Лекція 4

Складнопідрядне речення. Принципи класифікації

Подано відомості про ознаки складнопідрядних речень, принципи класифікації.

План

1. Поняття про складнопідрядне речення. Ознаки складнопідрядного речення.
2. Принципи класифікації складнопідрядних речень.
3. Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
4. Класи складнопідрядних речень.

1. Поняття про складнопідрядне речення. Ознаки складнопідрядного речення

Таблиця 92. Поняття про складнопідрядне речення

Складнопідрядне речення – це складне речення, предикативні частини якого поєднані в єдине семантичне, граматичне та інтонаційне ціле підрядним зв’язком за допомогою підрядних сполучників або сполучних слів.

Ознаки складнопідрядного речення

1. Предикативні частини складнопідрядного речення синтаксично нерівноправні: синтаксично незалежна частина є головною, а синтаксично залежна – підрядною. Від головної частини ставлять запитання, підрядна відповідає на це запитання.
Змістова наповненість предикативних частин не залежить від їхньої синтаксичної ролі: іноді однаково важливі обидві частини, іноді основний зміст виражає головна чи підрядна частина, пор.: ¹Щоб між нами не вгасало проміння величне, ²ти поставив «на сторожі» слово твоє вічне (Леся Українка); ¹Мені ввижається, ²що з тих іскорок встають водограї (О. Кониський).
Порядок розміщення предикативних частин буває вільним (нефіксованим) і постійним (фіксованим). Здебільшого місце підрядної не фіксоване: переважно після головної частини (постпозиція), рідше – перед головною частиною (препозиція) або всередині головної (інтерпозиція). Фіксований порядок зумовлений семантикою чи структурою речення. Наприклад, спершу називають причину події, а потім її наслідок: ¹Промовець говорив неголосно, ²так що на задніх лавах не все чули (В. Земляк); завжди в постпозиції підрядні частини зі сполучниками бо, тому що, адже: ¹Люблю людей землі своєї,²бо й я землі своєї син (В. Сосюра); підрядна означальна частина завжди стоїть після означуваного іменника головної частини (у пост- чи інтерпозиції щодо головної): ¹Осіннє сонце, ²що надвечір спромоглося продерти хмари, ¹схилялося над обрієм (О. Слісаренко).

2. У підрядній частині завжди наявний показник її несамостійності – підрядний сполучник чи сполучне слово.

Підрядний сполучник виконує лише службову функцію:

приєднує підрядну частину до головної,
не є членом речення підрядної частини,
не має словесного наголосу,
не може бути виділений за допомогою логічного наголосу.

Підрядні сполучники, як і сурядні, теж неоднакові щодо своєї семантики:

семантичні (однозначні) сполучники на зразок бо, так що, незважаючи на те що чітко виражають семантико-синтаксичні відношення між частинами складнопідрядного речення: ¹Було вже пізно, ²бо ніде в хатах не світилося (Панас Мирний);
асемантичні (неоднозначні) сполучники на зразок що, щоб, коли тощо виконують лише власне синтаксичну функцію – приєднують підрядну частину до головної, тому під час визначення семантико-синтаксичних відношень слід враховувати лексичне наповнення предикативних частин складнопідрядного речення: ¹Мені снилось, ²ніби я літаю (Т. Шевченко).

Різні сполучники, що поєднують підрядні частини одного типу, є синонімічними, пор.:

¹Ніхто того не бачив, ²що хлопчик сумував за батьком.

¹Ніхто того не бачив, ²щоб хлопчик сумував за батьком.

¹Ніхто того не бачив, ²як хлопчик сумував за батьком.

Однозвучні асемантичні сполучники, що поєднують підрядні частини різних типів, є омонімічними:

¹Я не знав (чого?), ²що брат повернувся.

¹Я прийшов не тому (чому?), ²що брат повернувся.

¹Я прийду за умови (за якої умови?), ²що брат повернувся.

¹Я так просив його (якою мірою?), ²що брат повернувся.

