Лекція 1

 

Загальні питання українського синтаксису

Подано відомості про синтаксис як розділ науки, його структуру і головні поняття, історію вивчення синтаксису

 

План

1. Синтаксис як розділ граматики. Зв’язок синтаксису з різними галузями лінгвістики та іншими науками.
2. Структура синтаксису.
3. Синтаксичні одиниці (СО), їхні типи. Синтаксичні синоніми і синтаксичні варіанти.
4. Синтаксичні відношення (СВ), їхні типи.
5. Синтаксичні зв’язки (СЗ). Типи і форми синтаксичних зв’язків.
6. Поняття про синтаксичну валентність. Диференційні ознаки синтаксичного зв’язку.
7. Засоби вираження синтаксичних зв’язків і побудови синтаксичних одиниць.
8. Основні етапи становлення синтаксису як науки.
9. Сучасні аспекти вивчення синтаксису.
10. Основні напрями у вивченні синтаксису української мови.

 

Література до теми

Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 8–15.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – Київ : Либідь, 1993. – С. 5–50. адреса матеріалу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000842

Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 7–19. http://194.44.152.155/elib/local/sk756566.pdf

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 10–47. https://www.studmed.ru/zagn-tko-a-p-teoretichna-gramatika-ukra-nsko-movi-sintaksis_d96c254c2af.html

Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Р. Кобилянська. – Київ : Вища шк., 1994. – С. 5–18. http://chtyvo.org.ua/authors/Slynko_Ilarion/Syntaksys_suchasnoi_ukrainskoi_movy_Problemni_pytannia/

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис ; за заг. ред. І. К. Білодіда.  – Київ : Наук. думка, 1972. – С. 5–9. адреса матеріалу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002690

Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 7–30.

http://chtyvo.org.ua/authors/Shulzhuk_Kalenyk/Syntaksys_ukrainskoi_movy/

 

1. Синтаксис як розділ граматики. Зв’язок синтаксису з різними галузями лінгвістики та іншими науками

 

Таблиця 1. Синтаксис як розділ граматики. Зв’язок синтаксису з різними галузями лінгвістики та іншими науками

 

Синтаксис (грец. σύνταξις – побудова, поєднання, порядок) – 1) розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їхнього функціонування; 2) сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць.

Головні поняття синтаксису

Синтаксичні одиниці (СО) – це одиниці синтаксичного рівня мови, які виділяють на основі синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків.

Синтаксичні відношення (СВ) – це значеннєві (змістові) відношення поєднаних певним синтаксичним зв’язком синтаксичних одиниць.

Синтаксичний зв’язок (СЗ) – це формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Синтаксис посідає вершинне місце в ієрархії мовних рівнів, оскільки речення як основна синтаксична одиниця безпосередньо пов’язане з центральними функціями мови – комунікативною і пізнавальною. Крім того, у синтаксисі задіяні всі одиниці і засоби мови.

Синтаксис пов’язаний:

1. З морфологією як першою частиною граматики і становить другу частину граматики. Всі морфологічні категорії виробилися в мовленні. Частини мови виникли з членів речення, тому остаточного морфологічного оформлення слова набувають тільки в реченні. Пор.: 1) Розлилося тепло. 2) Новенького зустріли тепло. 3) Мені тепло. Поділ частин мови на повнозначні і службові здійснюють за їхньою роллю в реченні: Хіба воскресне з попелу любов? (І. Гнатюк).

2. З лексикологією, тому що в ході утворення синтаксичних одиниць враховують лексичне значення їхніх компонентів (слів і словоформ): сонячний день [словосполучення] – сонячна ніч [лексична помилка]. Від лексико-граматичного значення компонентів залежить їхня синтаксична роль або тип речення, пор.: їхати (я к?) із задоволенням [обставина] – їхати (з  к и м?) з товаришем [додаток]; відкриття (ч и є?) Ейнштейна [означення] – відкриття (ч о г о?) Америки [додаток]; Вечоріє [односкладне безособове повне речення]; Хворіє [двоскладне контекстуально неповне речення з пропущеним підметом].

