Пунктуація при еквівалентах речення

Таблиця 128. Розділові знаки при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках

Наведено правила пунктуації при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках

Розділові знаки при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках залежать
від їхньої позиції в реченні, інтонації, а також від граматичних чинників.

1. Якщо слово-речення чи звертання-речення є окремою самодостатньою реплікою в діалозі, то розділовий знак після нього залежить від модальності цього еквівалента речення та інтонації:

а) к р а п к у ставлять після самостійного слова-речення, вимовленого без підсилення;	Значить, завтра? – *Так* (І. Ле).
б) к р а п к и ставлять після самостійного слова-речення (звертання-речення) для позначення великої паузи;	Повечеряємо разом? – Ні... (М. Стельмах). – Мамо… – прошепотіли тихо вуста (О. Довженко).
в) з н а к п и т а н н я ставлять після самостійного слова-речення, вимовленого з питальною інтонацією;	– Ну що? – привітався Гаврило, підходячи до Дмитрика (М. Коцюбинський).
г) з н а к о к л и к у (або кілька знаків оклику) ставлять після самостійного слова-речення (звертання-речення), вимовленого з окличною інтонацією:	– А курей на буряки вивозили? – Ні! (Остап Вишня); – Урррааа!!!* – вибухнули ми* (Ю. Смолич); – Ти не зробиш цього! – Що?!* Зроблю!* (М. Стельмах); – Люборацький! – гукнув учитель (А. Свидницький).

2. Якщо слово-речення чи вигук ужиті в складі повнозначного речення, то розділові знаки при них визначені їхньою позицією в реченні та інтонацією:

а) з н а к о к л и к у ставлять після слів-речень і вигуків на початку речення, вимовлених з окличною інтонацією (наступне слово пишуть з великої букви);

Так! У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар). Ні! Жити, любити, співати, горіть – до останнього дня (М. Рильський). Хм! Щось вони затівали непевне (В. Винниченко).

б) к о м а м и виділяють слова-речення і вигуки на початку й усередині речення, вимовлені без підсилення;

Ні, я забуть тебе не міг (В. Сосюра). Ану, рушай (Панас Мирний). О, як люблю я рідну землю.... (П. Воронько). Я знаю, так, се хворії примари, – не час мені вмирати, не пора (Леся Українка). Бачив Хо таких, ох, бачив... (М. Коцюбинський).

Примітка 1. Слід розрізняти вигуки ой, ох, ну, що виразно виділені в усному мовленні інтонаційно і після яких кому с т а в л я т ь, та однозвучні з ними підсилювальні частки, що інтонаційно не виділені й кому після яких н е с т а в л я т ь. Пор.: Ой, скільки неба над маленьким серцем! (С. Йовенко). – Ой про нашу чесну славу буде мир гриміти (П. Куліш); Ох, як він говорив! (Леся Українка). – «Ох і чудний ти, Давиде...». (М. Стельмах); – «Ну, чого ви завелися?» – грізно скрикнув Грицько (Панас Мирний). – Ну що б, здавалося, слова.... (Т. Шевченко).
Подеколи залежно від розуміння ролі в реченні слів ой, ох, ну можлива подвійна пунктуація, пор.: «Ну, в чому річ?» [Вигук] – «Ну в чому річ?» [Частка].

Примітка 2. Н е в и д і л я ю т ь комами однозвучні з вигуками частки ой, ох, що стоять перед словами як, який і в сполученні з ними виражають високий ступінь ознаки (у значенні 'дуже', 'страшенно', 'жахливо', 'чудово'): Учора нам ой як пощастило.

Примітка 3. Н е в и д і л я ю т ь розділовим знаком вигук на початку речення перед особовим займенником, за яким іде звертання: Ой ти, Байдо та славнесенький! Будь мені лицар та вірнесенький… (Н. тв.).

Примітка 4. Н е в и д і л я ю т ь комами однозвучну з вигуком частку ну в середині речення, ужиту в поєднанні з іншими частками зі значенням 'наприклад', 'приміром': Дайте мені ну хоча б ту книгу.

Примітка 5. Слід відрізняти стверджувальне слово-речення так від однозвучного прислівника та підсилювальної частки, після яких розділові знаки н е с т а в л я т ь. Пор.: Так, це співають, але де і хто? (М. Коцюбинський) [так – слово-речення]. – Так було по ночах (М. Коцюбинський) [так – прислівник]. Так вічна ж слава геніям науки, що миру іменем і творять, і живуть! (В. Сосюра) [так – підсилювальна частка].

в) з н а к о к л и к у ставлять після вигуку, зрідка після слова-речення, що стоять усередині речення й вимовлені з підсиленням. У такому разі окличне слово виділяють за допомогою т и р е, а наступне слово пишуть з малої букви.	Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно – гей!* – добірне в нерозмежовані лани!* (М. Рильський). Без серця – так!* – бувають люди. Народ без серця не бува* (М. Гірник).
г) к о м у (рідше – т и р е) ставлять перед словом-реченням і вигуком у кінці речення, а після нього – той знак, якого вимагає зміст речення.	Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський). Певно, він хлопчик добрий і любий – еге? (Марко Вовчок). Солодко й тоскно, ах… (В. Сосюра).
3. К о м у ставлять між повтореними словами-реченнями.	Гаразд, гаразд, мовчатиму, коли так хочете (Леся Українка). Ні, ні! Я вам нічого не скажу (О. Олесь).
4. Ч е р е з д е ф і с пишуть складні вигуки та звуконаслідувальні слова, звуки в них та у звертаннях-реченнях, що їх вимовляють протяжно, а також вигуки, повторені з метою посилення емоцій.	А угледить він [півень] шуліку, то як гримне: «Ку-ку-ріку!» (М. Стельмах). «Ге-е-е-ть!» – скрикнув Петро (Панас Мирний). «Ох-ох-ох!» – застогнала на печі Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький).