Таблиця 128. Розділові знаки при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках
Наведено правила пунктуації при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках
Розділові знаки при словах-реченнях, звертаннях-реченнях і вигуках залежать від їхньої позиції в реченні, інтонації, а також від граматичних чинників. |
1. Якщо слово-речення чи звертання-речення є окремою самодостатньою реплікою в діалозі, то розділовий знак після нього залежить від модальності цього еквівалента речення та інтонації: |
а) к р а п к у ставлять після самостійного слова-речення, вимовленого без підсилення; | Значить, завтра? – Так (І. Ле). |
б) к р а п к и ставлять після самостійного слова-речення (звертання-речення) для позначення великої паузи; | Повечеряємо разом? – Ні... (М. Стельмах). – Мамо… – прошепотіли тихо вуста (О. Довженко). |
в) з н а к п и т а н н я ставлять після самостійного слова-речення, вимовленого з питальною інтонацією; | – Ну що? – привітався Гаврило, підходячи до Дмитрика (М. Коцюбинський). |
г) з н а к о к л и к у (або кілька знаків оклику) ставлять після самостійного слова-речення (звертання-речення), вимовленого з окличною інтонацією: | – А курей на буряки вивозили? – Ні! (Остап Вишня); – Урррааа!!! – вибухнули ми (Ю. Смолич); – Ти не зробиш цього! – Що?! Зроблю! (М. Стельмах); – Люборацький! – гукнув учитель (А. Свидницький). |
2. Якщо слово-речення чи вигук ужиті в складі повнозначного речення, то розділові знаки при них визначені їхньою позицією в реченні та інтонацією: |
а) з н а к о к л и к у ставлять після слів-речень і вигуків на початку речення, вимовлених з окличною інтонацією (наступне слово пишуть з великої букви); | Так! У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар). Ні! Жити, любити, співати, горіть – до останнього дня (М. Рильський). Хм! Щось вони затівали непевне (В. Винниченко). |
б) к о м а м и виділяють слова-речення і вигуки на початку й усередині речення, вимовлені без підсилення; | Ні, я забуть тебе не міг (В. Сосюра). Ану, рушай (Панас Мирний). О, як люблю я рідну землю.... (П. Воронько). Я знаю, так, се хворії примари, – не час мені вмирати, не пора (Леся Українка). Бачив Хо таких, ох, бачив... (М. Коцюбинський). |
Примітка 1. Слід розрізняти вигуки ой, ох, ну, що виразно виділені в усному мовленні інтонаційно і після яких кому с т а в л я т ь, та однозвучні з ними підсилювальні частки, що інтонаційно не виділені й кому після яких н е с т а в л я т ь. Пор.: Ой, скільки неба над маленьким серцем! (С. Йовенко). – Ой про нашу чесну славу буде мир гриміти (П. Куліш); Ох, як він говорив! (Леся Українка). – «Ох і чудний ти, Давиде...». (М. Стельмах); – «Ну, чого ви завелися?» – грізно скрикнув Грицько (Панас Мирний). – Ну що б, здавалося, слова.... (Т. Шевченко). Подеколи залежно від розуміння ролі в реченні слів ой, ох, ну можлива подвійна пунктуація, пор.: «Ну, в чому річ?» [Вигук] – «Ну в чому річ?» [Частка]. |
Примітка 2. Н е в и д і л я ю т ь комами однозвучні з вигуками частки ой, ох, що стоять перед словами як, який і в сполученні з ними виражають високий ступінь ознаки (у значенні 'дуже', 'страшенно', 'жахливо', 'чудово'): Учора нам ой як пощастило. |
Примітка 3. Н е в и д і л я ю т ь розділовим знаком вигук на початку речення перед особовим займенником, за яким іде звертання: Ой ти, Байдо та славнесенький! Будь мені лицар та вірнесенький… (Н. тв.). |
Примітка 4. Н е в и д і л я ю т ь комами однозвучну з вигуком частку ну в середині речення, ужиту в поєднанні з іншими частками зі значенням 'наприклад', 'приміром': Дайте мені ну хоча б ту книгу. |
Примітка 5. Слід відрізняти стверджувальне слово-речення так від однозвучного прислівника та підсилювальної частки, після яких розділові знаки н е с т а в л я т ь. Пор.: Так, це співають, але де і хто? (М. Коцюбинський) [так – слово-речення]. – Так було по ночах (М. Коцюбинський) [так – прислівник]. Так вічна ж слава геніям науки, що миру іменем і творять, і живуть! (В. Сосюра) [так – підсилювальна частка]. |
в) з н а к о к л и к у ставлять після вигуку, зрідка після слова-речення, що стоять усередині речення й вимовлені з підсиленням. У такому разі окличне слово виділяють за допомогою т и р е, а наступне слово пишуть з малої букви. | Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно – гей! – добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський). Без серця – так! – бувають люди. Народ без серця не бува (М. Гірник). |
г) к о м у (рідше – т и р е) ставлять перед словом-реченням і вигуком у кінці речення, а після нього – той знак, якого вимагає зміст речення. | Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський). Певно, він хлопчик добрий і любий – еге? (Марко Вовчок). Солодко й тоскно, ах… (В. Сосюра). |
3. К о м у ставлять між повтореними словами-реченнями. | Гаразд, гаразд, мовчатиму, коли так хочете (Леся Українка). Ні, ні! Я вам нічого не скажу (О. Олесь). |
4. Ч е р е з д е ф і с пишуть складні вигуки та звуконаслідувальні слова, звуки в них та у звертаннях-реченнях, що їх вимовляють протяжно, а також вигуки, повторені з метою посилення емоцій. | А угледить він [півень] шуліку, то як гримне: «Ку-ку-ріку!» (М. Стельмах). «Ге-е-е-ть!» – скрикнув Петро (Панас Мирний). «Ох-ох-ох!» – застогнала на печі Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький). |
Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.
Также по этой теме:
ПАМ’ЯТКА про односкладні речення
Розділові знаки при відокремленому означенні
1. Лекція 2. Типологія словосполучень
Розбір простого речення
Розділові знаки між повторюваними словами
1. Лекція 6. Члени речення. Підмет
1. Лекція 3. Синтаксичні відношення і зв'язки в словосполученні
Алгоритм визначення синтаксичного зв’язку