Розділові знаки при цитатах

Схарактеризовано пунктуацію в реченнях із цитатами.

У М О В Н І П О З Н А Ч Е Н Н Я

Слова автора	А (якщо записані з великої букви) а (якщо записані з малої букви)
Цитата	Ц (якщо записана з великої букви) ц (якщо записана з малої букви)

Пунктуація при цитатах залежить від їхньої будови, позиції щодо слів автора і способу включення в авторський текст.

1. Якщо цитата є самостійним реченням і її супроводжують слова автора, то таку цитату слід оформляти як пряму мову, записану в рядок, в одній з чотирьох позицій.

Еміль Золя написав колись палку статтю «Що я ненавиджу», яка закінчується так: «А тепер ви знаєте, що я люблю, до чого відчуваю пристрасну любов ще з юних літ» (М. Рильський).

Примітка. Якщо цитата – віршований текст, у якому збережено віршовані строфи, то її в лапки не беруть.

Уява поета малювала картини вільного щасливого життя, коли

... на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

2. Якщо цитату після слів автора наводять не повністю, то на місці пропуску ставлять крапки:

1) А: «... ц». 2) А: «Ц ... ц». 3) А: «Ц ...»

Я вперше натрапила в журналі на цікаве пояснення: «... не можна в один ряд ставити шовінізм і націоналізм. Шовінізм – це пригнічення іншого народу, а націоналізм – це боротьба за єдність і незалежність свого народу» (З газети).

3. Якщо цитата передує словам автора, то перше слово в ній завжди пишуть з великої букви, навіть якщо цитату наводять не з початку речення: «...Ц», – а.

«...Рідше, – пишуть автори далі, – при такій конструкції, де є дієприкметник пасивний на -ний, ‑тий, може стояти при дієприкметникові родовий відмінок дійової особи з прийменником від» (М. Жовтобрюх).

4. Якщо цитата синтаксично пов’язана з авторським текстом і безпосередньо включена в нього як підрядна частина чи як член речення, то перше слово цитати пишуть з малої букви, навіть якщо в оригіналі воно починає речення: 1) А «ц». 2) А, що «ц».

Бездумна калька з російської була наслідком роботи, спрямованої на «зближення мов аж до злиття» (З газети).

Друга стаття починається з твердження, що «формально в сучасній українській мові дається розріжнити три числі: однину, множину і двоїну» (М. Жовтобрюх).

5. Якщо речення закінчується цитатою, яка є підрядною частиною і в кінці її стоїть знак оклику (знак питання, крапки), то після закритих лапок ставлять крапку як показник абсолютного кінця речення. Крапка в кінці цитати анулюється крапкою абсолютного кінця речення.

Звичайно, є такі скептики, які вважають, що «як сказав – так і добре. Все одно зрозуміють!».

6. Вказівку на автора чи джерело цитати подають у дужках безпосередньо після неї, а крапку ставлять після закритої дужки: «Ц» (Автор). Якщо така вказівка стоїть нижче, то після цитати ставлять крапку:

«Ц».

(Джерело).

7. У наукових працях кожну цитату детально паспортизують. Відомості про використані роботи слід подавати згідно з вимогами державного стандарту. У самому тексті вказівку на джерело розміщують після цитати у квадратних дужках, де вказують прізвище автора (авторів через кому) чи перше слово назви), рік видання цитованої роботи і сторінку (сторінки) – [Шульжук 2010 : 97]; [Дудик, Прокопчук 2010 : 190]; [Сучасна 1972 : 52-53].

Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання цього матеріалу.