Лекція 11
УСКЛАДНЕННЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ. Однорідні члени речення. Звертання.
Розкрито поняття однорідності, схарактеризовано засоби сурядного зв'язку. Описано семантику і типологію звертань.
План
1. Поняття про ускладнене просте речення (предикативну частину складного речення).
2. Явище однорідності в простому реченні (предикативній частині складного речення).
3. Засоби сурядного зв'язку між однорідними членами речення.
4. Однорідні та неоднорідні означення і прикладки.
5. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.
6. Розділові знаки між однорідними членами речення (табл. 117, 118).
7. Поєднання присудка з однорідними підметами.
8. Особливості вживання однорідних членів речення.
9. Поняття про звертання. його семантика і типи. Розмежування звертань та еквівалентів речення (вокативних речень і слів-речень).
10. Розділові знаки при звертаннях (табл. 125).
11. Розбір однорідних членів речення і звертань.
Література до теми
Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 60–64; 74–75.
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 190–203; 234–242.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 211–269.
Кадомцева Л. О. Українська мова. Синтаксис простого речення : навч. пос. / Л. О. Кадомцева. – Київ : Вища шк., 1985. – С. 62–80.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис : підручник / Б. М. Кулик. – Київ : Рад. шк., 1961. – С.131–145, 170–173.
Мойсієнко А. К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого речення : навч. пос. / А. К. Мойсієнко. – Київ : ПП Я. Січовик, 2006. – С. 6–52; 99–144.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 99–108.
1. Поняття про ускладнене просте речення (предикативну частину складного речення)
Таблиця 63. Поняття про ускладнене просте речення
Ускладнене просте речення – синтаксична конструкція, що характеризується синтаксичними і семантичними зв’язками та відношеннями, які доповнюють зв’язки і відношення між членами простого неускладненого речення.
Ускладнені прості речення мають одну граматичну основу, хоча їх можна розгорнути в складне речення: Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті (А. Малишко). ⇒ Біля хати зашуміли внуки, які є радістю в житті, які є надією в житті.
До ускладнених традиційно належать речення:
| 1) з однорідними членами: Схилився вечір до землі і срібним сяйвом ріки стелить (Б. -І. Антонич). |
| 2) з відокремленими членами: Полинно пахне ніч, пов’явши в небосхилах (А. Малишко). |
| 3) зі звертаннями: Спасибі, земле, за твої щедроти! (Л. Костенко). |
| 4) із вставними і вставленими конструкціями: Це, звичайно, була страшенно наївна філософія, бо я тоді знайома була (і то поверхово) тільки з Платоном (М. Хвильовий). |
| 5) зі словами-реченнями: – Береш 220? – Ні, не беру (О. Вишня). |
| 6) з вигуками: Мавка. Ох, як довго я спала (Леся Українка). |
Граматичними показниками ускладнення є сполучники (і, та, або, тобто, а саме, зокрема, особливо, наприклад тощо), окремі прийменники (крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), а також інтонація і порядок слів. На письмі ускладнення, як правило, позначають розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.
Ускладнювальна частина є засобом семантико-стилістичного виділення, підкреслення важливих компонентів речення чи увиразнення всього висловлення, або ж засобом передавання додаткової інформації.
2. Явище однорідності в простому реченні (предикативній частині
складного речення)
Таблиця 64. Однорідні члени речення
| Однорідними називають такі члени речення, що перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним із членів речення, виконують однакову синтаксичну функцію (відповідають на те саме питання) і поєднані між собою сурядним зв’язком. |
Однорідні члени утворюють ряд, тобто цілісний семантико-синтаксичний блок, що займає позицію одного члена речення. Тому однорідні члени пов’язані з іншими членами речення не окремо, а лише в сурядному ряду: Раділо сонце, ниви, луки (О. Олесь) [раділо (хто? що?) сонце, ниви, луки]. Над озером пахучим, золотавим дзеленькає маленькая бджола (Б. -І. Антонич) [озером (яким?) пахучим, золотавим].
Однорідні члени можуть бути у структурі як простого речення, так і предикативних частин складного речення: Не можна так мислити і жити, коли земля пахне торішніми травами і молодою м'ятою, вічністю і миттю (Григір Тютюнник).
