняльний зворот у реченні може виконувати різні синтаксичні функції:
| а) порівняльного означення; | Зеленіють молоді листочки, наче глянцем покриті (З газети). |
| б) порівняльного уточнювального означення; | На вершечках, жовтих, як ананаси, лежали чорні крони.... (М. Коцюбинський). |
| в) порівняльної обставини: • мети; |
У цей час, наче на сміх, зайшов до передпокою вітчим і щось почав розповідати... (А. Яна). |
| • часу; | Ганна була такою ж стрункою та привабливою, як колись (О. Донченко). |
| • місця; | У цих місцях, як і повсюди в Україні, випікання хліба – національна ознака (С. Денисенко). |
| • способу дії; | Губенята її тремтіли, як у пропасниці (Є. Гуцало). |
| • причини; | Василина повільно, наче побоюючись, повернулась до нього (І. Нечуй-Левицький). |
| г) порівняльної уточнювальної обставини; | Тихо, мов тінь, попростував розвідник до лінії фронту (О. Коваленко). |
| ґ) порівняльної прикладки; | І над ним вогняна дуга, мов райдуга (З газети). |
| д) порівняльного присудка. | Гори ніби висіли в повітрі (О. Гончар). |
Методична примітка
| У шкільних підручниках відомості про порівняльний зворот уміщено після теми «Обставина», а також зазначено, що зворот може виконувати роль різних членів речення, здебільшого – обставини способу дії (О. Заболотний, В. Заболотний. Українська мова. 8 клас. – 2010, с. 64). |
6. Вставні конструкції, їхня семантика. Пунктуація при вставних конструкціях
Таблиця 74. Вставні конструкції
| Вставні конструкції – це мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до змісту свого висловлення і передають різні модальні значення (можливості, упевненості, ймовірності, сумніву тощо), тобто виражають суб’єктивну модальність. Вони не є членами речення, оскільки граматично не пов’язані з іншими словами, але мають змістовий зв’язок з реченням у цілому або з окремими його частинами: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось (Л. Костенко). |
1. За складом:
| слова; | мабуть, кажуть, напевно, навіть, якраз, точніше; |
| прийменниково-відмінкові форми; | на диво, на жаль, між іншим, до прикладу, по мені; |
| словосполучення; | коротше кажучи, з іншого боку, у кінцевому підсумку; |
| речення. | уявіть собі, варто сказати, нічого гріха таїти, я думаю. |
2. За способом вираження:
| модальні слова; | певно, безперечно, можливо, безсумнівно, звісно; |
| іменники з прийменниками чи без них; | без сумніву, за повідомленням, словом, правда, на лихо, до речі; |
| субстантивовані прикметники; | найголовніше, найсуттєвіше, головне, власне; |
| займенники з прийменниками; | між нами, крім того, між тим; |
| прислівники; | звичайно, нарешті, навпаки, видно, по-перше; |
| дієслова; | даруйте, дозвольте, може, скажімо, виявляється; |
| частки, сполучники. | власне, втім, мов, мовляв, однак, отже, проте. |
Примітка 1. Залежно від контексту деякі слова можуть бути або вставними, або невставними. Пор.: Ці слова, до речі, викликають сумнів. – Ці слова сказані до речі; Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений (О. Гончар). – Видно місто, далі поле у моєму вікні (М. Рильський). – Зразу видно, що перед тобою добра, чуйна людина; Може, ми колись ще зустрінемось. – Хлопець може вчитися краще.
| Примітка 2. Слова на зразок кажуть, думаю, здавалось, видно, ясно, природно тощо є вставними, якщо: 1) не пов’язані з іншими словами в реченні; 2) після них не вжито сполучника підрядності що; 3) немає вичікувальної паузи. Пор.: Здавалось, літаки йдуть зовсім беззвучно [вставне слово]. – Здавалось, що літаки йдуть зовсім беззвучно [головний член у предикативній частині складнопідрядного речення]; Здавалось: літаки йдуть зовсім беззвучно [головний член у предикативній частині складного безсполучникового речення]; Біліло небо, білястим здавалося тонко вібруюче повітря (О. Гончар) [дієслово-зв’язка в складеному іменному присудку]. |
Примітка 3. Слово взагалі є вставним, коли має значення ’взагалі кажучи’: Я, взагалі, довго думав над цим питанням, але вирішити його не зміг. Слово є обставиною, якщо має значення: 1) ’загалом’ (Я взагалі погоджуюсь на цю пропозицію, але хочу уточнити деякі деталі); 2) ’за всяких умов’, ’постійно’, ’завжди’ (Повітря тут взагалі дуже вологе ); 3) ’зовсім’, ’за жодних умов’ (Я взагалі не хочу про це згадувати).
| Примітка 4. Слово зокрема є вставним, коли вказує на зв'язок між думками в ході висловлювання: Я, зокрема, також був свідком тих подій. Якщо це слово – сполучник і приєднує відокремлений член речення зі значенням включення (розміщений на початку чи в кінці відокремленого члена), то його слід виділяти комами разом із таким відокремленням: Більшість гризунів, зокрема миші, поширюють деякі інфекційні захворювання. Багато школярів, і я зокрема, відвідують заняття гуртка. Слово є обставиною, якщо має значення ’окремо’, ’особисто’: Покличте Жана… – звернувся до всіх і ні до кого зокрема Аркадій Петрович (М. Коцюбинський). |
Примітка 5. Слово напевне (напевно) є вставним, коли вжите для вираження ймовірності: Я і так боюся, що подав вам багато зайвого і вже, напевно, нецікавого (М. Коцюбинський). Слово є обставиною, якщо має значення: 1) ’точно’, ’безперечно’, ’безсумнівно’; ’неодмінно’, ’обов'язково’: І знає напевне він [Артем], що до самого ранку не склепить очі в тривозі (А. Головко); 2) ’з упевненістю’, ’не боячись помилитися’: …немає поблизу людей і діяти можна напевно (І. Цюпа).
| Примітка 6. Слово наприклад є вставним, коли вжите під час переліку, для ілюстрації попереднього викладу, для уточнення, пояснення слова в реченні: Керувати роботою зможе, наприклад, Петренко; Ви забуваєте ще другу любов поетів, наприклад, любов Данте до Беатріче (Леся Українка). Якщо це слово – сполучник і приєднує відокремлений член речення із значенням включення, то його слід виділяти комами разом із цим членом речення: Гімалаї багаті на корисні копалини, наприклад золото, мідь, буре вугілля, нафту. Розрізняють кілька видів голубів, наприклад: поштові, спортивні, декоративні та ін. |
Примітка 7. Слово нарешті є вставним, якщо його вживають: 1) для виділення того, що відбувається на завершення чого-небудь, як наслідок чогось (можна замінити словами і ще, крім того): Він скаржився на дітей, що зростають неслухняними, непоштивими, розбещеними, розпутними і, нарешті, злочинними (Ю. Смолич); 2) для вираження нетерпіння, незадоволення щодо висловленого в реченні: Проїхали так з кілометр до наступного повороту, і тут Козаков, нарешті, дав команду зупинитись (О. Гончар). Слово нарешті в реченні є обставиною часу (на письмі його комами не виділяють), якщо має значення ’після всього’, ’під кінець’ і відповідає на запитання к о л и?: Нарешті Семен підвів голову і глянув Грицькові просто в вічі (Б. Грінченко).
| Примітка 8. Слова однак, проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли стоять не на першому місці в головній або підрядній частині. На початку предикативної частини або між однорідними членами це сполучники сурядності, тому після них кому не ставлять. Пор.: Мати, однак, помічала, що на селі і в панському дворі почало діятися щось незвичайне (Г. Донець). – Однак недарма люди кажуть: маленьке, та важеньке (З газети). Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному місці (М. Коцюбинський). Усмішка гостра, а однак сумна (Леся Українка). |
Примітка 9. Конструкція як завжди є вставною, якщо на неї падає логічний наголос: Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано (О. Гончар). Структура є обставиною способу дії, якщо не має додаткового змістового навантаження і відповідає на запитання я к и м ч и н о м?: – Що ж кажуть лікарі? – Як завжди при нервових хворобах, ні те ні се (Леся Українка).
| 3. Спосіб включення в основне речення: |
| інтонація; | На жаль, маю недовіру до нього (О. Довженко). |
| інтонація і сполучник. | Брати жили, як то кажуть, душа в душу (М. Рильський). |
| Інтонації вставності властиві помірні паузи перед вставною конструкцією і після неї, швидший темп висловлювання, підпорядкованість інтонації всього речення. |
4. Позиція в реченні:
| на початку; | Справді, було дуже темно (Я. Стецюк). |
| всередині; | Тут, видно, недавно були люди (М. Коцюбинський). |
| у кінці. | Так жаль мені тебе… загинеш, певно (Леся Українка). |
| Позиція вставних конструкцій залежить від їхніх змістових зв’язків: якщо вони стосуються змісту всього речення, то стоять на його початку або перед присудком, якщо ж стосуються окремих членів речення, то стоять біля цих членів. |
Таблиця 75. Класифікація вставних конструкцій
| Класифікація вставних конструкцій ґрунтується на їхній семантиці. Виділяють такі групи вставних компонентів: |
| 1) що містять оцінку ймовірності повідомлюваного (упевненість, невпевненість, достовірність, сумнівність, припущення); |
| а може, безперечно, безсумнівно, без (усякого) сумніву, безперечно, безумовно, бува, видається, видима (відома, певна, ясна) річ, видиме (певне) діло, видимо, видко, видно, власне (властиво) кажучи, в усякому разі, гадаю (’припускаю’), далебі (’справді’), дійсно, до суті (справи), є надія, звичайна річ, звичайно, звідки знати, звісно, здавалося (б), здається, зрозуміло, ймовірно, либонь (для вираження сумніву, невпевненості), мабуть, може, може бути, можливо, можна сказати, мусить бути, напевне, напевно, немає сумніву, ніде правди діти, очевидно, очевидячки, пак (’мабуть’), певна річ, певно, по суті (справи), правда, правду кажучи, признатися, принаймні, припустимо, природно, розуміється, само собою (зрозуміло), сказати б, сказати по правді (правду), слід гадати, слово честі, смію запевнити, сподіваюся, справді, треба гадати (думати), щоправда, я знаю, як видно, як здається, як знати (для вираження сумніву, невпевненості), як з’ясувалося, ясна річ, ясно тощо; | Тихе блідо-блакитне море, здається, спить (М. Коцюбинський). |
2) що виражають почуття того, хто говорить (радість, задоволення, жаль, здивування, обурення та ін.);
| грішним ділом, дивна справа, дякувати Богу, їй-Богу, на біду, на велике задоволення, на горе, на диво, на (превеликий) жаль, на лихо, на нещастя, на радість, нарешті (для вираження нетерпіння, незадоволення щодо висловленого), на сором, на щастя, не дай Боже (Господи), нівроку (побажання не принести горя, не наврочити кому-небудь своїми словами), ніде гріха діти, нічого гріха таїти, признаюсь, ради Бога, слава Богу, соромно казати, спасибі (йому, добрим людям і под.), хвалити Бога (долю), чого доброго (застереження, очікування небажаного, неприпустимого), як на біду, як на гріх, як на зло, як на лихо, як навмисне, як на те (’якраз, до речі’; ’недоречно’, ’як на зло’, ’як навмисно’), як не дивно, як <собі> хочеш (для вираження категоричності думки, що суперечить висловленню співрозмовника) тощо; | Чого доброго, занапастять сина (Панас Мирний). |
3) що виражають зв’язок думок, послідовність викладу чи його завершення;
| а втім, а отже, (ба) більше, взагалі, виходить, виявляється, врешті, врешті-решт, все (усе) ж таки, втім, в усякому разі, головне, головним чином, далі, додатково, до прикладу, до речі, до того ж, загалом, з одного (другого) боку, значить, зокрема, зрештою, кінець кінцем, крім того, мало того (цього), між іншим, (між тим – не рекомендовано), навіть більше, навпаки, на додаток, наприклад, нарешті (на завершення чого-небудь, як наслідок ), насамперед, […] однак, одне слово, отже, передусім, підкреслюю, повторюю, по-перше (по-друге, по-третє…), правда, приміром, […] проте, разом з тим, скажімо, словом, (таким чином – не рекомендовано), того мало, у всякому разі, ще й більше, (у цілому – не рекомендовано), як на те тощо; | Зрештою, не так уже й погано склалося (Ю. Яновський). |
4) що вказують на звичність змісту повідомлюваного;
| буває (бувало, було), по звичаю, трапляється, як ведеться (водиться), як заведено, як завжди, як звичайно, як правило і т. ін.; | Килина, як завжди, повернулась додому пізно (Є. Гуцало). |
5) що позначають джерело повідомлення;
| бачу, гадаю (’думаю, вважаю’), говорять, за визначенням…, за висловом…, за відомостями…, за вченням…, за даними…, за моїми розрахунками, за переказами, за повідомленням…, за свідченням…, за словами…, за чутками, зі свого боку, з погляду…, з розповідей, (з точки зору… – не рекомендовано), кажуть (каже, кажу), мов, мовляв (якщо передають слова, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому), на думку…, на мій (його) погляд, на мою (його, її, їхню, нашу) думку, пам’ятаю, пам’ятається, повідомляють, по мені, по-моєму (по-твоєму, по-нашому), пригадую, сказати б, чутно, чув (чую), я думаю, як відомо, як зазначено, як говорять (вказівка на те, що відповідний зворот мовлення широковживаний), як (то) кажуть, як указано і под.; | І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності (О. Гончар). |
6) що містять вказівку на характер висловлення, спосіб оформлення думок;
| відверто кажучи, взагалі, власне (кажучи), варто сказати, грубо висловлюючись (кажучи), загалом кажучи, з дозволу сказати, інакше кажучи, іншими словами, коротше (кажучи), крім жартів, між нами (кажучи), мовляв (’так би мовити’), можна сказати, м’яко кажучи, ніде правди діти, одним словом, по правді (правду) кажучи, (попросту кажучи – не рекомендовано), признатися (признаюсь), просто кажучи (казавши), просто сказати б, сказати б, сказати по совісті (по правді), смішно сказати, так би мовити, точніше, чесно кажучи, (що називається – не рекомендовано), як кажуть (уточнення попереднього найменування), якщо говорити правду, якщо можна так висловитись тощо; | Зміни на краще, варто сказати, відбуваються на наших очах (З газети). |
7) що передають виділення, підкреслення якісної характеристики предмета, дії, явища;
| в усякому разі, головне, знай, мало того, щонайбільше, щонайменше і под. | Ідуть дівчата в поле жати та, знай, співають ідучи (Т. Шевченко). |
8) які вживають для привернення, активізації уваги співрозмовника;
| бач (бачили, бачите, бачиш), будьте ласкаві, вибачте, вірите, глянь, даруйте (на слові), дивись (дивіться), дозвольте, знаєте (знаєш, знай, знайте), зверніть увагу, зрозумійте, зробіть ласку (милість), майте на увазі, між нами кажучи, можете собі уявити, пам’ятаєте, повірте, погодьтесь, послухайте, признаюсь, припустімо, пробачте (мені), пробачте на слові, простіть, прошу вас, розумієте (розумієш), скажімо, спитати б вас, уявіть (собі), уявляєш, чуєте (чуєш), як на те пішло ’якщо вже так повинно бути’ і под. | Я вже тоді, повірте, все оце обмірковував (Ю. Збанацький). |
| Примітка 2. Не бувають вставними і не виділяються комами такі слова і сполучення слів: адже, буквально, (в/у кінцевому рахунку – не рекомендовано), водночас, все ж таки, все-таки, за задумом, за звичаєм, за постановою, за пропозицією, за рішенням, за розпорядженням, за традицією, майже, мовби, навіть, навряд чи, на перший погляд, наче, начебто, немов, немовби, неначе, ніби, нібито, особливо, от, отож, приблизно, (притому – не рекомендовано), (при цьому – не рекомендовано), (причому – не рекомендовано), просто, рішуче, саме, тим часом, тільки, тобто, тож, у кінцевому підсумку, цебто, (як би – нерекомендовано), якраз, як-не-як. |