Сполучне слово – відносний займенник на зразок який, котрий, чий, хто, що чи займенниковий прислівник на зразок як, де, куди, звідки, чому:

пов’язує підрядну частину з головною,
є членом речення підрядної частини,
має словесний наголос,
може бути виділене логічним наголосом: ¹Я́к ми зайшли сюди, ²тобі не знати (С. Васильченко).

3. У головній частині може міститися вказівне (співвідносне) слово, яке вимагає конкретизації свого змісту і сигналізує про те, що цей зміст буде виражений у підрядній частині. Співвідносними словами бувають:
• вказівні займенники той, такий, стільки в різних відмінках: ¹Я той,²що греблі рвав (П. Воронько);
• рідше займенники інших розрядів на зразок весь, всякий, кожний, ніхто, хтось, щось, дехто, що-небудь, він, ви в різних відмінках: ¹Кожен, ²хто тут стояв, ¹зосереджено слухав (В. Владко);
• вказівні прислівники на зразок тут, там, туди, звідти, тоді, доти, так, тому: ¹Так місячно, ²що хоч голки збирай (М. Рильський).
Вказівне слово може бути обов’язковим або ж необов’язковим у складі головної частини.

Розрізнення омонімічних сполучних засобів ЩО, ЯК, КОЛИ

Сполучне слово

Сполучник

Щ О

У підрядних означальних:

можна замінити однією з форм займенника який: ¹Багато в світі доріг /є/, ²що(=які) ведуть до незнаних обріїв (В. Земляк).

заміна займенником який неможлива: ¹Настрій у нього був такий, ²що він хотів обняти весь світ (О. Донченко).

У підрядних з’ясувальних:

виділене логічним наголосом: ¹Цікаво, ²щ́о зараз сниться хлоп’яті (О. Гончар).

без логічного наголосу: ¹Не винна ти, ²що я не маю долі (Леся Українка).

Я К

У підрядних з’ясувальних:

коли вказує на спосіб певної дії і виділене логічним наголосом: ¹Народ цікавиться, ²я́к (= як саме) воювали, ³я́к (= як саме) проливали кров (О. Довженко).

без логічного наголосу, можна замінити сполучником що: ¹Я звів очі й побачив, ²як(=що) з поля в ліс іде дівчина (Є. Гуцало).

У підрядних:

• способу дії:¹Як постелишся, ²так і виспишся (Н. тв.);

• міри чи ступеня дії: ¹Кажуть, існує він стільки, ²як і білий світ /існує/ (М. Стельмах).

У підрядних:
• часу (його можна замінити сполучником коли): ¹Як (=коли) я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами, ²сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками (Д. Павличко);
• умови (його можна замінити сполучником якщо): ¹Як (=якщо) не буде птахів, ²то й людське серце стане черствим (М. Стельмах);
• порівняльних: ¹Моєму серцю снишся ти, ²як морю сняться урагани (Л. Костенко).

К О Л И

У підрядних:
• означальних: ¹Як тяжко жити в ті похмурі дні, (які?) ²коли нема де серцю відпочити (М. Вороний);
• з’ясувальних: ¹Прекрасно, (що?) ²коли маєш справу з людьми обов’язковими і акуратними, совісними і небайдужими (М. Вінграновський).

У підрядних:
• умови (його можна замінити сполучником якщо): ¹Коли (=якщо) ти любиш рідний край, ²гори, палай! (М. Вороний);
• часу:¹Коли копають картоплю, ²ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе у невідомі краї (М. Рильський).

Методична примітка

Складнопідрядним називають речення, у якому одна частина за змістом і граматично залежить від іншої та пояснює її (Н. Бондаренко, А. Ярмолюк. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 60).
Складнопідрядним називають складне речення, частини якого нерівноправні за змістом і поєднані сполучниками чи сполучними словами (О. Заболотний, В. Заболотний. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 40).

