ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУНКТУАЦІЇ
Схарактеризовано становлення української пунктуації, її принципи, систему і функції розділових знаків.
План
1.Поняття про пунктуацію. Становлення української пунктуації.
2. Принципи української пунктуації.
3. Обов’язкова та факультативна пунктуація. Авторські знаки.
4. Система розділових знаків.
5. Функції розділових знаків.
6. Особливості сполучуваності розділових знаків. Правила їхнього вживання в разі збігу.
7. Особливості пунктуації в текстах різних стилів.
1. Поняття про пунктуацію. Становлення української пунктуації
| Пунктуація (від лат. punktum – крапка) – 1) розділ мовознавчої науки, що вивчає склад, функції і вживання розділових знаків; 2) система правил про вживання на письмі розділових знаків; 3) розстановка в тексті розділових знаків. Пунктуація має обов’язковий і суспільний характер, значення й уживання розділових знаків однакове як для того, хто пише, так і для того, хто читає. |
| Пунктуація є найменш націоналізованою системою, оскільки вживання розділових знаків у різних мовах, зокрема слов’янських, або повністю збігається, або різниться несуттєво. |
| Сучасна українська пунктуація ґрунтується на кириличній та латинській графічних основах, історично пов’язана із системою розділових знаків європейських мов, яка бере початок від олександрійських граматик 2–1 ст. до н. е. Так, грецький математик Аристофан Візантійський запровадив три розділові знаки – крапку вгорі рядка, посередині і внизу рядка, а також використав знак наголосу. У VІІ–VІІІ ст. н. е. англієць за походженням Алкуїн уживав крапку, знак оклику і знак питання. У грецьких рукописах ІХ–Х ст. вживали крапку (внизу, посередині, вгорі рядка) і двокрапку. |
| За часів Київської Русі писали від руки, здебільшого не відділяли слів одне від одного. Нечисленні розділові знаки (крапка, три крапки, проставлені трикутником, чотири крапки, розміщені ромбиком) були зумовлені переважно необхідністю перепочинку того, хто писав. У ХV ст. з’явилася кома, а в ХVІ ст. під впливом граматики італійського друкаря А. Мануція запроваджено до вжитку й деякі інші розділові знаки, зумовлені синтаксичними та інтонаційними потребами. Упродовж ХVІ–ХVІІ ст. творці західноєвропейських граматик доклали чималих зусиль, щоб урегулювати використання розділових знаків на теоретичній основі. У граматиках Лаврентія Зизанія (1596), Мелетія Смотрицького (1691) використано вже шестичленну систему розділових знаків: крапку (посередині і внизу рядка), кому, креску у функції сучасної коми, двокрапку, крапку з комою, дужки, хоча й з дещо іншими функціями, ніж тепер. |
| Усередині ХVІІІ ст. в Росії і майже одночасно в Україні набула поширення восьмичленна система розділових знаків М. Ломоносова: крапка, знак питання, знак оклику («знак удивительный»), кома, крапка з комою, дужки («знак вместительный»), єднальний знак (рисочка), лапки. Тоді ж з’являються тире й крапки. У граматиці О. Павловського використання розділових знаків переважно збігається із сучасними правилами. |
| Наступне вдосконалення пунктуаційної системи пов’язане з розвитком жанрів у ХІХ ст., а також з художньою практикою письменників і діяльністю мовознавців. Однією з перших спроб теоретичного обґрунтування пунктуації в українському мовознавстві була граматика В. Сімовича (1921), орієнтована на високий теоретичний рівень з послідовним зосередженням уваги на практичних моментах і прагненням подати окреслення назв розділових знаків: 1) точка (.), звана ще подекуди крапкою; 2) запинка (,), або з грецької: кома; 3) середник(;), або точка із запинкою; 4) двоточка (:), або двокрапка; 5) питайник (?); 6) викличник (!); 7) пружка (-), чужа назва: павза; 8) точки (…); 9) наводові знаки (« »), або лапки; 10) дужки ( ) й 11) розділка (–). Врегульовано пунктуацію в «Українському правописі» 1928 року, який діяв до 1933 р., коли його оголосили «ворожим», «націоналістичним». У новому «Українському правописі» (редакція 1945 р. та редакція 1960 р.), правила пунктуації узгоджено з чинними правилами російської мови. У становленні сучасної української пунктуації великою є заслуга лінгвістів І. Огієнка, Л. Булаховського, О. Вержбицького, А. Москаленка, В. Русанівського, А. Медушевського, А. Бурячка, Н. Тоцької, А, Загнітка, О, Пономарева та ін. Результатом подальшого внормування пунктуаційної системи є третє видання «Українського правопису» (1990) та виправлене й доповнене четверте видання (1993). Нині чинною є нова редакція правипису (2019 р.). |
2. Принципи української пунктуації
| Українська пунктуація як складна і розвинута система ґрунтується на трьох принципах: синтаксичному (структурному), семантичному та інтонаційному. Здебільшого всі три принципи діють одночасно, лише подеколи може переважати один з них. |
| 1. Згідно із синтаксичним (структурним) принципом розділові знаки ставлять на межі частин складного речення, у реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями тощо: Українські музичні інструменти поділяються на ударні, духові та струнні. Найдавнішими з них є ударні: бубон, бугай, тулумбас. Крім того, для створення шумових ефектів використовували деякі предмети побуту, як-от: підкову, рубель, качалку тощо. Бубон – дерев’яний обруч діаметром близько 50 см, в якому закріплювалася мембрана зі шкіри. В обручі робили прорізи, куди вмонтовували маленькі дзвіночки, металеві пластини-брязкальця (З календаря). |
| 2. На семантичному принципі ґрунтуються розділові знаки в безсполучникових складних реченнях, пор.: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату [значення послідовності дій] (Леся Українка) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату [причиново-наслідкові відношення]; при відокремлених означеннях і прикладках, які мають додаткове змістове навантаження: Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав (М. Стельмах); семантичну функцію виконують і крапки: І ще живий, а вже далекий Ойстрах підняв смичок … і скрипка ожила! (Л. Костенко). |
| 3. За інтонаційним принципом ставлять розділові знаки (крапку, знак питання, знак оклику) в кінці, а часто і всередині речення: Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф заможний! (Леся Українка). Хто зрозуміє нашу ностальгію? (Л. Костенко). О мово, ноче колискова! Прийми мій радісний привіт (Олександр Олесь). |
| Активно розвивають вивчення пунктуації у функціональному плані, тобто досліджують уживання розділових знаків у реальних текстах з урахуванням їхньої багатофункціональності та взаємодії. |
3. Обов’язкова та факультативна пунктуація. Авторські знаки
| Подеколи розділові знаки є обов’язковими і значною мірою залежать від будови речення, а подеколи відображають варіанти інтонаційно-семантичного членування і можуть бути факультативними. Факультативні розділові знаки не регламентовані чіткими однозначними правилами: розділовий знак можна ставити або не ставити залежно від комунікативних завдань, емоційно-експресивного чи стилістичного забарвлення. Пор., відсутність / наявність тире між підметом, вираженим займенником, і присудком: Це щастя! Це любов! Це безнадія! Це – з українських лук вам голос журавлиний (М. Рильський); а також у деяких неповних реченнях: Перед ним зелена долина з озером (У. Самчук). – Над Києвом – золотий гомін, і голуби, і сонце! (П. Тичина); невідокремлення / відокремлення постпозиційних однорідних непоширених означень: З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (М. Коцюбинський). – Небо, ясне й бірюзове, рідко бачили мандрівники (О. Донченко). |
| Крім факультативних, є ще авторські розділові знаки. З одного боку, під цим терміном розуміють особливості пунктуаційного оформлення текстів того чи того письменника (набір ужитих знаків, переважне використання одного з них, розширення функції цього знака), які загалом не суперечать правилам. Наприклад, одним з елементів індивідуального стилю є висока частотність крапки з комою у творах Панаса Мирного, тире у творах М. Рильського, О. Гончара, Л. Костенко. З іншого боку, цей термін трактують як свідомий відхід від норм пунктуації й особливе вживання розділових знаків у художніх текстах для вираження авторської індивідуальності – передавання динамізму, контрастності, ліричності звучання тощо: Птах – ріка – зелена вика – ритми соняшника. День біжить, дзвенить – сміється, перегукується (П. Тичина). Хоча такі авторські знаки й не регламентовані правилами, проте їхнє вживання не має суперечити загальним тенденціям уживання розділових знаків, а надмірна їхня кількість може призвести до гіршого розуміння тексту. |
4. Система розділових знаків
| Розділові знаки – це сукупність позаалфавітних ідеографічних знаків, що їх уживають на письмі для членування тексту відповідно до його синтаксичних, семантичних та інтонаційних особливостей. Призначення розділових знаків – полегшити сприймання й правильне розуміння написаного. |
| Досліджено, що текст, записаний без розділових знаків (і без великих букв), читають у 3–5 разів повільніше, ніж текст оформлений: повівавхолоднийвітрецьзкраюнебанасувалисьбіліначемолочніхмари
разнобіглимишастіконенятадорогабуласлизькаісанийшливзатокинаобидвабокивіддороги скількискинешокомрозстелилосьполевкритеснігоммовбілоюскатеркою |
| У сучасній українській пунктуації є такі розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику, крапки (три крапки), кома, крапка з комою, двокрапка, тире (з фр. tiret – рисочка, від tirer – тягнути), лапки, дужки. Деякі дослідники вважають розділовими знаками також абзац як відступ у початковому рядку і дефіс (нім. Divis – риска, від лат. devisio – поділ, розчленування). |
| Примітка 1. Дефіс від тире відрізняється не тільки написанням (він у 2–3 рази коротший, ніж тире), але й функціями. Якщо тире – завжди розділовий знак, то дефіс є розділовим знаком тільки при одиничній непоширеній прикладці (весна-чарівниця, Дунай-ріка), основна ж його функція – орфографічна: дефіс використовують у написанні складних та повторюваних слів (темно-зелений, довго-довго), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 7-го), перенесення частин слова з одного рядка в інший (во-да), графічного скорочення (б-ка, ст. -сл.). |
5. Функції розділових знаків
| Найзагальнішими функціями розділових знаків є відділення, коли розділові знаки відділяють у тексті одну частину від іншої (крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, абзац), і виділення, коли розділові знаки виділяють усередині речень певні частини (парні коми, парні тире, дужки, лапки). Знаки відділення одиничні, і тільки кома й крапка з комою можуть бути повторюваними, а знаки виділення завжди парні. |
| Віддільні розділові знаки |
| Крапка ділить текст на речення, указує на кінець речення. В усному мовленні їй відповідає поступове зниження голосу до кінця речення і пауза після його закінчення: От і надійшов довгожданий ранок (М. Стельмах). |
| Знак питання, як і крапка, відмежовує одне речення від іншого й означає питальну модальність речення. В усному мовленні йому відповідає питальна інтонація: Що ж ти дивишся з журбою на потоптані квіти? (В. Сосюра). |
| Знак оклику теж відділяє одне речення від іншого, він указує на емоційне забарвлення речення: Гетьте, думи, ви хмари осінні! (Леся Українка). |
| Крапки в кінці закінченого речення ставлять для позначення великої паузи, а також у разі несподіваного переходу до нової думки чи в ході перелічення для підкреслення невичерпності змісту: І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить… (П. Тичина). |
| Кома відділяє однорідні члени речення, частини складного речення (складносурядного, безсполучникового, складнопідрядного чи однорідні супідрядні частини). На місці коми роблять коротку паузу: Заніміли, поникли, погасли ліси, і людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський). |
| Примітка 2. Не завжди на місці паузи слід ставити кому. Наприклад, у реченні Проникливе втілення й віртуозне виконання музики Верді засвідчує високу культуру та вокальну майстерність солістів, хору й оркестру (З газети) є пауза після слова Верді (між групою підмета і групою присудка), але комою її не позначаємо. |
| Крапка з комою відділяє рівноправні за будовою компоненти: однорідні члени речення, частини складного речення, якщо вони далекі за змістом або мають у своєму складі розділові знаки. На місці крапки з комою завжди роблять довгу паузу: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка). |