Ряд однорідних членів речення може бути відкритий (якщо допускає продовження) і закритий (з одиничним сполучником). Пор.: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т. Шевченко). – І вже починаєш не час цінувати, а мить (Б. Олійник).
У реченні може бути кілька рядів однорідних членів: Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, лама дуба, котить полем перекотиполе (Т. Шевченко) [1-й ряд – однорідні присудки: вітер (що робить?) нагинає, лама, котить; 2-й ряд – однорідні додатки: нагинає (кого? що?) лозу ітополю].
Однорідні члени речення означають однотипні поняття і здебільшого мають однакове морфологічне вираження, хоча зрідка виражені різними частинами мови: День ясний, а не мій (Л. Костенко).
Однорідними можуть бути:
| 1) підмети: Зацвіли усі діброви, і долини, і луги (М. Стельмах). |
| 2) присудки чи їхні компоненти: Сонце росло, палало і тихо спускалось додолу (М. Коцюбинський). Ведмеді бувають бурі, і сірі, і білі (Остап Вишня). |
| 3) головні члени односкладного речення чи їхні компоненти: а) Хліб-сіль їж, а правду ріж (Н. тв.); б) На серці в Насті було тихо та весело (М. Коцюбинський); В кімнаті тихо й темнувато (В. Винниченко). |
Примітка 1. Однорідними вважають головні члени односкладного речення, що: а) стосуються одного суб’єкта; б) означають однопланові явища і мають спільний другорядний член речення і / або зв’язку.
Якщо цього немає, речення складне: І світає, і смеркає, день божий минає (Т. Шевченко). В хаті було душно, і трудно дихалось (М. Коцюбинський). Осінній вечір, шум трамваїв, автомобільний перегук (М. Рильський).
| 4) додатки: І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю (Т. Шевченко). |
| 5) означення: Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами (М. Коцюбинський). |
| 6) прикладки: Ми стояли в дозорі мовчки – пісня і я (Л. Первомайський). |
| 7) обставини: Із уст в уста, од хати в хату, з села в село котилась радість (М. Коцюбинський). |
Однорідні члени речення бувають непоширені (без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова). Пор.: Все прокотилося, змінилось, розцвілось (М. Рильський). Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою (Т. Шевченко). Темніло небо, а потім звільна прояснювалось зорями (І. Франко).
3. Засоби сурядного зв'язку між однорідними членами речення.
Однорідні члени речення поєднані між собою сурядним зв’язком, який може бути:
1) безсполучниковим (лише інтонацією переліку: з паузами між членами ряду і логічним наголосом на кожному з них): Голубі, сині, фіолетові, рожеві пасма снувались над горами (І. Цюпа);
2) сполучниковим:
а) за допомогою одиничного сполучника: Ніч була темна, алетиха (І. Нечуй-Левицький);
б) за допомогою повторюваного сполучника: І соловейко на калині тозатихав, то щебетав (Т. Шевченко);
в) за допомогою парного сполучника: Митець думає не тількирозумом, а й серцем (О. Довженко);
3) комбінованим (безсполучниковим і сполучниковим): Бій гримів спереду,з боків і позаду (М. Стельмах).
| Сполучники є засобом вираження семантико-синтаксичних відношень між однорідними членами. |
| 1. Єднальні відношення реалізують сполучники і (й), та (=і), ні … ні, ані … ані, що позначають значення переліку. | Сила та розум – краса людини (Н. тв.). |
| 2. Протиставні відношення виникають між однорідними членами, що означають протилежні, несумісні поняття і поєднані сполучниками а, але, а також проте, зате, однак, та (=але), так (=але), хай (і), хоч (і), хоч (і) … але (проте, зате, та), що надають протиставленню відтінків обмеження, компенсації, допустовості. | Любов до народу – це служіння народові, а не ідея служіння (О. Довженко). Вогонь спопеляв землю і камінь, однак не міг спопелити стійкості і відваги солдатів і матросів (Ю. Збанацький). Я залишу мужицькими ногами хай не глибокі, та чіткі сліди (В. Симоненко). |
Примітка 2. Єднальні та протиставні відношення можуть бути реалізовані і без сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно (П. Тичина). Не вітер – буря над землею в замети клала білий сніг (Л. Первомайський).
