2. Лекція 2

Лекція 2

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Розкрито поняття складносурядного речення, схарактеризовано засоби зв’язку між предикативними частинами складносурядного речення; наведено класифікацію складносурядних речень за характером сполучників.

План

1. Поняття про складносурядне речення.
2. Засоби зв’язку між предикативними частинами складносурядного речення.
3. Класифікація складносурядних речень за характером сполучників:
а) речення з єднальними сполучниками;
б) речення з приєднувальними сполучниками;
в) речення з розділовими сполучниками.

4. Розділові знаки в складносурядному реченні.

 

1. Поняття про складносурядне речення

Таблиця 88. Поняття про складносурядне речення

     Складносурядне речення – це таке складне речення, предикативні частини якого об’єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сурядним зв’язком за допомогою сурядних сполучників.
Ознаки складносурядного речення:

1) предикативні частини в складносурядних реченнях зберігають відносну синтаксичну незалежність і семантичну самостійність (лише перша з них побудована більш-менш вільно, а друга й наступні у своєму лексичному складі й побудові зумовлені включенням їх у єдине ціле з першою);

2) сполучники сурядності завжди розташовані між предикативними частинами і не належать жодній з них, а складносурядному реченню загалом;

3) ніколи одна предикативна частина не може міститися всередині іншої, як це буває в складнопідрядних реченнях.

Методична примітка

Складносурядними називають складні речення, частини яких рівноправні за змістом та граматично і поєднані за допомогою сполучників сурядності (Н. Бондаренко, А. Ярмолюк. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 30).

 

2. Засоби зв’язку між предикативними частинами складносурядного речення

Таблиця 89.  Засоби поєднання предикативних частин складносурядного речення

1. Інтонація
Вказує на початок та кінець речення, на межу між предикативними частинами, уточнює семантичні відношення між ними. 1Минає день, і 2світ згасає, і 3найсвітліший промінь згас (М. Рильський).

1Війна скінчилася, але 2в душі вона вирувала (О. Гончар).

Чи що 1було сьогодні, чи 2нічого не було? (М. Коцюбинський).
2. Сполучники сурядності
     Семантичні (однозначні) – не лише поєднують частини складносурядного речення, а й указують на тип семантико-синтаксичних відношень між ними: але, проте, зате, однак і под.;

     асемантичні  (неоднозначні) – слугують для поєднання частин складносурядного речення, а змістові відношення виражені лексичним наповненням та структурою предикативних частин: і (й), та, а, чи.

Для точнішого відтворення значеннєвих відтінків сполучники можуть уживатися з відповідними прислівниками, частками, модальними словами (так званими конкретизаторами), утворюючи з ними сполучникові поєднання.
1Вітру на морі не було, проте 2клекотав сильний прибій (М. Трублаїні).

 

1Дунув вітер понад ставом – і 2сліду не стало (Т. Шевченко).

 

1Дощ йшов довго, і 2тому все в лісі було мокре і якесь відчужене (О. Слісаренко). 
3. Співвіднесеність видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних предикативних частинах складного речення (однакові форми виду, способу і часу дієслів-присудків): Чи то 1кров мені в скроні гупає, чи то 2серце аж так стукоче? (Б. Олійник).
4. Лексичні елементи
Лексичний повтор; займенник у другій предикативній частині замість іменника в першій; прислівники відповідної семантики; спільні другорядні члени речення (або вставні конструкції, службові слова) 1Мабуть, батько ще дужче посивів і 2мати ще дужче зігнулася (А. Головко).

1Жде спрагла земля плодотворної зливи, і  2вітер над нею гуляє бурхливий (І. Франко).

1Надворі вже світало, а  2Олександра все ще не було (Марко Вовчок). 1Вночі спадали хмари куряви  і  2затихав Путивль (П. Воронько).
5. Неповнота другої предикативної частини: 1Чужа біда перед очима /є/, а 2своя за плечима /біда є/ (Н. тв.).
6. Структурний паралелізм (однакове розміщення членів речення в предикативних частинах): 1Може людина помилятися в людині, але 2не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко).
7. Порядок розміщення предикативних частин (у реченнях, де предикативні частини не можна поміняти місцями): І 1розійдуться тумани, і  2на світі буде ясно (П. Тичина).

