2. Лекція 10. Лінгвістика тексту

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ

Схарактеризовано текст, складне синтаксичне ціле, абзац.

 

План

1. Текст, його ознаки. Класифікація текстів.

2. Поняття про складне синтаксичне ціле (ССЦ).

3. Засоби зв'язку речень у складному синтаксичному цілому.

4. Абзац. Співвідношення між складними синтаксичними цілими та абзацами.

1. Текст, його ознаки. Класифікація текстів

Поняття тексту

   Текст (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова).

Як факт мовлення – це окремий індивідуальний або колективний твір, продукт мовлення.

З інформаційного погляду – цілісне повідомлення, складене для передавання й збереження інформації.

У мовознавстві – це семантично цілісна синтаксична структура з відповідним загальним прагматичним завданням і спрямуванням, яка складається з окремих синтаксичних компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, розділів, частин тощо), поєднаних між собою граматичними, лексичними та іншими засобами зв’язку (А. Загнітко).

Ознаки тексту:

а) структурна єдність (усі мовні елементи тексту між собою пов’язані);

б) змістова єдність (спільна тема, у межах якої виділяють підтеми, або мікротеми);

в) комунікативна направленість (функція повідомлення, впливу на читача або слухача);

г) жанрова віднесеність (певний різновид мовлення).

Класифікація текстів

а) за формою реалізації: усні, писемні;

б) за стилістичними ознаками: розмовні, наукові, публіцистичні, офіційно-ділові, художні тощо;

в) за типом мовлення:

  • розповідь – подає інформацію про явища, події, вчинки людей або персонажів; має видо-часову віднесеність повідомлюваного; будова: експозиція, зав’язка, кульмінація, розв’язка;
  • опис – подає ознаки, характерні риси зображуваних предметів, явищ, людей; структура: певна послідовність загальних і часткових ознак;
  • роздум (міркування) – подає інформацію з обґрунтуванням, розкриттям причиново-наслідкових зв’язків; будова: теза, аргументи, висновки.

Методична примітка

Текст – зв’язані за змістом речення, розташовані в потрібній для розкриття теми послідовності (А. Ворон, В. Солопенко. Українська мова. 5 клас. – 2013, с. 16).

Текст – це висловлювання з кількох або багатьох речень, об’єднаних спільною думкою (темою) (С. Єрмоленко, В. Сичова. Українська мова. 5 клас. – 2013, с. 227).

2. Поняття про складне синтаксичне ціле

   1. Богинею добра й захисту людини від зла наші далекі предки вважали Берегиню. 2. Вона уявлялась їм у вигляді жінки із застережливо піднятими руками. 3. Саме таку її постать ще й тепер можна побачити на вишитих рушниках, які вивішують над вікнами й дверима. 4. Невеликі її зображення наші предки носили також на грудях (За С. Плачиндою).

Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) – це одиниця тексту, яка об’єднує кілька речень на основі змісту і розкриває одну з мікротем тексту. Сукупність таких мікротем формує тему всього тексту.

Складне синтаксичне ціле – структурно-семантичне поняття. Речення в складному синтаксичному цілому не рівноцінні. Серед них є такі, які містять найважливішу інформацію і відносно самостійні, їх називають самозначними (автосемантичними). Інші речення самостійно вживатися не можуть, вони тільки поглиблюють, конкретизують зміст самозначного речення, тому їх називають несамозначними (синсемантичними).

Будова складного синтаксичного цілого: зачин (початок думки, теми), середня частина (розвиток, виклад теми), кінцівка (підсумок теми).

3. Основні засоби зв’язку речень у складному синтаксичному цілому

 