| 3. Розділові відношення виражають за допомогою сполучників або, чи, або … або, чи … чи, то…то, чи то … чи то, не то … не то, хоч … хоч, а то, а чи, коли не … то, як не … то тощо, які охоплюють семантику взаємовиключення або чергування явищ. | Теє слово всім давало торозраду, то пораду (Леся Українка). |
| 4. Приєднувальні відношення реалізують сполучниками та й, а також, ще й, та ще й тощо, які передають значення доповнення. | Схопила лиска півника та й зникла в гущині (Н. Забіла). |
| 5. Градаційні відношення виражають сполучниками не тільки … а й, не тільки … але й, не тільки … а навіть, не лише … а й, не лише … але й, (не стільки … скільки – не рекомендовано), не те щоб … але, не так і … як, як … так і, якщо не ... то і под. Ці відношення полягають у підсиленні змістової ваги одного з поєднуваних компонентів. | Іван Франко цікавився не тільки французькими класиками,але й символістами (М. Рильський). |
Примітка 3. Поняття однорідності та сурядності не ідентичні. Сурядний зв’язок може об’єднувати і синтаксично нерівноправні члени речення: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильовий). Об’єднувальним компонентом при цьому є роль таких слів у змісті висловлення і його комунікативній організації. За відсутності єднального сполучника кожен з таких компонентів займає власну синтаксичну позицію, пор.: Пропозицію доповідача сприйняли всі і відразу. – Пропозицію доповідача сприйняли всі відразу.
Примітка 4. Не є однорідними членами:
1. Сполучення слів, що становлять один ускладнений член речення:
а) повторювані слова, ужиті для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності (про розділові знаки між повторюваними словами див. табл. 120): Плив-плив, плив-плив, що аж обридло (І. Котляревський). Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О. Чубачівна);
б) два однакові або подібні слова, між якими вжито заперечну частку не, якщо вони становлять семантичну єдність: Хата не хата, а від дощу ховає (Н. тв.). Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем (І. Нечуй-Левицький);
в) два однакові за формою дієслова, перше з яких лексично неповне: Кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі (П. Тичина).
2. Дві власні або просторові, часові чи кількісні назви на зразок формула Остроградського – Гаусса, автобус Сімферополь – Феодосія, протягом березня – травня, вісім – десять днів тощо (про вживання тире між ними див. табл. 115).
3. Два повторювані слова, з’єднані порівняльним сполучником як: Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стельмах); тут частина як молодиця є присудком.
4. Стійкі сполучення з двічі повторюваним сполучником і або ні на зразок і сміх і гріх, і холод і голод, ні те ні се, ні риба ні м’ясо, ні пуху ні пера тощо [кому в таких сполученнях не ставлять].
4. Однорідні та неоднорідні означення і прикладки
Таблиця 65. Однорідні та неоднорідні означення.
| Якщо при означуваному слові є два чи більше означень, то вони можуть бути однорідними або неоднорідними. Навіть ті самі означення в різному контексті виступають то як однорідні, то як неоднорідні. Пор.: Сіре, кошлате небо нависло над задимленим Петроградом (І. Цюпа). – З Балтики дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (І. Цюпа). |
1. Означення о д н о р і д н і (і розділені комами), якщо:
| 1) являють собою перелік ознак одного порядку, тобто характеризують предмети з одного боку; | За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. Цюпа). |
| 2) указують на різні ознаки предмета, які в умовах контексту об’єднані загальним родовим поняттям (якості, зовнішнього вигляду, загального враження, позитивної чи негативної оцінки тощо) і вимовлені інтонацією перелічування; | У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки [привабливі] (О. Гончар). |
| 3) вони всі чи одне з них є художніми означеннями, тобто епітетами; | Густа, медова теплота високі налила жита (М. Рильський). |
| 4) стоять після означуваного слова і вимовлені інтонацією перелічування (можуть бути невідокремлені чи відокремлені); | Мене шмагала мокрими крильми стихія невгамовна, невблаганна (М. Перебийніс). Люблю я бистрину життя, прозору, поривку, глибоку (Д. Павличко). – Але: Люблю дозвілля степове безкрає… [немає перелічувальної інтонації] (В. Стус). |
| 5) першим стоїть непоширене означення, другим – поширене; | Рівний, залитий сонцем степ принишк (О. Гончар). |
| 6) друге означення пояснює перше; | У бібліотеці він узяв іншу, цікаву книжку [попередня була нецікава]. Пор.: У бібліотеці він узяв іншу цікаву книжку [і попередня була цікава]. |
| 7) в одному ряду з узгодженими означеннями є неузгоджені; | Хата наша, батьківська і дідівська, старовинна, з плетеним бовдуром, без віконниць, стояла над шляхом… (Гр. Тютюнник). |
| 8) низку означень протиставлено сполученню інших означень при тому самому означуваному слові. | Хата хоч старенька, та чепурна, біла… (Панас Мирний). |
2. Означення н е о д н о р і д н і (і не розділені комами), якщо:
| 1) характеризують предмет з різного погляду (між ними не можна поставити сполучник і ); | В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко). |
Примітка 1: При кількох неоднорідних означеннях кожне попереднє стосується не безпосередньо іменника, а наступного словосполучення (так звана концентрична підрядність). Так, у наведеному прикладі перше означення густім стосується словосполучення зеленім березовім гаю, а друге означення зеленім стосується словосполучення березовім гаю.
| 2) виражені сполученням займенника і прикметника; | мій найкращий друг; |
| 3) виражені сполученням якісного і відносного чи якісного та присвійного прикметників. | високий дніпровський берег, улюблена мамина пісня. |
Примітка 2. При однорідних означеннях можуть бути й неоднорідні: Під деревом стояла дивної краси висока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (І. Нечуй-Левицький).
Таблиця 66. Однорідні та неоднорідні прикладки.
1. Прикладки о д н о р і д н і (і розділені комою), якщо:
| 1) характеризують предмет з одного боку; | Великий майстер української сатири та гумору, письменник-патріот Остап Вишня заслужив визнання широких читацьких мас (З підручника). |
| 2) становлять найменування вчених ступенів і звань, почесних звань, назви посад, що виступають в одному ряду. | Завідувач кафедри, доктор хімічних наук, професор Головченко. |
Примітка 1. Військові звання, що стоять безпосередньо перед прізвищем, не є однорідними щодо попередніх прикладок: професор, член-кореспондент НАНУ полковник медичної служби С. П. Петрук. – Але: Полковник медичної служби, професор, член-кореспондент НАНУ С. П. Петрук [поширена прикладка, що означає військове звання, не стоїть безпосередньо перед прізвищем].
2. Прикладки н е о д н о р і д н і (і не розділені комою), якщо:
| стоять у препозиції й характеризують предмет з різних боків. | Завідувач кафедри професор А. О. Василенко. Учасниця художньої самодіяльності студентка Оксана Вітрук. |
Примітка 2. Такі прикладки стають однорідними, якщо стоять після означуваного іменника: А. О. Василенко, завідувач кафедри, професор; Оксана Вітрук, учасниця художньої самодіяльності, студентка.
5. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення
Таблиця 67. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.
| Узагальнювальне слово – це таке слово при однорідних членах речення, яке виражає загальне значення однорідних членів речення і є або родовим поняттям щодо видових, або цілим щодо частини. |
| Узагальнювальними словами найчастіше бувають займенники все, всі, ніщо, прислівники скрізь, усюди, а також інші слова чи словосполучення з ширшим, ніж окремі однорідні члени, значенням. |
| Узагальнювальне слово є таким самим членом речення, що й однорідні члени, яких воно стосується, і може стояти:
1) перед однорідними членами (тоді узагальнювальне слово виражає пояснювальні відношення, що їх можуть конкретизувати сполучники а саме, як-от, наприклад): Довкола життя вирувало: росло, квітло, спиналося до сонця (Панас Мирний); Всюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги до заводу – росли молоді осокори (В. Собко); Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання і весілля (З підручника). 2) після однорідних членів (у цьому разі узагальнювальне слово вказує на власне узагальнювальні відношення): І небо, і земля – усе одпочива (П. Гулак-Артемовський). |
6. Розділові знаки між однорідними членами речення (табл. 117, 118)
7. Поєднання присудка з однорідними підметами
Таблиця 68. Поєднання присудка з однорідними підметами
| 1. При однорідних підметах у формі множини присудок стоїть у множині. | Зеленіють по садочку черешні та вишні (Т. Шевченко). |
| 2. При однорідних підметах у формі однини постпозитивний присудок переважно стоїть у множині, рідше – в однині. | Степура й Духнович теж влаштувалися тут (О. Гончар). Наша воля і правда жива (В. Сосюра). |
| 3. При однорідних підметах з особовою семантикою чи при найближчому з них у формі однини препозитивний присудок стоїть переважно в множині, рідше – в однині (а в минулому часі має і форму роду найближчого підмета). | Осталися сиротами старий батько й мати (Т. Шевченко). Раділи і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Жив собі дід та баба (Н. тв.). |