| Двокрапка вказує, що далі щось розкривають, уточнюють, пояснюють. Її ставлять у простому реченні після узагальнювального слова перед однорідними членами; між частинами складного безсполучникового речення; після слів автора перед прямою мовою: Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна (Л. Костенко). |
| Тире – багатофункціональний знак, який розділяє: групу підмета і групу присудка (за певних умов); однорідні члени речення й узагальнювальне слово, що стоїть після них, або ж подальшу частину речення; частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв’язках: І зелений гай, і Лаврін, і його очі – все разом щезло (І. Нечуй-Левицький). Танцюють зорі – на мороз чималий показують (М. Рильський). Крім цього, тире ставлять: перед початком прямої мови, якщо її записано з абзацу; між двома словами на позначення часових, просторових чи кількісних меж; між власними іменами, сукупністю яких названо вчення, теорію, науковий закон; для спеціально підкреслюваної паузи, зокрема й на місці пропущених членів речення: Без витоку нема ріки, як без коріння – крони (П. Осадчук). |
| Видільні розділові знаки |
| Парними комами виділяють з обох боків підрядні частини всередині головної, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні та вставлені конструкції, слова-речення. вигуки): Факт, про який поведу мову, можливо, незначний (З газети). Одну з парних ком не ставлять, якщо виділювана частина стоїть на початку речення або в його кінці: Сопілко з калини, зеленая гілко, про долю дівочу заграй ти, сопілко (М. Шпак). |
| За допомогою парних тире виділяють вставні і вставлені конструкції, відокремлені члени речення, вигуки всередині речення: А тоді зопалу – не встигло радіо попередити! – вернулися морози (В. Яворівський). |
| У дужки беруть додаткові повідомлення, уточнення, роз’яснення (вставлені слова й речення, покликання на джерела інформації): Чіткого й загальноприйнятного визначення повісті як жанру немає (що, правда, не заважає її продуктивному розвитку в усіх сучасних літературах). (І. Дзюба). |
| У лапки беруть цитати, пряму мову, умовні власні назви: Усім нам, працівникам галузі перекладу, цього «високого мистецтва», за висловом К. Чуковського, або «благородного ремесла», як говорить Марія Домбровська, корисно пам’ятати слова О. Твардовського про С. Маршака як перекладача Бернса: «Він зробив його росіянином, залишивши шотландцем» (М. Рильський). |
| Примітка 3. Деякі розділові знаки вживають в ідеографічно-оцінній функції. Це лапки, у які беруть слова чи вислови, ужиті в незвичному або іронічному значенні (вимовляють їх з особливою, підкресленою інтонацією), крапки в разі неповного цитування, узяті в дужки знак оклику і знак питання для передавання різних емоцій: Нехай багато не розводяться вчорашні «марксисти» про велике значення колективізації (?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду (?!) (З газети). |
6. Особливості сполучуваності розділових знаків. Правила їхнього вживання в разі збігу
| За місцем у реченні розділові знаки поділяють на кінцеві (крапка, знак питання, знак оклику, крапки) та внутрішні (кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дефіс, лапки, дужки). Усі кінцеві розділові знаки мають більшу силу, ніж внутрішні. Серед внутрішніх розділових знаків найбільш сильним знаком є крапка з комою, ієрархія інших знаків за тривалістю паузи і ступенем конкретності така: дужки > двокрапка > тире > кома. На основі ієрархічної залежності розділових знаків установлено особливості їхньої сполучуваності. Розділові знаки в разі збігу можуть суміщатися: Єсть у мене щирий батько (рідного немає) – дасть він мені раду з вами (Т. Шевченко) [дужка – видільний знак, тире – знак відділення]. Подеколи знак меншої сили випускають перед знаком більшої сили. Збігатися може один з двох елементів парного видільного знака із знаком відділення чи з елементом іншого парного знака. Випускати можуть один з однойменних розділових