Стилістичне використання засобів словотвору. Стилістика іменних частин мови

 

Розглянуто стилістичне використання засобів словотвору (афіксів, осново- і словоскладання, абревіації) та стилістичні можливості іменників, прикметників, займенників, числівників

 

1. Стилістика засобів словотвору.

2. Стилістичне використання іменникових категорій.

3. Стилістика категорій прикметників.

4. Стилістичні можливості займенників.

5. Стилістика числівників.

 

1. Стилістика засобів словотвору

Стилістичні можливості мають такі засоби словотвору, як афікси (суфікси, префікси, безафіксний спосіб творення), осново- і словоскладання, абревіація.

1.1. Найбільші стилістичні ефекти виникають під час використання суфіксів. Вони надають словам різних стилістичних відтінків:

1 група

-к, -ик, -ок, -чик, -очк, -ечк, -инк, -ичк, -еньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк, -ушк тощо;

— переважно поширені в розмовно-побутовому та художньому мовленні, де надають: або пестливості (тобто слугують для вираження різних почуттів, переживань, оцінок – теплоти, задушевності, радості, ліричності, прихильного ставлення тощо): приклади

або вказують на об’єктивну зменшуваність, здрібнілість, малу величину, дають кількісно-оцінну характеристику; приклади;

— у публіцистичному стилі здебільшого надають гумористичного іронічного, зневажливого, сатиричного відтінку;

— у науковому стилі слова з такими суфіксами є анатомічними, біологічними та іншими термінами без експресивного забарвлення: Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики.

2 група

-ищ, -иськ, -яр, -езн, -енн, -ющ тощо:

— теж переважно притаманні розмовному та художньому мовленню, де можуть мати значення або зневаги, презирства, грубої характеристики; або сили, міцності, великого розміру; або надавати відтінку фамільярності чи схвальності. Приклади

3 група

старослов’янські суфікси -ств(о) / -зтв(о), -цтв(о), -ість, -тель переважають у науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, конфесійному стилях: людство, убозтво, посередництво, можливість, Спаситель. Книжний відтінок втрачається у словах виразно експресивного забарвлення: крутійство, шахрайство, дурість.

4 група

суфікси, що становлять ознаку певних стилів:

— реготун, Надюха, дурило – розмовного;

— -нн(я), -тт(я), характерні для абстрактних назв опредмеченої дії: становлення, інформування, здобуття – ознака книжних стилів (наукового, офіційно-ділового і публіцистичного). Їхнє поширення викликане прагненням до стислості вислову, однак надмірне вживання є недоречним: Важливе значення має розв’язання питання поліпшення постачання населення продуктами харчування. У художньому і розмовному стилях слова з цими суфіксами трапляються значно рідше і надають пестливо-інтимного забарвлення: бажання, кохання, бідкання, каяття. Надмірне їх уживання в цих сферах створює враження штучності або є засобом пародіювання;

— ізм (-изм, -їзм): натуралізм, історизм, архаїзм – наукового. Приєднуючись до невідповідних основ, ці суфікси надають їм розмовно-іронічного забарвлення: хвостизм, наплювізм, бабізм-ягізм;

— ник, -чик, -щик, -льник – утворюють назви осіб за професією чи родом занять: робітник, льотчик, барабанщик, складальник.

Слова, утворені безафіксним способом, широко використовують у художньому стилі (зокрема в поетичному мовленні): синь, рань, вись, блакить.

 

1.2. Префікси поступаються суфіксам щодо стилістичних можливостей.

1) Старослов’янські префікси воз / вос, пре- , со— тощо надають словам урочистості або ж іронії, сарказму. Приклад.

2) Префікси і префіксоїди анти— , архі— , екстра— , контр— тощо мають книжне забарвлення. У публіцистиці слова з ними можуть набувати гумористичного, іронічного чи сатиричного відтінку.

3) Для розмовного мовлення характерні слова з двома префіксами, що підкреслюють тривалість, повторюваність, завершеність дії: попоходити, понаписувати, поприбивати, порозкидати.

 

1.3. Основоскладання властиве всім функціональним стилям, але найбільш поширене в офіційно-діловому, науковому і публіцистичному. Приклади. Складники можуть бути як іншомовними (гідро— , макро— , -філ— , -лог-), так і українськими (само— , мало— , багато-). Стилістичне забарвлення складних слів може бути пов’язане з їхнім новим значенням: блакитноокий, широкополий, громовозвукий.

 

1.4. Словоскладання. Більшість складних слів, за винятком термінів на зразок інженер-економіст, технік-механік, має яскраво виражену образність, їхнім джерелом є народна творчість. Поширені вони в художньому стилі, особливо в поезії: голубчик-братик, молити-просити.

 

1.5. Абревіація (самостійно; активне поширення на поч. 20 ст., помірне вживання тепер; стильова характеристика).

 

2. Стилістичне використання іменникових категорій

2.1. Категорія роду

Деякі іменники мають варіантні родові форми. Ці варіанти або стилістично рівноправні (абрикос – абрикоса, вольєр – вольєра, ворс – во́рса, жираф – жирафа, зал – зала, кахель – кахля, клавіш – клавіша, лангуст – лангуста, мозоль – мозоля, мотузок – мотузка, пантофель – пантофля, пелюсто́к – пелюстка, спазм – спазма; дрож, ку́піль, фальш, харч. Можлива варіантність форм чол. і серед. роду: безлад – безладдя, све́рдел – све́рдло́, жін. і серед. роду: покуть – покуття), або різняться стилістичним забарвленням (ковила – ковил, птах – птаха).

Крім того, в офіційно-діловому стилі перевагу надають формам чоловічого роду, навіть коли в загальнонародній мові є відповідники жіночого роду: лаборант, лікар, учитель. Форми лаборантка, лікарка, учителька уживають у художньому, публіцистичному і розмовному стилях. Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, математичка, бригадирка тощо. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, головиха, бібліотекарша.

У художньому стилі слова за родовою належністю використовують для створення фігури персоніфікації (уособлення): Думала сумна смерека – де краса у мене? Як мій дуб мене покине, що буде зі мною?

Заміна форми роду може створити пестливо-голубливий тон, відтінок пошани, співчутливе або негативне ставлення. Приклади.

Частина іменників «подвійного» роду є нейтральними назвами (сирота, листоноша), деякі мають позитивно-співчутливий відтінок (бідолаха, трудяга), але більшість має негативне забарвлення (волоцюга, плакса).

2.2. Категорія числа

В офіційно-діловому стилі широко використовують іменники, вживані лише в однині (прогрес, поліпшення, скасування) або множині (кадри, фінанси).

Ознакою наукового стилю є специфічна множина речовинних іменників на позначення видів, ґатунків, а не вияву множинності: солі, води, жири.

Множина абстрактних іменників властива і художньому та публіцистичному стилям, де є  експресивним засобом: чужі й порожні небеса.

2.3. Власні й загальні іменники

Великі стилістичні можливості в публіцистичному стилі має, перехід власних назв у загальні і навпаки. Приклади

 

2.4. Варіанти відмінкових форм іменників

1) У Д. в. одн. іменників серед. роду ІІ відміни типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суф. -к- , які означають істот, а також окремим назвам неістот властиві паралельні закінчення -у і -ові (-еві): ягнятку – ягняткові, немовлятку – немовляткові, сонцю – сонцеві, лиху – лихові. Форми із закінченням -ові (-еві) вживаються переважно у фольклорі.

2) У З. в. одн. іменників ІІ. відм. деякі назви неживих предметів виступають у двох формах: купити олівець/ олівця, написати лист/листа, перев’язати палець/пальця. Форми з нульовим закінченням є стилістично нейтральними, їх уживають без будь-яких обмежень, а форми із закінченням -а (-я) характерні для розмовного мовлення і художньої літератури.

3) іменники ІV відм. у Р. та О. відм. одн. виступають у двох формах: імені – ім’я, іменем – ім’ям. Ці форми є стилістично нейтральними.

 

3. Стилістика категорій прикметників

3.1. Розряди прикметників

В офіційно-діловому та науковому стилі використовують здебільшого відносні прикметники: надзвичайний і повноважний посол, мінеральна сировина, математичний аналіз. Якісні прикметники, термінологізуючись, утрачають здатність до ступенювання: бузина чорна, кріп запашний. У нехудожніх стилях досить поширені складні прикметники, що окреслюють ознаку поняття: громадсько-політичний діяч, електромагнітне поле. Ознакою цих стилів є також те, що в багатьох термінах означальну функцію виконують не прикметники, а іменники в родовому відмінку: обмін речовин, структура часу і простору.

 

3.2. Короткі і повні (стягнені та нестягнені) форми

Короткі (невідмінювані) форми збереглися лише від незначної кількості прикметників та займенників чоловічого роду в Н. в. однини: ладен, годен, ясен, кожен. Вони стилістично обмежені (характерні для фольклору, розмовного і художнього стилю). Звичайними є повні прикметники, займенники, порядкові числівники, причому Н. і З. відмінки одн. жіночого та середнього роду й Н. і З. відм. множини всіх родів мають стягнену форму, яка є нормою сучасної української літературної мови: зелена, зелене, зелені; кожна, кожне, кожні; перша, перше, перші. Нестягнені форми повних прикметників властиві для фольклору і художньої літератури, особливо поезії (для стилізації під усну народну творчість): зеленая, зеленеє, зеленії; кожная, кожнеє, кожнії; першая, першеє, першії.

 

3.3. Варіанти відмінкових форм

Прикметники чол. і серд. роду в М. в. одн. мають паралельні форми: нижньому/нижнім,  останньому/останнім. Частіше вживають форми з -ому, а прикметники із закінченням -ім активно функціонують у поетичних творах.

 

3.4. Ступені порівняння

У вищому й найвищому ступені порівняння якісні прикметники мають дві форми – просту і складену. Проста форма стилістично нейтральна, тобто її вживають в усіх стилях мовлення, тоді як складена має відтінок книжності, тому вживана (паралельно з простою формою) у науковому та офіційно-діловому стилях. Порушенням норми є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший, менш глибший. Треба: більш точний або точніший, більш глибокий або глибший. Ненормативним є і варіант найвищого ступеня самий кращий, самий високий. Треба: найкращий або найбільш хороший, найвищий або найбільш високий.

Уживання відносних прикметників у переносному значенні сприяє появі в них ознак якісності і дає можливість творити від них ступені порівняння: українніший, найпроблемніший. Крім ступенів порівняння, міру ознаки можна утворювати й іншими способами. Нейтральні в офіційно-діловому та науковому стилях слова з префіксами архі— , ультра— , над— тощо в публіцистичних і особливо в художніх текстах набувають різних експресивних відтінків: архіважливий, ультрамодний, надміцний. Розмовне мовлення і красне письменство з цією ж метою використовують префікс пре— , різні суфікси, осново- і словоскладання: преглибокий, величезний, широченний, яснісінький, густозелений, червоногарячий, старий-старий, мудрий-премудрий.

 

4. Стилістичні можливості займенників

4.1. Особовий займенник я  в роздумх має значення узагальненої особи, а в поезії часто є засобом безпосереднього вияву автора чи його ліричного героя, як прийом для зображення взаємин дійових осіб.

У розмовному мовленні та в художній літературі  повторення займенника я створює враження підкресленої уваги до своєї особи, вихваляння.

Заміна я на ми, як правило, супроводжується появою додаткових відтінків значення (для підкреслення поважності власної особи або ж вираження іронії, зневаги, ворожості тощо), а в класичних художніх творах замість я подеколи вжито займенник ми для відтворення особливостей селянського мовлення .

У науковому і публіцистичному стилях у значенні я використовують займенник ми (так зване авторське ми). Цей стилістичний засіб дозволяє авторові не тільки висловлювати свої думки, висновки з певної проблеми, а й залучати до участі в обговоренні слухачів та читачів, узагальнювати наукові дослідження: ми зафіксували, ми зібрали достатню кількість фактів.