| 4. При однорідних підметах з неособовою семантикою у формі однини препозитивний присудок координується з найближчим підметом. | Чорніє поле, і гай, і море (Т. Шевченко). |
| 5. При однорідних підметах з неособовою семантикою, поєднаних розділовими сполучниками, присудок координується з найближчим підметом, а при підметах з особовою семантикою присудок може стояти і в множині. | Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори (Панас Мирний). Чи то недоля та неволя, чи то літа ті, летячи, розбили душу? (Т. Шевченко). Ґніт нагорав – жужелився, й знай його зривала або Мотря, або Галя (Панас Мирний). Виряджатимуть мене в дорогу брат або сестра. |
| 6. При однорідних підметах, поєднаних градаційними або протиставними сполучниками, препозитивний присудок координується з найближчим підметом, а постпозитивний присудок координується зі стверджувальним, а не заперечним підметом. | Вирок поетові продиктувала цареві не стільки особиста образа, скільки страх перед ним як перед народним трибуном (З. Тулуб). Миколу взяв за серце не жаль, а злість (І. Нечуй-Левицький). – Злість, а не жаль взяла Миколу за серце. |
8. Особливості вживання однорідних членів речення
Таблиця 69. Особливості вживання однорідних членів.
| 1. Явища, названі однорідними членами, мають бути однакового плану, тобто однаково належати до певної групи явищ. | Неправильно: діти й школярі (бо школярі теж діти). Можна вживати: студенти й школярі або дорослі й діти. |
| 2. Однорідні члени слід пов’язувати з тим самим значенням головного для них чи залежного від них багатозначного слова. | Неправильно: Хвилюється море і мати за своїх дітей. Правильно: Хвилюється море, і переживає мати за своїх дітей. |
| 3. Під час уживання однорідних членів не повинно виникати двозначності, наприклад, означення до першого з однорідних членів можна сприйняти як спільне для всіх однорідних. | Неправильно: На півдні вже достигають солодкі апельсини й лимони. Правильно: На півдні вже достигають лимони й солодкі апельсини. |
| 4. Однорідні члени мають граматично однаково залежати від головного для них члена речення. | Неправильно: Мені подобаються пригодницькі фільми і слухати сучасну музику. Правильно: Мені подобаються пригодницькі фільми і сучасна музика. |
| 5. При однорідних присудках спільний додаток можливий лише тоді, коли ці дієслова поєднуються з тією самою відмінковою формою. | Неправильно: Мій знайомий розуміє й захоплюється мистецтвом. Правильно: Мій знайомий розуміє мистецтво й захоплюється ним. |
| 6. Компоненти парних сполучників треба ставити строго перед однорідними членами і не захоплювати ними інших, неоднорідних членів. | Неправильно: Народ не тільки творить матеріальні цінності, а й скарби культури. Правильно: Народ творить не тільки матеріальні цінності, а й скарби культури. |
| 7. Якщо вжито парний чи повторюваний сполучник, то прийменник слід ставити перед кожним однорідним членом. | Неправильно: поздоровлення як від рідних, так і друзів; поздоровлення і від рідних, і друзів. Правильно: поздоровлення як від рідних, так і від друзів; поздоровлення і від рідних, і від друзів. |
| 8. Якщо в реченні при однорідних підметах є узагальнювальне слово, то присудок має координуватися з узагальнювальним словом, а не з однорідними підметами. | Усе: і поля, і луки, і ліси – зазеленіло (а не зазеленіли). |
9. Поняття про звертання. його семантика і типи. Розмежування звертань
та еквівалентів речення (вокативних речень і слів-речень)
Таблиця 77. Звертання.