3. Із фразеологією, бо, визначаючи члени речення, потрібно зважати на фразеологічні одиниці, які є одним членом речення: Оцей панич наговорить три мішки гречаної вовни! (І. Нечуй-Левицький).

4. З фонетикою через інтонацію (мелодику, інтенсивність, тривалість звучання, темп мовлення, фразовий наголос, ритм, тембр, паузи): Весна. Весна? Весна! Весна…

5. З пунктуацією, оскільки розділові знаки вживають на письмі для членування тексту відповідно до його синтаксичних, смислових та інтонаційних особливостей.

6. Зі стилістикою, яка вивчає систему виражальних засобів і стильову різнорідність синтаксичних конструкцій.

Серед інших наук синтаксис найтісніше пов’язаний з логікою, що вивчає закони правильного мислення, та психологією – наукою про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності.

Методична примітка Синтаксис – розділ граматики, що вивчає будову та значення словосполучень і речень (Н. Бондаренко, А. Ярмолюк. Українська мова. 5 клас. – 2009 р., с. 30).

 

2. Структура синтаксису

Таблиця 2. Структура синтаксису.

Розділи синтаксису

Об’єкт вивчення

Предмет вивчення

«МАЛИЙ» СИНТАКСИС

Синтаксис слова	Словоформи як мінімальні синтаксичні одиниці (носії елементарних смислів), з яких формують і на які членують речення.	Синтаксичні можливості, а також функціонування словоформ у складі словосполучення і речення; функції незмінюваних слів, службових слів та вигуків.
Синтаксис словосполучення	Словосполучення – синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку і породжуваних цим зв’язком семантико-синтаксичних відношень.	Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучень, типи словосполучень за структурою, морфологічним вираженням опорного і залежного слів, семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами, за формами поєднання компонентів.

«ВЕЛИКИЙ» СИНТАКСИС

Синтаксис простого речення	Просте речення – синтаксична одиниця, яка називає одну окрему ситуацію і повідомляє про неї.	Будова і типи простого та простого ускладненого речення.
Синтаксис складного речення	Складне речення – синтаксична одиниця, утворена з двох чи більше предикативних одиниць.	Будова і типи складного двокомпонентного та багатокомпонентного речення.
Синтаксис тексту	Складне синтаксичне ціле – поєднання низки речень, що розкривають одну з мікротем тексту.	Мовні характеристики складного синтаксичного цілого та абзацу, їхні функції і типи.

3. Синтаксичні одиниці (СО), їхні типи. Синтаксичні синоніми і синтаксичні варіанти

Таблиця 3. Типи синтаксичних одиниць (СО)

За функцією	За будовою
словосполучення (номінативна СО) речення (комунікативна СО)	слово і словоформа  словосполучення просте речення складне речення  складне синтаксичне ціле (ССЦ)

Синтаксичним одиницям-конструкціям властивий 1) план змісту і 2) план вираження:

Словосполучення	1) синтаксичні відношення між компонентами 2) синтаксичні зв’язки
Просте речення	1) предикативність 2) структурна схема
Складне речення	1) поліпредикативність 2) структурна схема

 

Таблиця 4. Синтаксичні синоніми і синтаксичні варіанти

Синтаксичні синоніми – різні за будовою синтаксичні конструкції, близькі або тотожні за значенням і взаємозамінні в тексті.	Синтаксичні варіанти – тотожні за значенням різновиди тієї самої моделі в разі певних модифікацій (видозмін) її граматичної форми або граматичної форми одного з компонентів.
а) словосполучення: кам’яний будинок – будинок з каменю, наказ про наступ – наказ наступати; б) прості речення: Морозить. – Мороз; в) прості речення зі зворотами і складнопідрядні речення: Подавши гудок, пароплав відійшов. – Після того як пароплав подав гудок, він відійшов.	а) переступити поріг / переступити через поріг; б) стояло кілька школярів / стояли кілька школярів; в) брати книжку / не брати книжки. г) Один берег був крутий, / а другий – пологий.