7. Вставлені конструкції, їхня позиція. Пунктуація при вставлених конструкціях
Таблиця 76. Вставлені конструкції
| Вставлені конструкції – це мовні одиниці, що граматично не пов’язані з основним реченням, але вносять у нього додаткову інформацію, тобто виражають об’єктивну модальність. |
| Уперше речення із вставленими словами виокремив О. Шахматов. В україністиці про особливий різновид «втручених» речень писав О. Огоновський. Поняття «вставлені речення» впровадили Б. Кулик і Л. Кадомцева. |
За значенням вставлені конструкції поділяють на дві основні групи:
| 1) що є поясненням, доповненням, уточненням до основного повідомлення: Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає (М. Коцюбинський). | 2) що є асоціативними згадками, принагідними зауваженнями, оцінками певних явищ: Раптом з далини почувся – ніби уявився – глибокий звук (М. Рильський). |
1. За складом:
| слово; | 1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар (Остап Вишня). |
| словосполучення; | А дід (сердешний інвалід) за ними гнеться, шкандиба (Т. Шевченко). |
| просте речення; | Одного разу – у Пилипівку то було – надворі завірюха куйовдила, буря сумно вила у димар, холод у хату перся (Панас Мирний ). |
| складне речення; | Країни рідної заквітчані степи (Словацький пише так, а ми на те пристанем) з одного запаху пізнав би і сліпий (М. Рильський). |
| підрядна частина; | Цей герой (коли його можна так назвати) виявився незакоріненим у тканині твору (П. Загребельний). |
| поєднання кількох речень. | Григорій умів слухати, цінував почуте («Ні! Ти тільки послухай. Цей народ геніальний!») та й сам під настрій не проти був розіграти когось, як і його дядьки (Г. Тютюнник). |
2. Спосіб включення в основне речення:
| інтонація; | У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) чергуються з і (у закритих складах) (З журналу). |
| інтонація і сполучники чи сполучні слова. | Це, звичайно, була страшенно наївна філософія, бо я тоді знайома була (і то поверхово) тільки з Платоном (М. Хвильовий). Як дивитися з Максаків (коли льон цвіте за Десною), то синя хмара гойдається у полях (С. Колесник). |
3. Інтонація вставлених компонентів і їхнє виділення:
| найчастіше вставлені компоненти вимовляють пониженим тоном, тоді на письмі їх виділяють дужками, іноді – комами з тире; | Там батько плачучи з дітьми (а ми малі були і голі) не витерпів лихої долі, умер на панщині (Т. Шевченко). Але ось зі скреготом і брязкотом у двір, – якщо те, що залишилося, можна назвати двором, – заїжджають два бульдозери (О. Довженко). |
| вимовляють підвищеним тоном і на письмі виділяють тире; | Климко став навколішки, припав до води – холодна та добра! – тоді вмився і втерся галстуком од матроски (Г. Тютюнник). |
| зрідка вставлений компонент вимовляють майже таким самим тоном, як і основне речення, і на письмі виділяють комами. | Коли Сашко думав про матір, а він тепер думав про неї майже постійно, він ніби стояв на гарячому пружному вітрі (В. Дрозд). |
4. Позиція в реченні
| усередині; | Вона покинула діжу й одною рукою – друга ж у тісті – довго рилася в скрині (А. Головко). |
| у кінці; | Було це, здається, в кінці листопада (так в творах писалося в старовину) (Л. Первомайський). |
| за межами речення. | Що таке епоха Реформації? (Боже мій, знову підготовча група). Це перш за все, як говорить та ж таки елементарна політграмота, – перший удар по католицизму (М. Хвильовий). |
Методична примітка
| У шкільній граматиці вставлені конструкції не виділяють, а розглядають їх у межах вставних. |
Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання цього матеріалу.