| Звертання – слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – предмет, до яких звернена мова. Зі складу головних і другорядних членів речення звертання виокремив Ф. Буслаєв. Термін узаконений «Українським правописом» 1936 р., до того вживали інші назви: зовні слова, окличні слова тощо. Класифікація звертань можлива за різними ознаками: |
1. За семантикою:
| Звертаннями виступають слова в прямому і переносному значенні, що означають: • прізвища, імена, по батькові, псевдоніми і прізвиська людей: Грай, Марку, грай! (Л. Костенко); • назви людей за їхніми родинними стосунками, соціальним становищем, класовою чи становою належністю, посадою, званням, титулом, професією, спеціальністю, родом занять, національністю, походженням, місцем мешкання тощо: – Де твоя шинель, сержанте? (О. Гончар); • назви різних частин тіла: Умри, душе, розбийсь, холодне серце, так жить не варт! (Леся Українка); • назви демонологічних та міфічних істот, історичних осіб, персонажів художніх творів: Ти хіба ніколи не плакала, Русалонько? (Леся Українка); • назви явищ природи, рослин: Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору! (Т. Шевченко); • географічні назви: До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься (Леся Українка); • назви птахів і тварин: Ой полети, орле, де братичок оре (Н. тв.); • назви абстрактних понять: Оживи, козацька славо, у бандурних струнах (П. Куліш); • різноманітні назви конкретних предметів: Ой бандуро, рідна сестро, золотії струни! Вложи в неї моє серце, високії думи (П. Куліш). |
| Примітка 1. Слова і сполуки слів на зразок Боже (Господи), Святий Боже, Царице Небесна і под. є звертанням у молитві, побажаннях: О Господи, о Господи, прости мене, прости! Дай українцю мужності державу зберегти (Г. Булах); Дай вам, Боже, і з роси, і з води (І. Нечуй-Левицький). Якщо такі слова втрачають лексичне значення і набувають виразного емоційного забарвлення, то переходять до розряду вигуків: Боже мій! Де це я? (І. Нечуй-Левицький). |
| Примітка 2. До розряду вигуків переходять і звертання, які перестали називати конкретних осіб і перетворилися на усталені вислови: Матінко моя! Що ти наробив! Ой матінко! (Леся Українка). |
| Примітка 3. В усталених висловах на зразок дай Боже, не приведи Господи, поможи Боже (Господи) звертання втрачають лексичне значення, і їх не виділяють: Дай Боже помудріти тому, хто вважає себе мудрим (Б. Смоляк). |
2. За функцією:
| закличні (власне звертання), що позначають конкретну особу, до якої спрямоване мовлення, і розраховані на реакцію цієї особи: Чого ти, сину, став такий смутний? (І. Нечуй-Левицький). | риторичні, які використовують не як засіб спонукання співрозмовника до відповіді, а як стилістичний прийом, спосіб відтворити стан мовця, його вподобання, думки, почуття. Крім загальних та власних назв людей, у ролі риторичних звертань можуть виступати найменування речей, рослин і тварин, абстрактних понять, імена міфічних персонажів тощо: Мріє, не зрадь! (Леся Українка). |
Примітка 3. Чимало назв перетворилося на загальноприйняті формули звертань чи стало інтимізувальними на зразок громадяни, добродію, земляче, чоловіче, брате, люди добрі, друже, голубе і под.: Чи не здається вам, громадяни, що дебати сторін загрожують загостритися? (Ю. Яновський); Я, голубе, збираюсь на заробітки (Панас Мирний).
3. За стилістичним забарвленням:
| нейтральні, які називають адресата мовлення і сигналізують про нейтральне ставлення до нього з боку мовця: А ви, Мирославо, майже вгадали (А. Головко). | емоційно забарвлені (оцінно-кваліфікаційні), які, крім звернення до адресата, містять підкреслено позитивне чи негативне ставлення мовця до нього. Емоційність та експресію звертань створюють лексичне значення звертального слова, суфікси суб’єктивної оцінки, пояснювальні слова, вигуки, частки: Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус); Хоч би ти до мене обернувся, нахабо! (О. Чорногуз). О зоре, постій, не йди! (В. Сосюра). Ну, діти, пора! (А. Головко). |
4. За вживанням:
| • одиничне;
• повторювані. |
Не стій, вербо, над водою (Н. тв.). Тату, бабусю, дивіться, це ж наш Юрко! (О. Іваненко). Донеччино моя, моя ти батьківщино, тобі любов моя і всі мої чуття (В. Сосюра). Тату, тату, страшно! (А. Головко). |
5. За структурою:
| непоширені (без залежних слів): Мене, мамо, вогонь знає! (Л. Первомайський). | поширені (із залежними словами): Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). |
Примітка 4. У групі звертання можуть бути однорідні чи відокремлені члени: То ж при тобі, мій друже давній, вірний, пройшло життя дитячеє моє (Леся Українка).