4. Синтаксичні відношення (СВ), їхні типи

Таблиця 5. Типи синтаксичних відношень (СВ).

1. Предикативні (від лат. praedikatum – сказане)

Між підметом і присудком у двоскладному реченні: Бій тривав (О. Гончар).

2. Сурядні

Між однорідними членами речення та предикативними частинами складносурядного речення (залежать від сполучника, а також від лексичного наповнення предикативних частин).

• єднальні;	сніг і дощ; Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу (Л. Костенко).
• приєднувальні;	сніг та й дощ;  Розпитали, порадились, та й за старостами пішов Марко (Т. Шевченко).
• зіставні;	Шугає вітер, а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче (Леся Українка).
• протиставні;	не сніг, а дощ;  Ще назва є, а річки вже немає (Л. Костенко).
• розділові;	то сніг, то дощ;  Чи то кров мені в скроні гупає, чи то серце аж так стукоче? (Б. Олійник).
• градаційні;	не тільки сніг, а й дощ;  Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник).
• узагальнювальні.	Все зникло, наче в казці: місто, гори, поле, гай (Леся Українка).

3. Підрядні

Між компонентами словосполучень і між предикативними частинами складнопідрядного речення.

• означальні (атрибутивні, від лат. attributum – додане);	зимовий день;  Ростуть міста, яких не бачив світ (М. Рильський).
• додаткові (об’єктні, від лат. objektus – предмет);	писати диктант;  Давид відказав, що фронтів нема тепер (А. Головко).
• обставинні (адвербіальні, від лат. adverbium – прислівник);	читати виразно;  Де висока тополина, роздзвенілися жита (П. Тичина).
• контаміновані (від лат. contaminatio – змішування);	мрія (я к а? п р о  щ о?) про щастя; летіти (д е? н а д  ч и м?) над морем;
• апозитивні (від лат. appositio – близький);	дівчина-українка;
• доповнювальні (комплетивні – від лат. completes – повний);	п’ять дерев; багато пісень;
• уточнювальні;	Обабіч,у високих будинках, – веселі вогні (Ю. Мушкетик).
• пояснювальні.	нервові клітини, або нейрони;  Серце має власний автоматизм, тобто воно може скорочуватися без діяння зовнішнього фактора (З журналу).

4. Модальні (від лат. modus – спосіб)

Між вставними конструкціями, що виражають ставлення мовця до сказаного, та основним реченням: Воно, звичайно, гостеві негоже в Парижі думать про свої міста (М. Рильський).

Примітка. У складному безсполучниковому реченні синтаксичні відношення між предикативними частинами мають особливості.

5. Синтаксичні зв’язки (СЗ). Типи і форми синтаксичних зв’язків

Таблиця 6. Типи і форми синтаксичних зв’язків (СЗ).

У синтаксичних одиницях-конструкціях виділяють такі основні типи синтаксичних зв’язків: предикативний (у простому і частково в складному реченні), підрядний (у словосполученні, простому і складному реченні), сурядний (у складному та простому реченні). Диференційною ознакою розмежування типів синтаксичних зв’язків є напрямок синтаксичної залежності: двобічний, властивий предикативному зв’язку, однобічний, притаманний підрядному зв’язку, відсутність залежності – характерна для сурядного зв’язку. Кожен тип синтаксичних зв’язків має формальну організацію, тобто формальні способи вияву. Основними способами (формами) синтаксичних зв’язків є координація, керування, узгодження, прилягання.

1. Предикативний – реченнєвотвірний зв’язок, що формує граматичну основу простого двоскладного речення (зв’язок між підметом і присудком). Засобами вираження цього зв’язку є форми слова (відмінок, рід, особа, число): Свирид замовк (М. Коцюбинський). Формою вияву предикативного зв’язку є взаємозалежна координація [від ко… і лат. ordination – погодження, узгодження], тобто узалежнення головних членів речення: форма присудка вимагає підмета у формі Н. в. й уподібнюється підметові у формах числа, роду, особи. Периферійним є цей зв’язок, виражений сполучниками та сполучними словами, у складнопідрядному реченні з підрядною частиною в ролі підмета: Не раз мені здається, що я прожив тисячу років (Д. Павличко); Не поет, у кого думки не літають вільно в світі (Леся Українка).

2. Підрядний, або гіпотаксис (від гр. ύπόταkις – підрядність) – зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в словосполученні та реченні. Він має два основні різновиди: прислівний і детермінантний. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. • Прислівний підрядний зв’язок реалізується передовсім у словосполученні як складникові речення і, відповідно, у простому реченні: Щебетала дзвінко пташка про південний теплий край (Г. Чупринка). У складному реченні він поєднує головну частину з підрядною прислівною, зокрема приіменниково-означальною та з’ясувальною: Я виростав серед пісень, які співала тихо мати (І. Світличний); Знаю, як мало людині треба (Є. Плужник). • Детермінантний (від лат. determinans – той, що визначає, обмежує) підрядний зв’язок поєднує або детермінантну підрядну частину з головною частиною складнопідрядного речення, або детермінантний член речення (детермінант) з предикативним ядром у простому реченні: Для того щоб любити власний народ, не треба нам ненавидіти інший народ (О. Кобилянська); Давно війна на світі відгула (Л. Забашта). • Опосередкований підрядний зв’язок характеризується тим, що приєднаний за його формою член речення, з одного боку, підпорядковується опорному слову, яке він уточнює чи пояснює, і, з другого боку, через його посередництво співвідноситься з предикативним ядром речення (рідше – з одним членом речення). Синтаксичними засобами цього зв’язку є порядок компонентів (постпозиція) і, якщо є, пояснювальний сполучник на зразок тобто, або, чи, а саме тощо: Там, на столах, русявий хліб лежить важким тяжінням поля (А. Малишко); Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека (М. Адаменко). Типовими формами підрядного зв’язку є узгодження, керування, прилягання.

3. Сурядний, або паратаксис (від гр. παράταkις – букв. розміщення поруч) – зв’язок між граматично рівноправними компонентами (членами простого або предикативними частинами складного речення), що йдуть один за одним. Засобами вираження рівноправності компонентів є відповідна інтонація і, якщо є, сурядні сполучники. У складному реченні паратаксис виявлений найповніше, оскільки виступає безпосередньо: Достигла нива колосиста, і зріють яблука в саду (М. Терещенко). Між однорідними членами простого речення цей зв’язок реалізується через посередництво опорного компонента: Мама дала Катрусі квітки білі, сині, зелені, червоні (В. Стефаник). На противагу предикативному і підрядному зв’язкам сурядний зв’язок не є визначальним для виділення членів речення, він тільки поширює просте речення однорідними членами. Формою сурядного зв’язку є незалежна координація.

Примітка. Деякі вчені ще виокремлюють недиференційований і подвійний синтаксичний зв’язок, а також інтродукцію.  • Недиференційований [від не… і франц. différenciation з лат. differentia – різниця, відмінність] – зв’язок між компонентами в більшості складних безсполучникових речень, що їх традиційно трактують як конструкції з неоднорідними частинами: Я знаю: мова мамина – свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи (М. Адаменко). • Подвійний, або дуплексивний (від лат. duplex – подвійний) – зв’язок одного реченнєвого компонента одночасно і з підметом, і з присудком: Гонтар повернувся додому стурбований (Я. Баш) [Гонтар який? стурбований; повернувся який? стурбований]. Такі компоненти виникли внаслідок згортання самостійних речень: Гонтар повернувся додому + Гонтар був стурбований = Гонтар повернувся додому стурбований. Цей зв’язок ще називають тяжінням (Л. Булаховський). • Інтродукція (лат. introduction – введення) – зв’язок між внесенням (звертанням, вставними чи вставленими конструкціями) та основним реченням: Повій, вітре, на Вкраїну.... (С. Руданський); Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому (М. Коцюбинський); До короля щодня приходять скарги (ти знаєш, люди стали непокірні)... (Леся Українка).

Методична примітка У шкільному підручнику розглядають тільки сурядний та підрядний (у формі узгодження, керування, прилягання) зв’язки. Зв’язок між підметом і присудком кваліфікують як узгодження, інші зв’язки не вивчають.

6. Поняття про синтаксичну валентність. Диференційні ознаки синтаксичного зв’язку

Валентність – це „синтаксична потенція слова, що міститься в його лексичному значенні, тобто здатність приєднувати до себе інше категорійно досить визначене повнозначне слово” (С. Д. Кацнельсон). Активна валентність — здатність головного слова приєднувати до себе залежні слова. Пасивна валентність — здатність залежного слова поєднуватися з головним.

Таблиця 7. Диференційні ознаки підрядного зв’язку.

Підрядний зв’язок може бути 1) передбачуваним / непередбачуваним та 2) обов’язковим / необов’язковим.

1. У разі передбачуваного зв’язку опорне слово своєю валентністю чи формально-граматичною природою визначає форму залежного компонента. У простому реченні цей зв’язок наявний при перехідних дієсловах та при іменниках з узгоджуваними словами: любити землю, історична пам’ять. У складному реченні цим зв’язком поєднана підрядна прислівна частина з опорним словом у головній частині: Знову нас оточує чарівна краса, яка владно заполонює очі і серце (Т. Масенко). Передбачуваний підрядний зв’язок може бути неваріативний і варіативним.

У разі неваріативного зв’язку можлива єдина форма залежного компонента: говорити правду, вишневий сад.

Варіативний зв’язок передбачає вибір одного з можливих варіантів форми залежного компонента за умови збереження того самого значення: написати лист / листа, милуватися з картини / картиною.

У разі непередбачуваного підрядного зв’язку опорний компонент не визначає форми залежного компонента. Непередбачуваним є детермінантний зв’язок у простому та складному реченні: Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); І миті жодної не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить (В. Симоненко).

2. У разі обов’язкового підрядного зв’язку залежний компонент необхідний, регулярний, оскільки прогнозований семантикою опорного слова і заміщує відповідну синтаксичну позицію: Дівчинка захоплюється музикою; І малий вівчар уздрів, що той олень плаче (Д. Павличко).  У разі необов’язкового підрядного зв’язку залежний компонент імовірний, можливий, але нерегулярний, що не впливає на семантичну достатність головного слова: Ми пливем у далечінь таємничу і незнану (М. Вороний); І несуть мене по полю, де здобув я нашу волю, коні вороні (П. Воронько).

Диференційні ознаки синтаксичного зв’язку можуть варіюватися так: а) обов’язковий передбачуваний:  слухатипояснення;Після того, як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту (В. Ткаченко);  б) обов’язковий непередбачуваний:  бути в кімнаті (під водою, за містом); Благословенна та ясна година, як мати народила сина і нарекла його Тарасом (В. Коротич); в) необов’язковий передбачуваний:  наші успіхи; Софія облюбувала стару березу, що росла на невеликій поляні (А. Шиян); г) необов’язковий непередбачуваний:  коробка з олівцями (з-під олівців, для олівців); Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся Українка).

7. Засоби вираження синтаксичних зв’язків і побудови синтаксичних одиниць

Таблиця 8. Засоби вираження синтаксичних зв’язків і побудови
синтаксичних одиниць (ЗЗ).