 

4.2. Займенники 2-ї особи (ти, ви) поглиблюють ліричність оповіді, сприяють залученню читача до авторових роздумів, переживань, почувань. Варіювання займенників ти – ви може свідчити про зміни в стосунках персонажів твору.

Порівняно з я форма ти абстрактніша, тому вона часто набуває узагальненого характеру або створює атмосферу інтимної довірливості.

Заміна в діалогах форми я на ти, а форми ти 3-ою ос. відтворює незадоволення мовця поведінкою або вчинками співрозмовника: Ти розказуєш-розказуєш, а він і вухом не веде.

У текстах піднесеного, урочистого забарвлення існує пошанна однина – звертання на ти до визначних сучасників та історичних осіб: Спочиваєш ти, наш батьку, тихо в домовині, та збудила твоя пісня думки на Вкраїні… (Леся Українка).

У розмовному мовленні вживають пошанну множину – форми 2-ої особи займенників та дієслів: Ви просили. Із займенником ви слова весь, такий, який, один слід уживати в одн., бо форма множ. є просторічною і може мати відтінок улесливості, підлабузництва: Ви такі розумні. Пошанну множину можуть виражати і формами 3-ої особи займенників та дієслів: Наша Ганна Антонівна не люблять, коли я про них розказую. Вони тоді аж сердяться.

 

Займенник середнього роду воно, крім позначення особи чи предмета середнього роду, може також уживатися:

• у значенні займенника це: Воно [це] мені ні до чого;
• у значенні займенників чоловічого чи жіночого роду він, вона з відтінком співчуття, пестливості або ж осуду, зневажливості, погорди тощо;
• у значенні підсилювальної частки: Якось воно буде.

У розмовному мовленні займенники воно, щось можуть позначати невідому, невизначену особу-діяча.

4.3. Присвійні займенники надають викладові інтимно-ліричного забарвлення.

Неозначені займенники казна-хто, хтозна-що, бозна-що тощо мають виразно знижений, а то й просторічний характер.

 

Займенники можуть втрачати власні риси і виступати у ролі часток, які надають мовленню більшої експресії, виділяючи певні одиниці тексту: А я собі гуляю, як рибка по Дунаю (Нар. пісня).

 

4.4. Займенники можуть бути основою стилістичних фігур.

4.4.1. Антиципація (з лат. визначення наперед) – фігура попередження іменника займенником: І навіщо вона їм — ця слава — мертвим. Часто вживана в зачинах художніх і публіцистичних текстів. У поєднанні з повтором (редуплікацією) лежить в основі деяких фразеосхем: Хто-хто, а Ганна це знає.

 

Якщо ж спочатку йде субстантивна частина, а потім займенникова, то це стилістична фігура ілеїзм (лат. ille — він): Щастя... Хіба можливе воно без праці, без улюбленої справи? Субстантивна частина є іменним теми або називним уявлення.

4.4.2. Анаценозис (гр. комунікація) – фігура заміни займенників 2-ї ос. одн. чи мн. (ти, ви) займенником ми для створення відтінку співчуття, турботи, поблажливості: Лікар: Як ми себе почуваємо?

 

5. Стилістика числівників

З-поміж не дуже численних стилістичних засобів числівника можна виділити такі:

5.1. Кількісні числівники, що позначають цілі й дробові числа, широко використовують у науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях для точності, конкретизації, достовірності змісту сказаного, повноти пояснення фактів, явищ, подій. У художньому тексті і розмовному мовленні ці числівники виявляють зображувально-виражальні можливості, а також позначати приблизну кількість.

5.2. Неозначені й збірні числівники здебільшого характерні для художнього, публіцистичного і розмовного стилів. Приналежністю розмовного мовлення є здрібніло-пестливі форми збірних числівників від двоє до восьмеро: двійко, двієчко, двоєчко, трійко, трієчко тощо, які створюють  пестливо-співчутливі відтінки: ми ще самі, двоєчко нас… (М. Коцюбинський).

5.3. Числівники один, одна, одне, одні можуть виступати в різних граматико-стилістичних значеннях: а) позначати число (Одна ластівка весни не робить); яскравим стилістичним прийомом у фольклорі, розмовному мовленні, художній літературі є повторення числівника або поєднання двох слів, утворених від однієї числівникової основи: Він як подружку любив Галю, знав, що вона одного-однісінького кохала у цьому світі (П. Панч);

б) уживатись у значенні іменника (І один у полі воїн); прикметника (Ми вчилися в одному класі); вказівного, означального, неозначеного займенника (Діти одні пішли в цирк; Було колись в одній [якійсь] країні (Леся Українка); прислівника зі значенням весь час, постійно (Лежить Карпо на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський);  частки тільки (То були одні слова).

5.4. Слова тисяча, мільйон, мільярд, що позначають великі числа, здебільшого вживані в науковому та офіційно-діловому стилях, однак у розмовному мовленні, у поезії, публіцистиці можуть бути стилістичним засобом експресивного виділення предметно-числового образу або ж набувають стилістичних ознак іменника: …ви б розвели мільйони, коли так падковито беретесь до роботи (І. Нечуй-Левицький).

5.5. Стилістичною особливістю порядкових числівників є функціонування їх у складі дробових у науковому та офіційно-діловому стилях (сім десятих, п’ять сотих). У розмовному, художньому та публіцистичному стилях порядкові числівники вживають з якісно-порядковим та якісним значенням. Особливо багаті на семантико-стилістичні відтінки числівники перший, перша, перше: перший урок, перші квіти, перший учень, у першу чергу.

5.6. Значна частина числівників входить до складу прислів’їв і приказок, фразеологізмів (навести приклади), може бути компонентом назви художнього твору: «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» (Марко Вовчок).

5.7. Важливою стилістичною ознакою числівників є їхня синонімія. Синонімами можуть бути кількісні і збірні числівники (шість учнів – шестеро учнів), лічильні словосполучення, що позначають час (дванадцята година тридцять хвилин – пів на першу), числівники та іменники з числовим значенням (п’ять, п’ятеро, п’ятірка школярів). Синонімами до лічильних слів на позначення великої кількості є стилістично марковані іменники, а також стійкі сполуки: бе́зліч (дуже велика кількість кого- , чого-небудь), бе́злік рідше, ку́па підсил. розм., рій підсил. розм., сонм підсил. книжн., со́нмище підсил. книжн., тьма підсил. розм., тьма-тьму́ща підсил. розм., хма́ра підсил. розм., тьма-тьме́нна підсил. рідше; ги́бель підсил. розм., ма́са підсил. розм., мо́ре підсил., розм., си́ла підсил. розм., си́ла-силе́нна підсил. розм., на́товп розм. рідше (не тільки кількість, а й обсяг, міра і т. ін.); легіо́н підсил. (звичайно про людей і взагалі живі істоти); мільйо́н перев. мн., підсил., мілья́рд перев. мн., підсил., міріа́ди мн., підсил. книжн., со́тня перев. мн., підсил., ти́сяча перев. мн., підсил. (звичайно про суцільні маси людей та конкретних предметів); полки́ мн., підсил. (про людей); по́лчище перев. мн., підсил. (про людей – при негативному ставленні); ліс, гора, лопатою не розгребеш тощо.

Синонімічними можуть бути порядкові та кількісні числівники. Так, у назвах-визначеннях із цифровими позначеннями замість порядкових числівників послідовно вживають кількісні, пор.: перший клас і космонавт-1. Така заміна цілком відповідає принципові економії в мові.

Синонімія числівників може бути і графічною: у наукових та офіційно-ділових текстах числові величини позначають, як правило, цифрами, у художніх творах – здебільшого словами, цифри вживають лише зрідка з особливою стилістичною метою, у ЗМІ допускається вживання і цифр, і слів.

 

Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.