2. Принципи класифікації складнопідрядних речень

Таблиця 93. Принципи класифікації складнопідрядних речень

Як самостійний розділ синтаксичної науки вчення про складне, зокрема складнопідрядне, речення почало формуватись із середини ХVІІІ ст. Складність і багатоплановість об’єкта дослідження зумовили різні підходи до його вивчення. Тому в сучасній синтаксичній науці склалося три принципи класифікації складнопідрядних речень: логіко-граматичний, формально-граматичний і структурно-семантичний.

1. Основи логіко-граматичної класифікації заклали в середині ХІХ ст. представники логіко-граматичного напряму в синтаксисі (М. Греч, О. Востоков, І. Давидов та ін.), обґрунтував її Ф. Буслаєв. Логіко-граматичної типології складнопідрядних речень дотримувалися в українському мовознавстві М. Лучкай, Я. Головацький, М. Осадца, Й. Лозинський, С. Смаль-Стоцький і Ф. Гартнер, І. Нечуй-Левицький та ін.
Логіко-граматична класифікація ґрунтується на уподібненні складного речення до простого, а підрядної частини – до члена простого речення. Залежно від того, на яке запитання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює чи уточнює, розрізняють підрядні:
• підметові: ¹Найбагатший той (хто?), ²хто володіє рідною мовою (В. Голобородько);
• присудкові: ¹Настрій у нього був такий (який був?), ²що він хотів обняти цілий світ (О. Десняк);
• додаткові: ¹Ніколи іншому не бажай того (чого?), ²чого собі не бажаєш (Н. тв.);
• означальні: ¹Добре тому ковалеві (якому?), ²що на обидві руки кує (Н. тв.);
• різні види обставинних:
¹Допомога прийшла звідти (звідки?), ²звідки її ніхто не чекав (П. Вершигора);
¹Так літував Іван у полонині (до якого часу?), ²аж поки вона не спустіла (М. Коцюбинський);
Класифікація зазнала уточнень та модифікацій і в україністиці дійшла до нашого часу: викладена в обох академічних граматиках, у деяких підручниках і посібниках для вищої школи.

Недоліком логіко-граматичної класифікації є відсутність граматичної опори, оскільки подеколи підрядну частину співвідносять з певним членом речення, а подеколи віднесення підрядної частини до певного різновиду здійснюють за змістом, за логічним запитанням.

2. Формально-граматична класифікація, яку активно розробляли О. Пєшковський, П. Фортунатов, М. Петерсон, Л. Булаховський, О. Шапіро та ін., спирається на характеристику засобів зв’язку предикативних частин складнопідрядного речення. Розрізняють три типи цих речень: 1) зі сполучниками; 2) зі сполучними (відносними) словами; 3) з розділовою паузою (безсполучникові). Подальший аналіз ґрунтувався на визначенні серед сполучних засобів тих чи тих семантичних підтипів.
В україністиці поглиблену класифікацію сполучників розробив Л. Булаховський. Учений виділив вісім різновидів сполучників за значенням: з’ясувальні, причинові, цільові, часові, умовні, допустові, наслідкові, порівняльні, а також розмежував п’ять груп сполучників на підставі їхньої функційної придатності поєднувати речення, члени речення і речення в тексті: 1) що сполучають і речення, і члени речення; 2) парні сполучники; 3) що зв’язують речення і їхні еквіваленти; 4) що починають головне речення; 5) що вживаються на межі фраз. Сполучні слова диференційовано на відносні іменники (хто, що), відносні прикметники (який, котри́й) та відносні прислівники (де, куди, коли, поки тощо).

Формально-граматична класифікація не набула поширення, бо характеристику складнопідрядних речень обмежували здебільшого аналізом сполучних засобів і не враховували інших структурних ознак.

3. Структурно-семантична класифікація набула поширення в другій половині ХХ ст. В опрацюванні її засадничих принципів значну роль відіграли праці русистів М. Поспєлова, В. Бєлошапкової, Н. Шведової, українських дослідників І. Чередниченка, І. Вихованця. Загальних основ цієї класифікації в україністиці дотримуються І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, А. Загнітко та ін., вносячи в типологію складнопідрядних речень свої корективи.
За структурно-семантичної класифікації враховують: 1) особливості підпорядкування підрядної (головній частині загалом або слову чи словосполученню в ній); 2) засіб поєднання головної і підрядної частин; 3) змістові відношення між головною та підрядною частинами. Залежно від надання переваги структурним чи семантичним показникам у межах структурно-семантичної класифікації функціонують два її різновиди: структурно-семантичний і семантико-структурний. У сучасному мовознавстві єдиної класифікації складнопідрядних речень немає.

У класифікації складнопідрядних речень, яку запропонував І. Чередниченко, зроблено спробу з’ясувати співвідношення головної та підрядної частин у формально-граматичному і структурному плані. Автор розрізняє три головні типи підрядності:

1) підрядність до окремих членів речення (причленна підрядність):

• присубстантивні означальні (пояснюють іменник головної частини):
А круг озера сосни, які в хуртовину натомились шуміти, шепочуть у сні (М. Нагнибіда);

• приад’єктивні (пояснюють прикметник і дієприкметник):
Усе пережите було дорогим і неповторним, якими згодом стануть і ці напружені дні боротьби (М. Стельмах);

• придієслівні (пояснюють дієслово):
Лаврін усе думав, що Мелашка от-от прийде додому (І. Нечуй-Левицький);

• приадвербіальні (пояснюють прислівник):
Прийшла в ліс зима, прийшла вночі, коли Улянка спала (О. Донченко);

• призайменникові (пояснюють займенник):
Всі, хто лишень міг, утікали в поле або в ліс (М. Коцюбинський);

2) підрядність до всього складу речення;

Не можу співати спокійно, бо в серці розпука і та гнів (Б. -І. Антонич);

3) взаємопідрядність:
Варто лише прокричати, як на березі Дніпра хто-небудь відразу відгукнеться (В. Підмогильний);

І. Вихованець з урахуванням формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної організації поділяє складнопідрядні речення на два типи:
1) детермінантні з підрядними обставинними частинами, які підпорядковуються всій головній частині: часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслідкові, порівняльні, місця, відповідності, супровідні;

2) із прислівними підрядними частинами:
• валентно пов’язані з’ясувально-об’єктні, порівняльно-об’єктні, локативні;
• валентно не пов’язані приіменниково-означальні;
• займенниково-співвідносні, які залежать від співвідносно-займенникового слова головної частини, наповнюючи його відповідним семантичним змістом.
Класифікація І. Вихованця цілком послідовна, хоча в ній трапляються окремі повтори.

І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська за ступенем злиття предикативних одиниць виділяють дві групи складнопідрядних речень:
1) нерозчленовані (одночленні) структури зі щільним зв’язком між головною та підрядною, яка поширює контактне слово (словосполучення) як головний складник:
СЛОВО + ПО
Засобами зв'язку є сполучні слова й асемантичні сполучники.

Присубстантивно-означальне:
Почуття без розуму – це той хміль, який і голову зірве (М. Стельмах);
З’ясувальне: Мені снилось, ніби я літаю (Т. Шевченко).
Займенниково-співвідносне: Хто шлях обрав собі єдиний, тому із нього не звернуть! (М. Рильський).

2) розчленовані (двочленні) структури з менш щільним зв’язком між головною і підрядною, яка поширює всю головну і є відносно самостійною:
ПО + ПО
Засобами зв'язку є семантичні сполучники.

Часу (із значенням одночасності й можливим відтінком повторюваності, а також наступності, раптовості, передування): Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахують золотим пожаром (Леся Українка);
Зумовленості:
Не женися на багатій, бо вижене з хати (Т. Шевченко);
Порівняльні (із значенням вірогідного та невірогідного порівняння): А навкруги гарно, як буває напровесні в полі (М. Коцюбинський);
Зіставлювальні (речення проміжного типу: за значенням співвідносні із складносурядними, а за оформлення – із складнопідрядними): Якщо в моїй душі так суперечно, то що казати вже про цілий світ! (П. Дорошенко);

Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень в інтерпретації І. Слинька, Н. Гуйванюк, М. Кобилянської враховує цілий спектр як формальних, так і змістових ознак, однак не позбавлена суперечностей.

3. Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень

З огляду на різноманіття підходів до складнопідрядних речень, неусталеність і дискусійність низки положень, класифікація складнопідрядних речень у вищій школі є спрощеним варіантом структурно-семантичної класифікації. Визначальною в ній є своєрідність синтаксичного зв’язку між предикативними частинами. За цією ознакою розрізняють два класи складнопідрядних речень: нерозчленованої та розчленованої структури.
1. У реченнях нерозчленованої структури підрядна пояснює або поширює слово (словосполучення) в головній частині, його називають опорним. До цього класу належать прислівні та займенниково-співвідносні речення.
Наявність підрядної частини в прислівних реченнях зумовлена граматичною або лексичною своєрідністю опорного слова, а засобами зв’язку є сполучні слова й асемантичні сполучники. Прислівними є складнопідрядні речення з приіменниково-означальною, з’ясувальною, порівняльно-об’єктною (прикомпаративною) підрядною.
Підрядна частина займенниково-співвідносних речень стосується займенника чи займенникового прислівника. Між предикативними частинами цих речень існує прислівно-корелятивний (займенниково-корелятивний) зв’язок, що ґрунтується на корелятивній парі на зразок той – хто, той – що, такий – який, там – де, туди – куди, звідти – звідки, так – як тощо. Займенниково-співвідносними є речення з підрядною предметно-ототожненою, якісно-ототожненою, обставинною: місця, способу дії, міри й ступеня.
2. У реченнях розчленованої структури підрядна частина стосується змісту всієї головної частини. Зв’язок предикативних частин визначають як детермінантний (неприслівний). Наявність підрядної частини прямо не зумовлена граматичною природою головної частини і тільки частково слугує її семантико-синтаксичним продовженням. До цього класу належать складнопідрядні речення з підрядними обставинними: часу, умови, мети, причини, допустовими, наслідку, порівняльними, супровідними.

Методична примітка

Класифікація складнопідрядних речень у шкільній граматиці є ще більш спрощеним варіантом структурно-семантичної класифікації порівняно з вишівською. Визначальними є особливості підпорядкування підрядної частини – члену речення в головній чи всій головній частині. Усі підрядні частини складнопідрядного речення за змістовими відношеннями до головної частини поділено на означальні, з’ясувальні та обставинні. Підрядна означальна характеризує член речення головної частини, виражений іменником. Підвидом складнопідрядних речень з підрядною означальною є складнопідрядне із займенниково-означальною частиною, яка пояснює займенник головної частини. Підрядна з’ясувальна пояснює присудок головної частини. Підрядні обставинні речення співвіднесено з обставинами в простому реченні й поділено на ті самі види: місця, часу, способу дії, міри й ступеня дії, порівняльне, причини, мети, умови, наслідкове, допустове (С. Єрмоленко, В. Сичова. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 87–106).

4. Класи складнопідрядних речень

Таблиця 94. Класи складнопідрядних речень

1. Нерозчленованої структури
(з опорним словом у головній частині, від якого залежить підрядна частина)

*прислівні* (підрядна залежить від іменника, дієслова, прислівника тощо)	*займенниково-співвідносні* (підрядна залежить від займенника чи займенникового прислівника) детермінантні
1. З підрядною приіменниково-означальною [присубстантивно-атрибутивною] 2. З підрядною з’ясувальною. 3. З підрядною порівняльно-об’єктною (прикомпаративною).	1. З підрядною предметно-ототожненою. 2. З підрядною якісно-ототожненою. 3. З підрядною обставинною: а) місця; б) способу дії; в) міри й ступеня.

2. Розчленованої структури
(підрядна залежить від усієї головної частини)

1. З підрядною часу.
2. З підрядною причини.
3. З підрядною наслідку.
4. З підрядною умови.
5. З підрядною допустовою.
6. З підрядною мети.
7. З підрядною порівняльною.
8. З підрядною супровідною (приєднувальною).