Засіб	Функція	Приклади
1. Закінчення	Виражають синтаксичні зв’язки та відношення між словоформами у складі словосполучень і речень (у разі оформлення підрядного зв’язку узгодження і керування, а також предикативного зв’язку у формі взаємозалежної координації).	Важке завдання – важкі завдання; лист брата – лист братові. Пролітала зозуленька через ясний бір (О. Пчілка).
2. Прийменники	Доповнюють і підсилюють службову роль закінчень, є частиною словоформ	Я радо йду на чесне, праве діло (І. Франко).
3. Сполучники (спол.)     4. Сполучні слова  (сполуч. сл.)   5. Співвідносні (вказівні) слова (співвідн. сл.)	Поєднують між собою: однорідні члени речення,  предикативні частини складних речень, речення в складному синтаксичному цілому – і виражають їхнє граматичне значення. Поєднують предикативні частини складнопідрядного речення і виражають його граматичне значення.матичне значення.	Наумиху звано старосвітською жінкою.  І справді, вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина. Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою, відбивається від хліборобства – і стара не раз сварилася з чоловіком (М. Коцюбинський).
6. Частки	Утворюють слова-речення. Є засобом: вирізнення теми і реми в актуальному членуванні речення; оформлення типу речення за метою висловлення і за співвідношенням змісту речення з дійсністю.	– Мама вдома? – «Ні». – А тато? – «Теж сховалися» (Н. тв.). Рахувати вміє Т / Р й хлоп’я. Хай меле млин свою одвічну дерть (Л. Костенко). Дурний язик – голові не приятель (Н. тв.).
7. Порядок компонентів	Важливий для:  • актуального членування речення; • побудови синтаксичних одиниць.	Колихалася далеч Т/ Р тривожно і ясно (В. Стус). – Тривожно і ясно колихалася Т/ Р далеч. старий вітряк – Вітряк старий. Весло зачепило плаття. – Плаття зачепило весло.
8. Інтонація (мелодика, інтенсивність, тривалість звучання, темп мовлення, фразовий наголос, ритм, тембр, паузи)	Один з показників:  • завершеності речення;  • актуального членування;  • оформлення типу речення за метою висловлення й емоційним забарвленням; • синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами складного речення.	Зустрічаються два мисливці. – Кого ти вбив? – Осла. – Братовбивця!!! Пролунав свисток, поїзд рушив. – Пролунав свисток – поїзд рушив.

8. Основні етапи становлення синтаксису як науки

Таблиця 9. Основні етапи становлення синтаксису як науки.

Період

Представники

Основні положення

1. Логічний аналіз

5 ст. до н.е.	грецькі філософи – Протагор, Платон, Аристотель	Характеристика висловлення, речення, судження, завершеного тексту з використанням термінів логіки і дотриманням тези про тотожність думки та її мовленнєвого вираження; виділення в судженні-реченні суб’єкта і предиката. Відсутність сукупності власне синтаксичних термінів.
3 ст. до н.е.	філософи-стоїки	Використано термін «синтаксис»; характеристика комунікативних різновидів висловлення; виділення предиката і прямого та непрямого відмінків; класифікація речень-суджень за типом предиката. Започатковано вивчення складного речення і відношень між його компонентами (причинових, наслідкових, умовних, єднальних тощо).
3 ст. н.е.	Аполлоній Дискол	Морфологічне спрямування синтаксису: аналіз зв’язків слова в реченні започаткував вивчення синтаксису частин мови. Опис синтаксису з використанням термінів морфології.
17 ст.	абати монастиря Пор-Рояль (Франція) А. Арно, К. Ласло	Опис синтаксису як учення про способи вираження думки, аналіз речення і його частин (членів речення). Теза про універсальність категорій синтаксису.

Логіко-граматичний напрям

з 2-ї пол. 19 ст.

М. Ломоносов, М. Греч, І. Давидов, Ф. Буслаєв та ін.

