1. Лекція 3. Синтаксичні відношення і зв'язки в словосполученні

Лекція 3

Синтаксичні відношення і зв’язки між компонентами словосполучень

 

Схарактеризовано  синтаксичні відношення і форми підрядного зв’язку, наведено правила побудови правильних словосполучень.

План

1. Синтаксичні відношення між компонентами словосполучень.

2.  Синтаксичні відношення в словосполученнях моделі хім. + ім. у Р. в.

3. Синонімія словосполучень.

4. Форми підрядного зв’язку між компонентами словосполучень у науковій та шкільній граматиці.

5. Види узгодження.

6. Керування, його види.

7. Прилягання. Поняття про відмінкове прилягання.

8. Кореляція. Види кореляції.

9. Поняття про підрядносполучникове підпорядкування.

10. Алгоритм визначення форм підрядного зв’язку між компонентами словосполучень.

11. Основні правила побудови і вживання словосполучень в українській мові.

 

Література до теми

Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору / В. П. Ачилова. – Сімферополь, 2013. – С. 21–25.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – Київ : Либідь, 1993. – С. 201–203. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000842

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 54–60. https://www.studmed.ru/zagn-tko-a-p-teoretichna-gramatika-ukra-nsko-movi-sintaksis_d96c254c2af.html

Слинько І. І., Синтаксис сучасної української мови. Проблемні  питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф Кобилянська. – Київ : Вища шк., 1994. – С. 19–68. http://chtyvo.org.ua/authors/Slynko_Ilarion/Syntaksys_suchasnoi_ukrainskoi_movy_Problemni_pytannia/

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис ; за заг. ред. І. К. Білодіда. – Київ : Наук. думка, 1972. – С. 66–69. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002690

Удовиченко Г. М. Словосполучення у сучасній українській літературній мові / Г. М. Удовиченко. – Київ : Наук. думка, 1968. – 227 с.

Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2004. – С. 7–30. http://chtyvo.org.ua/authors/Shulzhuk_Kalenyk/Syntaksys_ukrainskoi_movy/

 

1. Синтаксичні відношення між компонентами словосполучень

1. Означальні (атрибутивні) відношення
Головне слово називає предмет, залежне – його ознаку відповідає на запитання який? чий? котрИй? скількох? і в межах речення є означенням. наша країна, гніздо лебедів, дев’ятий вагон, у трьох класах, бажання вчитися
2. Додаткові (об’єктні) відношення
Головне слово називає дію, залежне – об’єкт, на який вона переходить чи якого стосується, відповідає на запитання непрямих відмінків і в межах речення є додатком. копати криницю, повний води, попросив принести, власник садиби, креслення деталі ← [креслити деталь]
3. Обставинні (адвербіальні) відношення
Головне слово називає дію чи ознаку, залежне – їхню характеристику, відповідає на запитання як? де? коли? тощо і в межах речення є обставиною. сумлінно вчитися, дуже давно, зустрітися в парку, прийшов допомогти
4. Апозитивні відношення
Головне слово називає предмет, залежне вказує на його ознаку й разом з тим дає йому другу назву, відповідає на запитання який? і в реченні є прикладкою. завод-велетень, річка Альма, збірка «Троянди й виноград»
5. Суб’єктні відношення
Залежне слово позначає суб’єкт дії (діяча), відповідає на запитання який? чий? (у реченні є означенням), чим? (у реченні – додаток). шум дерев ← [шумлять дерева],

розкидані вітром ← [розкидав вітер]
6. Доповнювальні відношення
Між компонентами синтаксично зв’язаного словосполучення, яке в межах речення є одним членом речення. відро води, один із нас
7. Контаміновані відношення
До залежного слова можна поставити різні запитання:
означально-додаткові (атрибутивно-об’єктні);
обставинно-додаткові (адвербіально-об’єктні)
оголошення про збори,
сидіти біля криниці

2.  Синтаксичні відношення в словосполученнях моделі хім. + ім. у Р. в.