1. Семантичний зв’язок речень (зміст другого речення продовжує й розвиває зміст першого речення і т. д., поки не буде розкрито мікротему тексту).
2. Лексичні засоби:
а) вказівно-замінювальні слова (займенники і прислівники в наступних реченнях замість іменників чи інших частин мови в попередніх): Знання самі по собі ще не є моральністю. Це інструмент, що виховує моральність (В. Сухомлинський);
б) лексичний повтор: Посидь собі, спочинь і подумай. Радій, що маєш гарну, чисту хвилину для роздумів. Посидьподивись на небо, на перехрестя двох великих доріг, за якими стоїть оцей дім твоєї учительки... Посидь, подивись, подумай, бо ти досяг мети своєї подорожі... (Н. Бічуя);
в) лексичні чи контекстуальні синоніми: Славний то жив на світі дід, неповторний дід. Трудівник, яких мало на світі, привітний, ласкавий чоловік (Ю. Збанацький);
г) перифрази: Що не кажіть, не любити кішок просто неможливо. Приходиш додому, а ваша красуня-грація зустрічає біля порога, потреться об ноги, хвіст трубою, промуркоче заспокійливу пісеньку, вмоститься на колінах. Погладиш пухнасте диво – і воно вбере в себе всі денні стреси (З газети);
ґ) родо-видові поняття, загальні назви замість власних: Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки пнів. Усе село наче в розкішних алеях (І. Нечуй-Левицький);
д) слова в переносному значенні – метафори, метонімії: Кілька днів літав повзик від струмочка до осики, від осики до струмочка. Лісовий штукатур будує собі житло. Хатка в нього вийшла добротна (Із журналу);
е) предметно-логічна сітка висловлювань (слова одного тематичного ряду, тематично близькі групи слів): До чого ж гарно й весело було в нашому городі. Ото як вийти з сіней та подивитись навколо – геть чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа – огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.

– Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість, – любила проказувати вона (О. Довженко).
3. Морфологічні засоби:
а) єдність видо-часових і способових форм дієслів-присудків:
форми теперішнього часу (ефект наочності описуваного): Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси (М. Коцюбинський);
форми минулого часу доконаного виду (розповідь з послідовним розгортанням подій): Одна за одною пролетіли зими, пролетіли весни – минуло десять років. Чимало перемін принесли вони в родину Гринчишиних. Умер старий коваль Михайло Гринчишин, так і не вибившись із злиднів. Сестри Остапові Марія і Богданка повиходили заміж. Одружився й Остап (О. Корнієнко);
форми минулого часу недоконаного виду (розповідь наближена до опису): Переправлялись по двоє маленьким човником... Могутня ріка зносила малого човна, хотіла нести його за течією вниз, у далеку тишу берегів, у м’яку оживаючу весну, до самого Дунаю. А Гуменний гріб напереріз, беззвучно розколюючи веслом тонку блакить весняного неба (О. Гончар);
б) споріднені слова: Мабуть, жодне слово в світі не вміщує стільки ласки й ніжності, як слово мама. Мати з дитиною на руках – символ життя. Немає тепліших рук, ніж у матері. Материна любов не знає зради. Станемо на коліна перед матерями, які перенесли найбільше горе світу. Будьмо гідні материнської ласки і любові (З журналу);
в) видільні частки на зразок навіть, тільки, лише (лиш), теж, також (виділяють предмет чи ознаку з-поміж інших): Мені захотілося відразу ж іти в загін, бо хтозна, що могли зробити за цей час ті двоє... Але я лише зітхнув (Ю. Збанацький).
4. Синтаксичні засоби:
а) сполучники з приєднувальним значенням на початку речень: Безмежні степи запорізькі. І невимовно чарівні вони прозорого ранку в пору зачину жнив... Родючі поля запорізькі. Та цього літа напрочуд заколосилися вони ще небувало буйним урожаєм (Я. Баш);
б) синтаксичний паралелізм (однаковий порядок членів речення): Важкі діти ті, що не чують батьків і дорослих. Важкі батьки та дорослі ті, що не чують дітей (З газети);
в) спільні для кількох речень члени речення, переважно обставини, що вказують на єдність місця й часу: Надворі згасав один з найпохмуріших днів пізньої осені сорок першого року. Заходили сірі сутінки. Сонце ховалося за непроглядними сувоями темних хмар. Жоден промінчик не пробивався крізь них. Так ніби сонця і взагалі вже не існувало (В. Козаченко);
г) певні типи речень:
питальні – вказують на перспективу дальшого розгортання теми: Коли ж оселився Гомер на Україні? На території сучасної України Гомерову «Іліаду» переказували напам’ять уже в першому сторіччі н.е. Про це є пряме свідчення одного з авторитетних грекомовних риторів і філософів-стоїків (А. Білецький);
номінативні:
початкові речення відкривають нову мікротему (так званий номінативний вступ); Зима! Кого не чарувала її казкова краса, кому не пам’ятне галасливе качання снігової баби. А подібне до польоту ковзання на санчатах! Летиш, примруживши очі, тільки вітер свище у вухах. А ззаду ще й ще дітвора. Одні вже їдуть, інші тільки сідають. Крик, сміх, плач – все зливається, вирує. І так з ранку до пізнього вечора. І ні втоми тобі, ні болю ніякого, коли перекинешся і зненацька на тебе наваляться кільканадцять товаришів. Тільки вдома виявляється, що на твоєму пальті далеко не всі ґудзики і що руки твої аж тремтять від утоми (М. Олійник);
речення всередині ССЦ переривають оповідь, щоб уповільнити її, виділити окремі деталі, звернути увагу на довкілля, яке стає тлом подій чи авторових роздумів: Це сталося в сорок другому році. Зима. Кура. Іноді з левад долинають приглушені вибухи – то тріскається лід на річці. Я цілими днями никаю там і знаю кожну шпарочку, як латки на своїй курпині. Мені їх потрібно знати, тому що мій єдиний, трухлявенький уже дерев’яний ковзан, прикручений до старого батькового чобота телефонним кабелем, не раз потрапляв у оті підступні шпарки (Г. Тютюнник);
кінцеві речення підсумовують виклад, ставлять емоційну крапку: Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав – все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці. Весна красна! (О. Довженко);
неповні (за допомогою синтаксичної неповноти наступні речення тісніше пов’язані з попередніми, допомагають уникнути лексичного повтору) : В передній із дівчат скульптор впізнав Меланію. Так ось яка вона, справжня! Щось майже величне було зараз в її поставі, в погляді, в рухах. Не йшла, а ніби напливала із золотого духмяного моря, гордо випроставшись, легко й ритмічно подзвонюючи у свої золоті литаври. В’ється над дівчатами соняшниковий пилок, осідає на руки, на лиця... Осідає Меланії на бровах, на віях. Стояв весь під владою свого відкриття. Зникло все стороннє. Бачив лише море соняшників, білу косинку та артистичні вигини чудових рук, що, раз у раз здіймаючись, плавно й натхненно подзвонювали у свої литаври (О. Гончар);
ґ) вставні слова на зразок по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, отже і под. (вказують на послідовність певних аргументів, на характер певної частини висловлювання): Офіційно імперією («Всеросійською імперією») держава називалася з ХVІІІ століття. Однак усі істотні риси імперії вона зберігала з часів Московського царства. Це була, по-перше, держава з необмеженою владою монарха над підлеглими, з величезною владою центру над периферією. Це була, по-друге, держава з необмеженою владою над величезними територіями, населеними іншими етнічними масивами. Це була, по-третє, держава, територія якої колонізувалась населенням її етнічного ядра – росіянами (М. Попович).
д) порядок слів:
прямий порядок головних членів речення властивий художнім творам оповідального характеру, відносно нейтральним з емоційного боку, які передають дії (події), що поступово розвиваються: Князь Данило звернув на останню вулицю Галича. Він їхав між Мстиславом і Анною, але весь час розмовляв із Мстиславом. Анна робила вигляд, ніби не бачить його. Данило ніби ненароком поглядав на неї, і тоді вдавалося побачити її обличчя (А. Хижняк);
зворотний порядок головних членів використовують в описах, дії постають як деталі окремої картини: Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка (І. Нечуй-Левицький);
для урізноманітнення будови складного синтаксичного цілого, для міцнішого міжреченнєвого зв’язку підмет і присудок у суміжних реченнях міняють місцями: У світі є батьки і діти. Твій батько і твоя мати – діти своїх батьків і матерів – твоїх дідусів і бабусь. Рід людський складається з поколінь – це велика мудрість нашого буття. Одночасно живуть у світі кілька поколінь (В. Сухомлинський).
5. Інтонація (паузи між окремими реченнями складного синтаксичного цілого коротші від пауз, що відділяють одне ССЦ від іншого. Між реченнями рівномірне пониження тону, початок нового складного синтаксичного цілого вимовляють більш високим тоном).
6.  Актуальне членування (темо-ремна організація), що формує загальні принципи об’єднання речень:

а) ланцюговий міжреченнєвий зв’язок (темою наступного речення є рема попереднього): 1. В аудиторію ввійшов Т1 /  Р1 декан. 2. Він сказав, Т2 /  Р2 що в четвер відбудеться конкурс читців.2 = Р1] 3. Читці повинні приготувати Т3 /  Р3 три твори: вірш, байку, прозовий уривок.3  = Р2] 4. Твори мають бути Т4 / Р4  високохудожніми.4  = Р3];

б) паралельний міжреченнєвий зв’язок (одну тему повторюють у кількох реченнях): 1. Квіти цвіли  Т1 Р1 всюди. 2. Вони вишивали дивні візерунки Т2 Р2 на схилах Кримських гір.21] 3. Вони п’янили своїм густим ароматом Т3 Р3  на приморських бульварах. 31] 4. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами Т4 Р4 в парках і скверах. 41]

в) інтегративний міжреченнєвий зв’язок (крім актуального членування, засобом зв’язку речень є сполучник): 1. Сонце давно вже зайшло. 2. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися з заходу на все небо. 3. Хмара була важка, темно-темно-синя, внизу зовсім чорна (О. Довженко). 

Різновиди синтаксичного зв’язку:

  1. Контактний (поєднання сусідніх речень): 1. 28 серпня розпочався форум україністів у Харкові. 2. На конгресі планується прослухати біля 900 доповідей, провести круглі столи. 3. Метою зібрання є опрацювання подальших напрямів роботи, встановлення відповідних пріоритетів (З газети).            1  ⇐  2  ⇐  3
  2. Дистантний (поєднання речень, між якими розташовані інші, не пов’язані з ними речення): 1. У полі давно дозрівали різні овочі, до них кожного просто манило. 2. Сонце ніби висіло у повітрі. 3. Хотілося покинути всі ігри і забави і стрімголов кинутися туди, у поле, до помідорів, що наливалися червоним соком, до огірків, що так принадно вилежувалися під огудинням, до всього цього багатства (А. Яна).

1     (2)    3

Напрям синтаксичного зв’язку:

1. Ретроспективний (зорієнтованість на попередню частину висловлювання): 1. Дехто знав, що циклон – всією розбурханістю своїх темних ваговитих вод, всією розпорошеністю сил – насувається. 2. Ішов, рухався сюди день за днем, невблаганно наближаючись своїми атмосферними депресіями, енергіями вітрів, завихрених у грандіозні підстратосферні закрути-спіралі. 3. Напрями руху його намагалися відгадати (О. Гончар).

1  ⇐   2  ⇐   3

2. Перспективний (зорієнтованість на наступну частину висловлювання): 1). Це було кілька років тому. 2). До нашого міста приїхав на гастролі театр зі Львова (З газети).

1  ⇒   2

Методична примітка

Складне синтаксичне ціле – це частина тексту, що становить змістове, граматичне та інтонаційне об’єднання різних за будовою простих і складних речень (фраз). Речення у звуковому, інтонаційному оформленні становить фразу.

Міжфразові зв’язки в складному синтаксичному цілому мають такі ознаки: наявність займенників, обставинних слів, які вказують на зв’язок речень між собою; поєднання простих і складних сполучникових та безсполучникових речень, у яких присудки-дієслова мають однаковий вид і час; повтори сполучників, займенників, прислівників тощо.

Складні синтаксичні цілі співвідносні з такими одиницями тексту, як абзац і період (С. Єрмоленко, В. Сичова. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 197).

4. Абзац. Співвідношення між складними синтаксичними цілими та абзацами

     Абзац (з нім. Absatz – уступ) – 1) відступ у початковому рядку друкованого чи рукописного тексту («новий рядок»);   2) пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого.

     Абзац (у другому значенні) і складне синтаксичне ціле – різні поняття. Абзац – це композиційний або композиційно-стилістичний компонент тексту, що має формальні показники своїх меж. За допомогою відступу виділяються найбільш важливі в композиції цілого тексту групи речень, які містять опис нового етапу в розвитку дії, характеристику нового героя, авторський відступ тощо. Можливе різне співвідношення меж складного синтаксичного цілого і абзацу. 
1. Межі складного синтаксичного цілого та абзацу збігаються. Тоді абзац стилістично нейтральний і виконує тільки композиційну функцію.
     Ми, українці, маємо право і обов’язок сказати перед лицем людства французам, німцям, англійцям, американцям, японцям, китайцям, арабам і всім іншим спільнотам, яких Бог благословив бути різними, позначив він і нас чіткими національними властивостями: хіба не ваш органічний, благословенний націоналізм дав вам силу вкоренитися на нинішніх своїх територіях, став архітектором ваших держав і окреслив кожній нації її спосіб життя? І скільки б ви не інтегрувалися, хоч би як удосконалювалося світове співтовариство народів, жодна з ваших держав навіть гадки не має денаціоналізуватися у своїй основі. То, може, й Україні дозволите нарешті стати схожою на вас? (І. Драч).
2. Складне синтаксичне ціле поділене на кілька абзаців. Ці абзаци надзвичайно експресивні: чітко виділяють думку, показують події великим планом, надають описові напруженого, динамічного характеру, передають швидку зміну подій. Крім композиційної, абзац виконує і стилістичну функцію, а також відображає індивідуально-авторську манеру.
     У цю останню годину вої, воєвода і князь Святослав бились так, як ніколи. Їх було шестеро. Впав воєвода Бондар, упало троє воїв, упав Микула. Лишився один Святослав…

     Але і один він усе йшов уперед – з мечем у правій руці, з щитом у лівій. Якийсь печеніг підскочив збоку до нього й перебив ліву руку – князь Святослав випустив щит, але мав ще меч. Кілька стріл разом впилися в його груди, але князь ішов далі.

     Ще крок уперед ступив князь Святослав і раптом, як зламаний спис, упав на землю.

    Так помер князь київський Святослав  (С. Скляренко).    
3. Кілька ССЦ об’єднані в один абзац. Тоді різні події створюють одну загальну картину, оповідь уповільнюється, набуває спокійного характеру, а інколи, за задумом автора, справляє гнітюче враження. Абзац і в цьому разі, крім композиційної, виконує також стилістичну функцію та відображає авторську манеру.
    І. Тут Ваня почув, що він мусить встати з ліжка і пробігти в ті двері, за котрими сховався Жучок з чортами; Ваня знав також, що всі вискочать з засідки; накинуться на нього, будуть кусати і штрикати виделками. ІІ. Льодовий жах, від котрого німіли і тремтіли ноги, розростався, заволодів усім Ванею, стискував груди в своїх немов холодних обіймах і корчив руки. В голові стукотіло, немов зверху йшов густий кам’яний дощ. Ваня хотів крикнути, покликати на допомогу, але весь він був закутий у залізну клітку й йому не можна було рушити ні губами, ні язиком. Віддих завмер, серце спинялось, все тіло терпло, а по голові ще дужче били невидимі каміння. ІІІ. Ваня схопився й побіг... Коло дверей на нього навалилось щось темне, слизьке й холодне... Воно зовсім обхопило Ваню, стискувало його, залізало в рот, викликаючи огидну нудоту; він корчився, угинався, пручався руками й ногами, хрипів, бурмотів щось незрозуміле, рвався всім тілом, бився головою, а воно ще міцніш стискувало його... вже ніяк було поворушитись. Свідомість свого безсилля страшенно пригнічувала Ваню. Він чув, як завмирає в ньому життя, пручнувся з надприродною силою, скинув з себе слизьку істоту, поривчасто задихав і прокинувся (В. Підмогильний). 

Методична примітка

Абзац – це частина тексту від одного відступу до іншого. Він становить відносно закінчену думку, одну мікротему цілісного тексту.

Абзац складається з кількох (рідше – одного) речень. Складне синтаксичне ціле в прозовому тексті оформляється як один абзац. (С. Єрмоленко, В. Сичова. Українська мова. 9 клас. – 2009, с. 201).

 

Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання цього матеріалу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.