Спосіб вираження звертання:
|
• іменник у кличному відмінку однини чи множини (уживання в цій функції називного відмінка не відповідає нормам української літературної мови); • оказіонально в ролі звертань можуть використовувати словоформи або синтаксичні конструкції, що виділяють осіб або предмети за якоюсь ознакою, але не називають їх. Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно (П. Грабовський). Зупиніться, поети! (Б. Олійник). |
Примітка 5. Особові займенники, як правило, у ролі звертань не виступають, але часто саме їх стосується звертання: Ой, як же далеко ти,завтра! (О. Гончар). Якщо зрідка в ролі звертань виступають займенники ти, ви, то їм властивий відтінок різкості, грубості: Гей, ти, ану стій! (Петро Панч). Ну, ви, ходіть сюди (Леся Українка). Якщо особовий займенник входить до складу поширеного звертання, то він підтримує, зміцнює загальний урочистий чи голубливий тон речення: Здрастуй, красуне ти моя!
Примітка 6. Від звертання слід відрізняти «називний уявлення» – слово в Н. в., що є констатацією уявлення про особу чи предмет у свідомості мовця: Мати! З шорстокої долоні пахко війнуло теплом (Г. Каліш).
6. Позиція звертання в реченні та його інтонація
| Звертання може стояти на початку, усередині і в кінці речення: • у пре- й постпозиції звертання вимовляють підвищеним голосом, особливою кличною інтонацією і відділяють паузою від інтонації речення; • в інтерпозиції звертання звичайно не виділяють кличною інтонацією, вимовляють його швидше і нижчим тоном, без паузи перед звертанням і з паузою після нього. |
О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра). Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В. Стус). Зачерпнімо, любі друзі, ми води одним відерцем! (П. Тичина). |
| Звертання функціонує в реченнях різної модальності і синтаксичної будови: спонукальних, питальних, розповідних, які бувають односкладними і двоскладними: Хлюпни нам, море, свіжі лави! (П. Тичина). Марфо, дитинко, що з тобою? (Л. Костенко). Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом... (М. Стельмах). |
| Основна сфера використання звертань – усне мовлення, з нього воно входить до художнього, епістолярного, публіцистичного стилю, окремих жанрів офіційно-ділового стилю. |
| Традиційно, услід за Ф. Буслаєвим, вважають, що звертання не виступає членом речення. Водночас існує думка, що кличний відмінок у спонукальному реченні стоїть не поза реченням, а в ньому (О. Потебня). Такий підхід творчо розвивають Є. Тимченко, І. Кучеренко, О. Руднєв, І. Вихованець, які вважають форму в кличному відмінку членом речення (підметом, прикладкою чи особливим різновидом члена речення), оскільки звертання координується з дієсловом-присудком у числі. Пор.: Заспівай, хлопче і Заспівайте, хлопці. |
| Примітка 7. Звертання може формувати еквівалент речення – звертання-речення (вокативне речення), яке стосується висловлення загалом і не входить до складу окремого речення. Такі речення-звертання містяться на початку висловлення і мають більшу самостійність, ніж звертання. Їм властива спонукальна інтонація речення (див. табл. 39, 41). |
|
Методична примітка У шкільній граматиці звертання розглядають як слова, що синтаксично не зв’язані з жодним членом речення, не відповідають на запитання, не є членами речення і не пов’язані з іншими членами речення ні сурядним, ні підрядним зв’язком. Щоб не сплутати звертання з членом речення, треба мати на увазі, що звертання не можна замінити займенниками він, вона, воно, вони. |
Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання цього теоретичного матеріалу.