Опис речення та його компонентів у зв’язку з логічним аналізом: речення – мовне вираження судження, підмет – вираження суб’єкта, присудок – предиката, складне речення – умовиводу.

2. Психологічний напрям

2-а пол. 19 ст.

Г. Штейнталь, Г. Пауль, В. Вундт, О. Потебня

Психологічна інтерпретація змісту речення та його компонентів: речення – поєднання в психіці мовця кількох уявлень, яким відповідають такі самі уявлення у свідомості слухача. Розрізнення психологічних суб’єкта й предиката і граматичних членів речення – підмета і присудка.

3. Формально-граматичний напрям

кінець 19 ст.

П. Фортунатов, М. Петерсон, О. Пєшковський

Синтаксис – продовження морфології; учення про функції частин мови, про здатність слів до поширюваності, про словосполучення, різновидом якого вважають і речення.

Структурна лінгвістика

1-а пол. 20 ст.	Празька, Копенгагенська, Лондонська лінгвістичні школи, американський структуралізм	Центральне місце синтаксису в теорії породжувальних граматик; спроби об’єднати всі рівні й одиниці мовної структури в єдиний план творення речення з так званої глибинної структури, поданої як дерево формальних залежностей.
серед. 20 ст.	Л. Теньєр	Учення про синтаксичну валентність.

4. Комунікативний аспект

30 – 40-і роки 20 ст.

Празька лінгвістична школа (В. Матезіус), Г. Распопов, І. Ковтунова та ін.

Характеристика висловлення як одиниці мовлення, засобу комунікації. Актуальне членування речення (висловлення) – виділення відомого (даного, теми – від гр. τέμα – положення, основа) і нового (реми – від гр. rhḗma – висловлене). Сформульовано поняття тексту.

5. Семантичний аналіз

серед. 20 ст.

Ф. Данеш, Ш. Баллі, Ч. Філлмор, У. Чейф, О. Мухін, В. Богданов, Т. Алісова, Г. Золотова, Н. Арутюнова, Н. Шведова, І. Вихованець, Н. Іваницька та ін.

Аналіз абстрактного вираження змісту речення як відображення фрагмента об’єктивної дійсності (ситуації, події, факту) через сукупність семантичних відношень, яку організовує центральний компонент речення – предикат. Визначення семантичної структури речення або від змісту до форми, або від граматичної організації до семантичної структури; абстрагування як від формально-синтаксичної структури, так і від модально-часових та комунікативних значень.

6. Структурно-семантичний напрям

2-а пол.  20 ст.

В. Бєлошапкова, Н. Шведова, І. Вихованець, Н. Іваницька та ін.

Багатоаспектний підхід до синтаксичних одиниць, що передбачає:  1) вивчення синтаксичних одиниць від форми до їхнього значення; 2) вихід за межі речення, дослідження складного синтаксичного цілого, тексту, абзацу; 3) аналіз від мови – до мовлення, від типових схем – до конкретних речень; 4) врахування об’єктивного й суб’єктивного у висловленні; 5) дослідження від статичного синтаксису – до динамічного:  6) вивчення процесів функціонування синтаксичних одиниць і перетворення одних синтаксичних одиниць в інші.

7. Функціональний аналіз

2-а пол.  20 ст.

А. Бондарко, І. Вихованець та ін.

Розмежування функціональної (активної) граматики мовця та формальної (пасивної) граматики слухача в мовленнєвій діяльності, опис функцій мовних одиниць і засобів їхнього вираження. Характеристика спільних функцій різнорівневих мовних одиниць.

9. Сучасні аспекти вивчення синтаксису

Таблиця 10. Сучасні аспекти синтаксичних досліджень.

Аспект	Мета дослідження	Виділювані компоненти речення	Основа виділення компонентів
1. Формально-граматичний	Аналіз формальної будови синтаксичних одиниць	члени речення (головні, обов’язкові, необов’язкові)	предикативний і підрядний синтаксичні зв’язки
2. Семантико-синтаксичний	Вивчення зв’язку формальної будови і семантики синтаксичних одиниць	синтаксеми (базові та вторинні предикатні й непредикатні)	семантико-синтаксичні відношення, що відображають поєднання змісту і форми речення
3. Комунікативний	Характеристика призначення синтаксичної конструкції	тема (відоме, дане), рема (нове)	актуальне членування на основі функціонування речення в тексті

 

10. Основні напрями у вивченні синтаксису української мови

Відомості із синтаксису нової української літературної мови з’явились у другій половині 19 ст. в західноукраїнських граматиках для середньої школи (Михайло Осадца, 1863; Омелян Огоновський, 1889, Степан Смаль-Стоцький і Теодор Гартнер, 1893), а також у перших наукових граматиках української мови (Омелян Огоновський, 1880; Степан Смаль-Стоцький, Теодор Гартнер, 1913). Ці дослідження виконані під впливом праць видатного славіста професора Віденського університету Франца-Хавера Міклошича і ґрунтувалися на логіко-граматичному принципі. Вони переважно зводилися до розгляду синтаксису частин мови і лише в деяких з них (роботи Омеляна Огоновського, Василя Сімовича) звернено увагу і на синтаксис речення.
Психологічний напрям представлений працями Олександра Потебні (зокрема «Из записок по русской грамматике», що є незавершеною спробою опису порівняльно-історичного синтаксису слов’янських мов і містить багато матеріалу з української мови), а також лекціями Костя Німчинова «Синтаксис української мови в історично-порівняльному освітленні», де йдеться про синтаксис простого речення.
Формально-граматичний напрям відображений в українських синтаксичних працях 20–30 років ХХ ст. Це, напр., роботи Леоніда Булаховського, Олекси Синявського, де основною синтаксичною одиницею визнано речення, а також праці Євгена ТимчЕнка, Олени Курило, Миколи СулимИ, Сергія Смеречинського, присвячені переважно будові словосполучення, оскільки саме тут виявляються синтаксичні особливості української мови.
З початку 30-х років почався наступ на українську мову, спрямований на нищення її самобутніх рис і зближення з російською мовою. Праці мовознавців оголошено «шкідницькими і націоналістичними», почався антиукраїнський терор. Були заборонені як шкільні підручники з української мови, так і посібники для вищої школи, а їхні автори або фізично знищені, або ув’язнені і вислані.
Дослідженням синтаксису української мови займалися й мовознавці діаспори: Іван Огієнко («Складня української мови»), дещо пізніше Юрій Шевельов (Юрій Шерех) − «Нарис сучасної української літературної мови», монографія англійською мовою «Синтаксис сучасної української мови».
Наукове опрацювання синтаксису в Україні відчутно активізувалося з виходом у 1951 році за редакцією Леоніда Булаховського двотомного академічного «Курсу сучасної української літературної мови», другий том якого повністю присвячений синтаксису. Опубліковано дослідження Івана Чередниченка, Іллі Кучеренка, Григорія Удовиченка, Петра Дудика, Івана Вихованця, Арнольда Грищенка та ін.
Важливими є робота Олександра Мельничука «Розвиток структури слов’янського речення» (1966) і синтаксичний том академічного видання «Сучасна українська літературна мова» (1972), підготовлений колективом науковців під керівництвом цього ж автора. У 70–80-х роках триває вивчення синтаксису словосполучення (Іван Вихованець, З. Іваненко), речення (С. Дорошенко, Лариса Кадомцева, В. Горяний, Марія Плющ, Ніна Іваницька, Каленик Шульжук та ін.), а також усного розмовного мовлення (Петро Дудик).
Заслуговують на увагу роботи в руслі структурно-семантичного напряму, зокрема Івана Вихованця, Катерини Городенської, Віталія Русанівського, Анатолія Загнітка.

 

Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.