3. Класифікація складносурядних речень за характером сполучників

Таблиця 90.  Класифікація складносурядних речень (за А. Грищенком та А. Загнітком)

    Класифікація складносурядних речень ґрунтується на дослідженні семантичних відношень між їхніми компонентами, основним засобом вираження яких є сурядні сполучники, а також на визначенні різних додаткових відтінків значень, що їх формують інші засоби поєднання предикативних частин.

За характером відношень між предикативними одиницями і засобами синтаксичного зв’язку складносурядні речення поділяють на такі групи:
1. З єднальними сполучниками: і (й), та (=і), та…та, і ... і, ні ... ні, ні …ані, ані ... ані:
а) з єднально-перелічувальними відношеннями (перераховано однорідні події); ·            зі значенням одночасності подій – сполучники і (й), та (),   та…та, і ... і, ні ... ні, ні … ані, ані ... ані; 1По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і 2цвітуть проліски (Леся Українка).

Ні 1струна не задзвенить, ні 2пісні не звучать (Ю. Федькович).
·            зі значенням послідовності подій – сполучник і, часто з конкретизаторами [і потім, і тоді, і після цього, і вслід за тим тощо]. 1В ту ж хвилину відчинилася хвіртка і  2на подвір’я зайшов військовий (А. Шиян).

 
Примітка 1. Сполучник та в єднальній функції близький своїм значенням до і, але з ним не цілком збігається. Сполучник і має ширше значення, а сполучник та можливий лише тоді, коли в реченні йдеться про одночасність, паралельність подій, до того ж  це значення проявляється конкретніше, ніж у реченнях зі сполучником і.  Отже, сполучник та тісніше пов’язує предикативні частини, ніж і (А. Грищенко). Пор.: 1Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та 2зорі тремтять у нічній прохолоді (М. Коцюбинський). – 1Раптом лісову тишу полоснув пронизливий свист, і 2на галявину вийшло двоє хлопчаків Сашкового віку (В. Дрозд).
Примітка 2. Якщо частини складносурядного речення мають спільний компонент, то перший з повторюваних сполучників уживають після нього: 1Ніде ні собака не гавкне, ні 2вартових немає (Ю. Яновський).
б) з єднально-поширювальними відношеннями (зміст другої частини поширює зміст першої); сполучник і; у другій предикативній частині вжито займенник замість іменника в першій; 1На небі з хмар творились темні хащі лісів, і 2в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни (М. Стельмах).
в) з єднально-обмежувальними відношеннями (зміст другої частини обмежує ступінь вияву явищ, про які йдеться в першій); сполучникові поєднання і тільки, і лише; 1Уже й збігла вода, і 2тільки де-не-де в маленьких калюжах спалахує рання зоря (В. Земляк).
г) з єднально-протиставними, єднально-зіставними чи єднально-допустовими відношеннями (поєднані різні за значенням предикативні частини); сполучник і, часто з конкретизаторами [і однак, і все ж, і все-таки, і все одно, і незважаючи на це]; 1Бився з ворогами у самому пеклі  /солдат/, і 2кулі минали його (І. Цюпа). І 1я не я, і 2ти мені не ти (Л. Костенко). 1Довго не могла наша батарея накрити дзот, і 2все-таки це вдалося зробити (З газети).
ґ) з єднально-результативними, умовно-наслідковими, причиново-наслідковими відношеннями (у другій частині зазначено результат чи наслідок дії, про яку йдеться в першій частині); сполучники і [і тому, і того, і від того, і через те, і через це, і через що, і значить, і отже, і одначе, і разом з тим, і ось, і вже], та() тощо;

 
1А я стояв, дивувавсь, та 2аж страшно стало (Т. Шевченко).

1Спустився вечір, і 2одразу похолоднішало.

1Діти плачутьі 2плачуть дерева (І. Драч).

1Раптом блиснуло у хмарі – й 2почалося гримкотіння (П. Тичина).