знаків (кому, тире, другу дужку чи закриті лапки): Уся та казкова ніч була білою, принаймні, таке враження залишилось у Лялі назавжди (О. Гончар) [першу видільну кому випускають перед комою, що відділяє предикативні частини складного речення]. Перед іншими розділовими знаками можуть випускати кому чи тире як частини парного знака: І ще раз схиляється Хо перед силою – вищою й сильнішою від сили страху (М. Коцюбинський) [друге видільне тире випускають перед крапкою – знаком кінця речення]. У разі збігу тире і коми можливі різні пунктуаційні варіанти: ці знаки можуть суміщатись як рівні за силою або один з цих знаків випускають перед іншим. Пор.: Садиба – шматок землі з будинком, схожим на каземат, – дісталася йому в спадок [кома зумовлена відокремленням означення в складі прикладки]. – Найціннішими промисловими рибами є осетрові: осетер, білуга, севрюга та стерлядь, що їх добувають у Каспійському, Чорному та Азовському морях [тире після однорідних членів випускають перед комою, що відділяє предикативні частини складного речення]. |
| У разі збігу розділові знаки можуть суміщатися або ж знак меншої сили випускають перед знаком більшої сили. | ||||||
| 1. Якщо розділовий знак збігається з крапкою, знаком питання, знаком оклику, крапками, крапкою з комою, двокрапкою, то ставити слід один розділовий знак – той, що у своєму складі має крапку. | Добре тобі, брате: маєш крила, маєш силу, є коли літати! (Т. Шевченко). | |||||
| 2. У разі виділення парними тире відокремленої прикладки друге тире не ставлять, якщо після прикладки треба вжити ще якийсь розділовий знак. | Йдуть явори – серця розбиті, а вітер грає, мов орган (Д. Павличко). | |||||
| 3. В інших випадках, коли збігаються кома й тире, ставлять обидва розділові знаки. | Глянь, моя рибонько, – хвилею срібною стелиться полем туман (М. Старицький). | |||||
| 4. Після закритої дужки завжди зберігають і інший розділовий знак. | Україно моя! (А на серці тривога). Я не можу про тебе забуть ніде (В. Швець). | |||||
| 5. Якщо несамостійне вставлене речення, узяте в дужки, закінчується знаком питання, знаком оклику, крапками і завершує основне речення, то відповідно до модальності основного речення після закритої дужки ставлять крапку чи інший розділовий знак. Якщо таке вставлене речення самостійне, то після закритої дужки крапку не ставлять. | А то, розумієте, постріл останній – і мертво (… і стерто…). (Б. Олійник).
– А чому ти білочубий? (Що мені робити?!) – Я ж ходив із батьком пшениці косити (Б. Олійник). |
|||||
| 6. У разі зазначення в дужках автора або джерела вислову крапку ставлять лише після закритої дужки. Однак якщо збігаються закрита й відкрита дужки, то між ними ставлять крапку (УП, § 123, п. 6, прим. 3). | Йшло п’яте літо (Б. Харчук).
(Чув десь Лобода й про таке). (О. Гончар). |
|||||
| 7. Якщо знак питання, знак оклику, крапки стоять перед закритими лапками, то після лапок той самий розділовий знак не повторюють; інший же розділовий знак ставлять (УП, § 125, прим. до п. 4). | Ви прочитали роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»;
Який чудовий вірш М. Вороного «Чи зумієш?»! |
|||||
| 8. Якщо збігаються закриті лапки, то їх ставлять двічі тільки тоді, коли між ними стоїть знак питання чи знак оклику. | Пор.: «Ви дивилися кінофільм «Данило Галицький»?» – запитали ми друзів. «Ще ні, маємо квитки на фільм «Тарас Бульба», – відповіли вони. | |||||
| 9. Якщо речення водночас питальне й окличне, то в кінці його ставлять звичайно спочатку знак питання, потім – знак оклику: | Се ти, мій чарівниченьку?! (Леся Українка). | |||||
7. Особливості пунктуації в текстах різних стилів
| Основні правила пунктуації є нормативними, вони стійкі й однакові для текстів усіх функціональних стилів. Водночас кожен стиль позначений певними особливостями синтаксичної побудови, що й відбито в їхній пунктуації. |
| Так, синтаксисові наукової мови притаманна чіткість, послідовний зв’язок речень, їхня завершеність і повнота. Пунктуація є стандартною, структурно обов’язковою. Часто вживають цитування, немає експресивних елементів синтаксису.
Теорія відокремлених членів речення безпосередньо пов’язана з особливим різновидом ускладнення речення – порівняльними зворотами, які й сьогодні в синтаксичній науці іменують по-різному: синтаксична конструкція з порівняльною семантикою, порівняльна конструкція, порівняльний зворот тощо. Порівняння як таке наявне в багатьох синтаксичних фігурах імпліцитно, але його структурний та семантичний вияв часто ототожнюють із власне-реченнєвим утворенням. У сучасній українській мові надзвичайно активно вживають той чи той реченнєвий компонент у формі порівняння. В О. Г. Руднєва знаходимо таке тлумачення порівняльного звороту: «…відокремлений член речення, який уживають у реченні з метою яскравішого і наочнішого визначення характеристики того чи того предмета або його ознаки шляхом зіставлення ознаки з ознакою, подібною в якомусь штриху з нею, або іншим предметом, типовим виразником певної ознаки (якості, властивості, дії)» (А. Загнітко). |
| Синтаксична структура офіційно-ділових текстів ще більш стандартизована. У цих текстах немає прямої мови, порівняльних зворотів, емоційно забарвлених синтаксичних побудов, еліптичних речень тощо, тому пунктуація ще простіша.
УКАЗ Президента України Про День студента У підтримку ініціативи студентської молоді України п о с т а н о в л я ю: Встановити в Україні День студента, який відзначати щорічно 17 листопада. Президент України Л. Кучма м. Київ, 16 липня 1999 року |
| Пунктуація публіцистичних текстів, а ще більше – художніх, виконує складні й різноманітні функції. Широко використовують розділові знаки, за допомогою яких передають емоційно-експресивні особливості та різноманітні відтінки змісту; можливі авторські знаки. Це розширює практику використання розділових знаків. |
| І. Чи знаєте ви, як з’явилося це свято – День студента? Його історія має гіркий присмак.
Рік 1939 – уся Чехословаччина окупована фашистами. У Празі студенти вийшли на демонстрацію, щоб відзначити річницю утворення Чехословацької держави. Проте підрозділи окупантів демонстрацію жорстоко розігнали, один студент, Ян Оплетал, був застрелений. 15 листопада, у день похорону Яна, на вулиці знову вийшли сотні людей. Фашисти так само розігнали демонстрантів, багатьох із них заарештували. Апогеєм загальної напруженості стало 17 листопада, коли гестапівці та есесівці вранці оточили студентські гуртожитки й заарештували більше 1200 студентів. За наказом Гітлера всі чеські вищі навчальні заклади закрили до кінця війни. А в 1941 році в Лондоні на міжнародній зустрічі студентів, які боролися проти фашизму, у пам’ять про мужню молодь Чехословаччини започатковано свято – День студента. У нашій країні це свято офіційно відзначають з 1999 року (З газети). |
| ІІ. Далі вже нічого нема – самий простір, саме безмежжя. Зализень суші – вузька коса, відділившись від степу, простяглась у відкрите море. Крізь обрій, крізь небо пронизалася й далі пішла – не видно їй кінця. Загубилася в імлах. Коса довга, вузька, з вимоїнами… Зараз вона суха, в сухих палаючих пісках, у колючій рослинності, у лементі птаства. Безліч пташиних гнізд, яких ніхто не руйнує, океан повітря, не отруєного нічим, гармонія буття, де почуваєш себе тільки часткою чогось великого (О. Гончар). |
| У вживанні розділових знаків можуть бути й відступи від усталених правил, зумовлені задумом автора, його індивідуальною манерою. Деякі поети подеколи взагалі відмовляються від використання розділових знаків, у такий спосіб створюючи простір для змістової гри, повної двозначності, що змушує читача вдумливіше сприймати поетичні рядки, навіть до певної міри ставати співтворцем тексту.
а дощ уже не дощ густе і пружне віття шмагає нас жене крізь нетрі лісові мотуззям в’яже нас в обійми позасвіття жбурляє аж дзвенить у серці й голові хапаймося за крик оголеного дроту що струмом наскрізь б’є сягаючи глибин палючих блискавиць які прозору воду закручують у вир у незворотний гін осяянь що тепер за межами людського коли не сірий дощ віднині золотий вмиває нас навкруг нема ніде нікого є ніжна тиша тиш і в ній лиш я і ти (Ю. Ковалів) |
Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання цього матеріалу.
Также по этой теме:
Т. 117. Розділові знаки між однорідними членами речення
2. Лекція 4
2. Лекція 6. Складнопідрядні речення розчленованої структури
2. Лекція 1
Пунктуація в разі збігу сполучників
Типи складних речень
Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях і реченнях
2. Лекція 11. Способи відтворення чужого мовлення