Одна і та сама модель словосполучення може виражати різну семантику. У словосполученнях, побудованих за схемою ім. + ім. у Р. в., можуть реалізовуватись означальні, суб’єктні, об’єктні та доповнювальні відношення. Граматичне значення словосполучень таке:

Означальні відношення

1) ’предмет і його ознака за приналежністю в прямому, переносному або узагальненому значенні’; зошит учня, син землі, надра моря, промінь сонця;
2) ’невід’ємна складова частина предмета і весь предмет’; ніжка стола, листя клена, сторінка зошита;
3) ’особа і колектив, до якого вона входить’; учитель школи, учасник хору;
4) ’сукупність предметів і предмети, з яких вона складається’; зграя вовків, череда корів;
5) ’предмет і його ознака за місцем розташування, поширення’; народи Європи, ліси Криму;
6) ’предмет і його ознака за змістом’; період війни, шлях перемоги;
7) ’предмет і його ознака за відтворенням зовнішнього вигляду, образу’ фото сина, постать жінки;

Суб’єктні відношення

1) ’опредмечена дія і діяч’; гомін віків ← [віки гомонять];
2) ’опредмечена ознака та її носій; білизна снігу ← [сніг білий];

Об’єктні відношення

1) ’опредмечена дія і об’єкт’; ремонт взуття ← [ремонтувати взуття];
2) ’особа на позначення керівника і галузь, організація, структура, якою керує особа’; директор заводу, командир загону;
3) ’особа на позначення власника, автора і предмет, що є власністю особи’ господар будиночка, автор поеми;

Доповнювальні відношення

головне слово потребує семантичного доповнення три явори, вид спорту, жменя жита

3. Синонімія словосполучень

1) присвійний прикм. + хім. / хім. + ім. у Р. в. 3) відносний прикм. + хім. / хім. + прийм. + ім.
Степанова книжка – книжка Степана,
братів подарунок – подарунок брата,
материна любов – любов матері;
книжкова шафа – шафа для книжок,
орендна плата – плата за оренду,
роздрібний продаж – продаж у роздріб;
2) відносний прикм. + хім. / хім. + ім. у Р. в. 4) прикм. + хім. / хім. + прийм. + зв’язане словосп.
нічна тиша – тиша ночі,
міські вулиці – вулиці міста,
заводська делегація – делегація заводу,
взуттєвий магазин – магазин взуття;
п’ятиповерховий палац – палац на п’ять поверхів,
десятивідсотковий прибуток – прибуток у десять відсотків,
чорноброва дівчина – дівчина з чорними бровами.

4. Форми підрядного зв’язку між компонентами словосполучень у науковій та шкільній граматиці

Кількість форм підрядного зв’язку між компонентами словосполучень, що їх розглядають у шкільній та науковій граматиці, неоднакова. У школі вивчають узгодження, керування і прилягання, тоді як у підручниках для вишів розглядають ще кореляцію, а також підрядносполучникове підпорядкування (Олександр Мельничук, 2-га академічна граматика). Неоднаковим є і обсяг цих форм, тому що в шкільній граматиці узгодженням називають і спосіб зв’язку підмета з присудком, а також  прикладки з означуваним словом-іменником. У науковій граматиці синтаксичний зв’язок між підметом і присудком кваліфікують як взаємозалежну координацію, оскільки за узгодження використовують однорідні граматичні категорії (рід, відмінок, число), а за координації – неоднорідні (для дієслова – категорії способу, часу, особи, тоді як для іменника – категорія відмінка). Слідом за Є. Кротевичем, зв’язок прикладки з означуваним словом трактують як проміжний між  сурядним і підрядним – корелятивний [І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська; А. Загнітко та ін.].

 

5. Види узгодження

У науковій граматиці виділяють такі види узгодження: граматичне, граматично-семантичне, умовно-граматичне, асоціативно-граматичне.

1. Граматичне узгодження – це синтаксичний зв’язок, за якого залежне слово стоїть у тій самій формі, що й головне. У разі зміни форми головного слова відповідно змінюється і форма залежного, тому граматичним засобом зв'язку є закінчення залежного слова.
Морфологічне вираження головного слова Морфологічне вираження залежного слова Приклади
іменники, що мають категорії роду і числа;
субстантивовані 
частини мови
прикметник, дієприкметник, 
родовий займенник,
порядковий числівник, 
кількісний числівник 
(у Р., Д., О., М. відмінках)
 а) повне узгодження (у роді, числі й відмінку): високе дерево, зів’яле листя, мій син, третій будинок, дві сестри;
б) неповне узгодження (відсутнє узгодження в роді): наші вчені, п’ятьма днями
2. Граматично-семантичне узгодження — це синтаксичний зв’язок, за якого форма залежного компонента відображає не граматичні категорії головного слова, а реальні характеристики означуваного ним предмета – стать, множинність.
Морфологічне вираження головного слова Приклади
 

— іменники подвійного роду;

— невідмінювані іменники – назви осіб;
— іменники чоловічого роду – назви осіб за професією чи родом діяльності, що не мають співвідносних пар жіночого роду;
— невідмінювані іменники – назви неістот у множині
бідолашний невдаха – бідолашна невдаха;
красива Кармен, чемний портьє;
наш агроном – наша агроном;яскраві кашне
3. Умовно-граматичне узгодження — це синтаксичний зв’язок, за якого головний компонент умовно набуває граматичного значення роду, числа і відмінка.
Морфологічне вираження головного слова Приклади
незмінні слова у позиції іменника голосне «ура», журливе «кру»
4. Асоціативно-граматичне узгодження — це синтаксичний зв’язок, за якого залежний компонент узгоджується з родовою назвою, з якою асоціюють головний компонент, чи з опорним елементом абревіатури.
Морфологічне вираження головного слова Приклади
— невідмінювані іменники (власні, зрідка загальні назви);

— абревіатури
висока Кіліманджаро (гора),
мальовничий Борнео (острів),
небезпечна цеце (муха);нова ГЕС (станція)

 

6. Керування, його види

Керування – синтаксичний зв’язок слів, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової або прийменниково-відмінкової форми. У разі зміни форми головного слова форма залежного слова не змінюється. Граматичним засобом зв'язку є закінчення залежного слова і (якщо є) прийменник.
Морфологічне вираження головного слова Морфологічне вираження залежного слова Приклади
прикметник,
дієприкметник,
дієприслівник,
числівник, займенник,
прислівник
іменник, субстантивований прикметник, кількісний числівник, займенник навчати мови, зошит з математики, старанний у навчанні, зблідлий зі страху,чекаючи чергового, один з десяти, сім студентів, ми з вами, більше двох
Види керування
І. За формою залежного компонента
безприйменникове (безпосереднє);
прийменникове (посереднє)
схід сонця
думати про прийдешнє
ІІ. За силою підрядного зв’язку
сильне (якщо наявність залежного слова зумовлена семантикою головного);

слабке (якщо  зв’язок можливий, але не обов’язковий)
зустрічати друзів, доїхати до зупинки;

 

копати лопатою
ІІІ. За можливістю видозміни форми залежного компонента
неваріативне (можлива єдина граматична форма залежного компонента);
варіативне (для передавання того самого значення можливий вибір з кількох варіантів форми залежного компонента).
здобути перемогу

злочин проти людства
/ перед людством

Таблиця 27. Сильне керування

1. У словосполученнях з об’єктними відношеннями при перехідних дієсловах, віддієслівних іменниках, деяких прикметниках, відприкметникових іменниках, предикативних прислівниках. вивчити вірш, вивчення вірша, здатний до малювання, здатність до малювання, шкода пташки, 
2. У словосполученнях з обставинними відношеннями при префіксальних дієсловах, префікси яких на зразок в (у) — , від- , до- , з- , за- , на- , над- , о- , під- , по- , при- тощо) здебільшого продубльовані в залежній прийменниково-відмінковій формі. доїхати до села, відбігти від берега, підкласти під книгу, перейти через дорогу
3. У словосполученнях з доповнювальними відношеннями. десять учнів, маса народу, шматок хліба
4. У словосполученнях з обставинними та об’єктними відношеннями, де головним компонентом є неперехідне семантично недостатнє дієслово, що вимагає залежного компонента. перебувати у відпустці,
належати сестрі,
захоплюватися краєвидом

7. Прилягання. Поняття про відмінкове прилягання

Прилягання – синтаксичний зв’язок, за якого залежне незмінне слово поєднується з головним лише за змістом.
Морфологічне вираження головного слова Морфологічне вираження залежного слова Приклади
дієслово, прислівник, іменник, прикметник прислівник, дієприслівник, форма інфінітива,  невідмінюваний прикметник читати вголос, радісно бачити, кава по-турецьки, радий допомогти, дуже хоробрий, надзвичайно високо, працювати стоячи, колір хакі
Примітка. У сучасних синтаксичних теоріях [Н. Шведова, І. Вихованець та ін.], крім власне прилягання, виокремлюють так зване відмінкове прилягання, за якого залежним компонентом виступає не передбачувана опорним словом відмінкова форма з означальним чи обставинним значенням (потенційний прислівник або потенційний прикметник): іти до лісу, писати в листі, його постать, бані собору, село поблизу лісу. У частині підручників та посібників для вищої школи такий зв’язок трактують як різновид слабкого керування.

8. Кореляція. Види кореляції

Кореляція – це синтаксичний зв’язок між іменниками, за якого їхні однойменні граматичні категорії (рід, число, відмінок) взаємодіють, погоджуються між собою для реалізації апозитивних відношень – відношень між прикладкою та означуваним іменником.

Кореляція може бути повною (якщо дублюються всі граматичні категорії: ялинка-красуня) і неповною (якщо немає збігу в роді, відмінку або числі: дівчина-інженер, у газеті „Кримська світлиця”, місто Саки).
У типових випадках цей зв’язок необов’язковий непередбачуваний.

9. Поняття про підрядносполучникове підпорядкування

Підрядносполучникове підпорядкування — це синтаксичний зв’язок, за якого залежний компонент приєднується до головного за допомогою підрядного сполучника: тонкий, аж прозорий; старший, ніж сестра; працює, як усі; працьовита, наче бджілка.

 

10. Алгоритм визначення форм підрядного зв’язку між компонентами словосполучень

1. Чи є залежне слово прикладкою?

 

так

СЗ — кореляція;

ЗЗ — суположення форм
ні ⇒
2. Чи є залежне слово незмінним (прислівником, дієприслівником, інфінітивом, невідмінюваним прикметником)?

 

так

СЗ — прилягання;

ЗЗ — за змістом
ні ⇒
3. Чи змінюється форма залежного слова після зміни головного слова?

 

так

СЗ — узгодження;

ЗЗ — закінчення залежного слова в ... відмінку

 
ні

СЗ — керування;

ЗЗ — (якщо є) прийменник при залежному слові; закінчення залежного слова в ... відмінку

 

11. Основні правила побудови і вживання словосполучень в українській мові

 

З погляду норм сучасної української літературної мови правильними є словосполучення, побудовані за її законами. Слід враховувати засоби синтаксичного зв’язку, значення і граматичні характеристики компонентів.
1. Поєднувані слова повинні точно передавати думку. Наприклад, неправильним є словосполучення будинок обабіч дороги, бо прийменник обабіч означає ’по обидва боки чогось’. Треба вжити прийменник біля або понад.
2. Не відповідають літературній нормі словосполучення з логічно надлишковими словами: долоні рук, на початку січня місяця, 56 чоловік робітників, поступальний рух уперед, повністю завершити роботи, селяни села, сучасний час, пам’ятні сувеніри (сувенір – це і є ’пам’ятний подарунок’), велика бібліотека книг (слово бібліотека означає ’зібрання книг’) тощо.
3. Є особливості поєднання номенклатурних слів із власними географічними назвами. Тут діють такі закономірності: зі словами місто, село, річка, озеро географічні назви узгоджуються у відмінку: у місті Алушті (а не Алушта), у селі Зарічному (а не Зарічне), за річкою Десною (а не Десна), а після слів станція, гора, острів, півострів, мис вони завжди стоять у називному відмінку: на станцію Урожайна, на горі Монблан, з острова Цейлон, біля півострова Крим, на мисі Херсонес.
Примітка 1. У ділових і наукових текстах назви населених пунктів та інші географічні назви постійно стоять у формі називного відмінка, незалежно від форми означуваного іменника.
4. Близькозначні слова можуть вимагати після себе неоднакових відмінків, і підміна одного слова іншим призводить до помилок:
властивий (кому? чому?) творчості

опанувати (що?) професію

сповнений (чого? і чим?) надій і надіями

багатий (на що? і чим?) на знання і знаннями

дорівнювати (чому?) десяти

сповіщати (кого? що?) друзів

нехтувати (кого? що? і ким? чим?) звичаї і звичаями
характерний (для кого? для чого?) для мови

оволодіти (чим?) ситуацією

наповнений (чим?) водою

славиться (чим?) традиціями

рівнятися (на кого? на що?) на кращих

повідомляти (кому?) друзям

ігнорувати (кого? що?) пораду

 

5. В об’єднанні слів у словосполучення найвиразніше проявляються особливості синтаксичної будови національних мов. Є певні невідповідності і в українській та російській мовах. Неврахування таких розходжень може спричинити помилки (так зване явище синтаксичної інтерференції [від лат. inter – між, взаємно і ferens, ferentis – який несе, переносить], тобто мимовільне перенесення, накладання ознак однієї мови на іншу в практиці двомовної людини). Найбільш поширеними є такі факти синтаксичної інтерференції:
а) після прийменника по іменник уживають у місцевому, а не в давальному відмінку: ходити по горах, зв’язати по руках і ногах;
б) після прикметників у формі вищого ступеня, якщо далі йде порівняння, обов’язково вживають прийменники від, за або сполучник ніж: сильніший за страх (від страху, ніж страх);
в) при числівниках два, три, чотири іменник стоїть у називному відмінку множини, а не родовому однини: два дні, три місяці, чотири будинки;
г) те саме за значенням слово може вимагати неоднакових форм (без прийменника чи з прийменником):
українська мова російська мова
дотримати (чого?) слова                           дякую (кому?) вам
завдати (чого?) шкоди  завідувач (чого?) кафедри                  зазнати (чого?) поразки                    зрадити (кого? що?) принципи         наслідувати (кого? що?) старших     потребувати (чого?) допомоги           пробачте (кому?) менірадіти (з чого?) з успіхів                        учитися (чого?) музики
хворіти (на що?) на грип
сдержать (что?) слово                                 благодарю (кого?) вас
причинить (что?) вред заведующий (чем?) кафедрой                          потерпеть (что?) поражение                        изменить (чему?) принципам                      подражать (кому? чему?) старшим               нуждаться (в чем?) в помощи                       извините (кого?) меня
радоваться (чему?) успехам                            учиться (чему?) музыке
болеть (чем?) гриппом
6. Своєрідні синтаксичні зв’язки з іменниками мають числівники:
а) два, три, чотири Після числівника в Н. в. іменник слід ставити в Н. в. множ. і наголошувати так, як у непрямих відмінках однини.
Перед числівником іменник стоїть у Р. в. множ.; словосполучення означає приблизну кількість.
два бра́ти, три сестри́, чотири профе́сори;

років два, будинків зо три.
б) два, три, чотири як останній компонент складених числівників Іменник набуває форми Н. в. множ. двадцять два ду́би, сто сімдесят три кілограми
в) п’ять, шість і т.д.;
неозначено-кількісні числівники
Після числівника в Н. чи З в. іменник стоїть у Р. в. множ.
В інших відмінках числівники узгоджують у відмінку з іменником.
сім казок, тридцять шість дерев, кілька осіб;
біля десяти будинків, у кільканадцяти словах
г) багато, небагато Іменник однинної форми, що позначає масу, речовину, збірні й абстрактні поняття, стоїть у Р. в. одн.
Іменник – назва конкретного предмета стоїть у Р. в. множ.
багато/небагато води (солі, листя, мудрості);

багато листків, небагато квасолин.
ґ) тисяча, мільйон, мільярд, нуль Іменник завжди стоїть у Р. в. множ. з мільйоном гривень, до нуля градусів.
д) дробові числівники і змішані дробові величини Іменник стоїть у Р. в. одн. (якщо виміру підлягає один предмет чи якась сукупність, неподільна єдність) або в Р. в. множ. (якщо іменник множинний чи в разі вимірювання кількох однорідних предметів). дві п’яті Землі (планети) і земель (посівних площ), сім дев’ятих урожаю і урожаїв (кількох років), шість цілих і дві треті кілограма.
е) півтора, півтори;

півтораста
Іменник стоїть у Р. в. одн.

Іменник стоїть у Р. в. множ.
півтора літра, півтори доби;
півтораста гектарів.
є) у дробовій величині є іменник з кількісно-предметним значенням половина, третина, чверть тощо. Іменник на позначення предмета, що піддається лічбі, пов’язують із цілим числом. три з половиною роки, шість із чвертю годин.
ж) збірні числівники обидва, обидві Іменник стоїть у Н. в. множ. (як із числівниками два, дві). обидва плуги, обидві книжки.
з) збірні числівники двоє, троє, четверо, п’ятеро і т. д. Іменник стоїть у Р. в. множ. п’ятеро імен, восьмеро коней;
Примітка 2. Збірні числівники вживані:
1) з іменниками – назвами істот та осіб чоловічого роду;
2) з іменниками середнього роду, що позначають малих істот і неживі предмети;
3) з іменниками множинної форми – назвами конкретних предметів.
З іменниками, що позначають парні предмети, поєднують або збірні числівники, або власне кількісні з іменником пара.
Значно рідше зі збірними числівниками поєднують іменники жіночого роду.
троє учнів, дванадцятеро зайців,;

четверо кошенят, одинадцятеро відер;

шестеро саней;

двоє штанів і дві пари штанів;

двоє дочок, троє зернин.
и) порядкові числівники у датах назв місяців Іменник стоїть у Р. в. одн. перше березня, з двадцять четвертим серпня.
і) порядкові числівники для називання дати перебігу подій Іменники та числівники набувають форми Р. в. одн. дев’ятого листопада дві тисячі двадцятого року.
7. Для позначення часу в українській мові існують такі конструкції з порядковими числівниками:
Котра година? О котрій годині?
Восьма година Ціле число О восьмій годині
Дев’ята година десять хвилин.
Десять хвилин на десяту.
До полдовини О дев’ятій годині десять хвилин.
У (в) десять хвилин на десяту.
Сімнадцята година п’ятнадцять хвилин.
П’ятнадцять хвилин на вісімнадцяту.
Чверть на вісімнадцяту.
15 хв. О сімнадцятій годині п’ятнадцять хвилин.
У (в) п’ятнадцять хвилин на вісімнадцяту.
У (в) чверть на вісімнадцяту.
Одинадцята година тридцять хвилин.
Тридцять хвилин на дванадцяту.
Пів на дванадцяту.
Половина Об одинадцятій годині тридцять хвилин.
О пів на дванадцяту.
У (в) тридцять хвилин на дванадцяту.
Двадцять перша година сорок хвилин.
За двадцять хвилин двадцять друга.
Після половини О двадцять першій годині сорок хвилин.
За двадцять хвилин до двадцять другої.
Тринадцята година сорок п’ять хвилин.
За п’ятнадцять хвилин (чверть) чотирнадцята.
45 хв. О тринадцятій годині сорок п’ять хвилин.
За п’ятнадцять хвилин (чверть) до чотирнадцятої.

Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.