1Від Білогір’я долинали солов’їні щебети, і 2від того ще більше нило його серце (І. Цюпа).
д) з відношеннями відповідності чи невідповідності; сполучникові поєднання і разом з тим, і поряд з тим, і в той же час, і якраз, і саме. 1Усі машини були однієї марки, і 2в той же час кожна з них відзначалася якоюсь своєрідністю (З газети). 1Ворожа піхота підповзла до розбитого танка, і 2саме цього ждали наші артилеристи (З газети).
2. З приєднувальними сполучниками і сполучниковими поєднаннями: та й, та ще, та до того, та на додаток, ще й, а також; сполучник і з лексичними конкретизаторами [і ще, і до того, і навіть, і крім того, і також, і до речі тощо], які можуть уживатись і самостійно як аналоги сполучників – з приєднувальними відношеннями (зміст другої частини доповнює зміст першої або становить висновок з неї чи оцінку сказаного). 1Іншим стало село, та й  2люди ніби стали іншими (А. Малишко).

1Такий досвід у нас є, і 2досвід багатий (З газети).

1Всі стихли, навіть 2Настя вгамувалася і зітхнула шумно (І. Сенченко).
3. З розділовими сполучниками: або, чи, а то, або ... або, а чи ... а чи, чи ... чи, хоч ... хоч, то ... то, (не то ... не то – не рекомендовано), чи то ... чи то, як не…то, якщо не…то тощо – з розділовими відношеннями:
а) зі значенням взаємовиключення явищ – сполучники  або ... або, чи ... чи, хоч ... хоч, як не…то, якщо не…то (повідомлення про несумісні явища, з яких можливе лише одне);

· з відтінком сумніву, непевності, питальності – сполучники (не то ... не то), чи то ... чи то, а чи ... а чи, чи ... чи;
 

Хоч 1криком кричи, хоч 2сядь та й мовчи (Н. тв.).

 

 

А чи 1його звірі з’їли, а чи 2він втопився? (Н. тв.).

1Хтось у двері постукав, чи то 2мені видалось?
б) зі значенням чергування явищ – сполучники то ... то,  або, чи, а то (ідеться про різночасові події, які чергуються). То 1вітерець дихне, то 2коник в житі засюрчить (Л. Глібов). 1Часом качка в повітрі дзвенить чи 2кажан проти місяця грає (М. Рильський).
Примітка 3. Сполучники хоч і чи можуть поєднувати і предикативні частини в складнопідрядному реченні: 1Поезія співає в серці, (незважаючи на що?) 2хоч її й не витягнеш на папір (Леся Українка); 1Потім Довженко запитав, (про що?) 2чи не болять у мене п’яти (М. Вінграновський).
4. Із зіставним сполучником а:
а) із зіставними відношеннями (семантика співіснування і зіставлення двох ситуацій за певною неконтрастною ознакою); ·            з нейтрально-зіставним значенням (ідеться про паралельне протікання різних явищ); 1Катерину чорноброву в полі поховали, а 2славнії запорожці в степу побратались (Т. Шевченко).
·            з розподільно-зіставним значенням (різноаспектний підхід до того самого явища, предмета, особи); 1Твоя душа – блискуча ліра, а 2серцеогнище у млі (Г. Чупринка).
в) зі значенням часової послідовності – сполучникові поєднання а вже, а там, а потім, а далі, а тоді тощо); 1У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а 2далі й мак красуватиметься (Марко Вовчок).

 
г) з наслідково-висновковим значенням – сполучникові поєднання а тому, а отже, а значить (зміст другої частини випливає із змісту першої); 1Напруження спало, а 2тому почалися жарти (З газети).
б) із зіставно-протиставними відношеннями (ідеться про зіставлення явищ, що містять контрастні компоненти); сполучник а (= тоді як), рідшеже (ж); у складі предикативних частин є антоніми чи слова різко протилежного змісту. 1Малі діти не дають спати, а 2великі – жити /не дають/ (Н. тв.). 1Мірошник спить, 2вода ж біжить (Л. Глібов).
5. Із вторинними сурядними зіставними парними сполучниками якщото, колито – із зіставними відношеннями. Якщо 1медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то 2вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших (К. Ушинський). Коли 1інші з обов’язку службового старалися, то 2Семен усе робив напоказ (А. Дімаров).
Примітка 4. Речення із вторинними зіставними сполучниками одні вчені зараховують до сурядних, інші – до підрядних, ще інші розглядають як перехідні випадки між сурядністю та підрядністю.
6. З протиставними сполучниками: а, але, та (=але), проте, однак, тільки, лише, інакше (’а то’), зате, так, тим часом тощо – з  протиставними відношеннями (повідомлення про суперечливість дій, станів, фактів):
 а) з контрастним протиставленням – сполучники а, але, та (=але), проте, однак:

·     у першій частині йдеться про заперечення якогось явища, а в другій – про ствердження іншого;

·     дія, про яку йдеться в першій частині, не дає очікуваних наслідків;
 

 

1Не ясла до коней ходять, а 2коні до ясел /ходять/ (Н. тв.).

1За місточком [...] мусила б бути перша ворожа застава, але 2ніяких ознак її не знайшлося (Петро Панч).
б) з протиставно-допустовим значенням (у першій частині повідомлено про дію, всупереч якій відбувається те, про що йдеться в другій частині);

·             із часовим відтінком, оформлені за допомогою спеціального обрамлення на зразок ще (тільки) ... а вже; вже ... а (а ще, все ще, проте); ще ... а (але, але вже); ... а ще (а вже) і под.;
 

1З борців насміхалася доля, 2зростала проте їх громада (П. Грабовський).

 

 

1Ясно ще осіннє сонце сяє, та 2холодом осіннім вже в повітрі потягає (І. Франко).
в) з протиставно-обмежувальним значенням – сполучники проте, однак, але, тільки, лише (в другій частині повідомлено про обмеження ступеня вияву того, про що йдеться в першій, або про перешкоду його здійсненню); 1Все спить, однак 2вже я не сплю (М. Рильський).

1Збиралася заміж за Івана Чайченка /дівчина/, та 2його в Маньчжурії вбили (Є. Гуцало).
г) з протиставно-компенсувальним значенням – сполучники зате, та зате, але зате тощо (явища розглядають у різних аспектах, перший з них кваліфікують негативно, а другий – позитивно). 1На гору доступитися нелегко, зате 2з гори зручніше боронитись (Леся Українка).

1Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате 2взимку можна відпочити сповна (І. Багряний).
7. З градаційними сполучниками – не тільки ... але й (а й), не лише ... але й (а й), (не стільки ... стільки не рекомендовано), не тільки ... а навіть, не так ... як, не те що … а, не те щоб … а і под. – з градаційними відношеннями (повідомлення про висхідне наростання подій, явищ) Не тільки 1для Степана ця новина була приголомшливою, але й 2для самої дівчини все було несподіваним (В. Підмогильний).
8. Зі сполучниками раптовості, несподіваностіколи, як, аж чи сполучниками і, та з конкретизаторами [і  раптом, та враз]. 1Ой пішла я у гай за водою, аж 2там милий гуляє з другою (Н. тв.). 1Ішов крадькома /чоловік/, і 2раптом, хто знає звідки, з гавканням кинувся до нього пес (А. Шиян).
9. З пояснювальними сурядно-підрядними сполучниками – тобто, а самез пояснювальними відношеннями (у другій частині уточнюють, розкривають зміст першої частини): 1Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто 2джерелом цих задумів було саме життя (І. Семенчук).
Примітка 5. Речення з пояснювальними сполучниками одні вчені зараховують до сурядних, інші – до підрядних, ще інші розглядають як перехідні випадки між сурядністю та підрядністю.

Методична примітка

У шкільній граматиці групи складносурядних речень виділяють за сполучниками: єднальними (зі значенням одночасності та послідовності дій, подій, явищ), протиставними, зокрема й зіставним, (зі значенням протиставлення чи зіставлення дій, подій, явищ), розділовими (зі значенням чергування або взаємовиключення явищ). (Н. Бондаренко, А. Ярмолюк. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 30).

 

Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання цього матеріалу.

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *