ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СТИЛІСТИКИ
Схарактеризовано предмет і завдання стилістики, її структуру, основні поняття стилістики — стиль і стилістичне забарвлення.
1. Поняття про стилістику. Предмет і завдання стилістики.
2. Структура стилістики.
3. Літературознавча і лінгвістична стилістика
4. Основні поняття стилістики:
а) стиль;
б) стилістичне забарвлення.
1. Поняття про стилістику. Предмет і завдання стилістики
Серед філологічних дисциплін стилістика є завершальною наукою, бо спирається на вже набуті вами знання про мовні одиниці всіх мовних рівнів (фонетичного, лексичного, фразеологічного, граматичного). Стилістика теж вивчає ці одиниці, але у функціональному аспекті, тобто досліджує, як уживаються (функціонують) ці мовні одиниці в усному і в писемному мовленні, у текстах різних типів.
Стилістику можна вважати і дуже давньою наукою, тому що вона бере початок від античної риторики, і відносно молодою, бо її становлення ще триває, багато понять і категорій стилістики дослідники уточнюють, переформульовують, трактують по-різному.
Так, довгий час вважали, що стилістика вивчає експресивні факти мовної системи (Ш. Баллі, 1961). Тепер основний предмет стилістики – стилістична диференціація мови, характеристика її функціональних стилів. У Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів (2001) подано таке визначення: Стилістика − розділ мовознавства, що стосується умов і мети використання мовних засобів у різних ситуаціях спілкування відповідно до сфер суспільної комунікації.
Як бачимо, предмет стилістики став ширший, бо, крім експресивних, є ще мовні засоби логічного та художньо-естетичного змісту мовлення. Ці ж засоби ви розглядали в лексикології і граматиці, а стилістика вивчає їхнє використання в певних типах мовлення, відбір з-поміж низки однотипних одиниць. Окрім 1) рівня мовних засобів, стилістика розглядає ще (2) рівень мови як системи різновидів – стилів, 3) рівень тексту та 4) індивідуальні стилі.
Завдання дисципліни: 1) сприяти глибокому оволодінню стилістикою української мови як цілісною системою; 2) виробити уміння аналізу стилістично довершеного тексту; 3) навчити добирати мовний матеріал відповідно до потреб спілкування, умов і ситуації мовлення; 4) виробити навички створення стилістично довершених текстів відповідно до сфер суспільної комунікації; 5) розвивати мовне чуття й мовний смак.
Отже, стилістика вивчає: 1) неоднакові для різних умов спілкування принципи добору і способи організації мовних одиниць у єдине змістове та комунікативне ціле − текст, 2) різновиди мови (стилі) та їхню систему.
2. Структура стилістики
1. За об’єктом дослідження |
| Стилістика ресурсів:
а) вивчає засоби і прийоми виразного мовлення (в античній термінології − тропи і фігури); б) аналізує виражальні можливості фонетики, лексики і фразеології, словотвору, морфології та синтаксису (фоностилістика, лексична, граматична стилістика). |
| Функціональна стилістика: вивчає функціональні стилі – варіанти літературної мови, які виділяють: а) за функцією, б) за сферою вживання. |
| Стилістика тексту: вивчає стилістичні можливості композиції, співвідношення змісту, ідеї і теми художнього тексту, їхнє мовне вираження, міжтекстові зв’язки тощо. Є теоретичною основою лінгвістичного аналізу художнього тексту як навчальної дисципліни. |
| Ідіостилістика (індивідуальна стилістика): вивчає індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) − сукупність мовно-виразових засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. |
2. За призначенням |
| Теоретична: описує і класифікує стилі, стилістичні прийоми і засоби, встановлює їхні функції (наукова дисципліна). |
| Практична: втілює в життя положення теоретичної стилістики, визначає доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчає культури мови. |
3. За наявністю/відсутністю мовних зіставлень |
| Стилістика конкретної мови: досліджує стилістичну структуру певної мови. |
| Зіставна (контрастивна) стилістика: порівнює стилістичну структуру двох чи більше мов з метою виявити насамперед схожі риси, а потім − відмінні. |
4. За наявністю/відсутністю часових зіставлень |
| Синхронна (описова). |
| Діахронна (історична). |
3. Літературознавча і лінгвістична стилістика
Літературознавча стилістика |
Лінгвістична стилістика |
| Вивчає мову тільки художніх творів. | Вивчає мову текстів усіх типів: художніх і нехудожніх (наукових, публіцистичних, офіційно-ділових, розмовних тощо). |
| Вивчає лише образність художнього твору, мовні ознаки певного літературного напряму: романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму. | Вивчає мову художніх творів глибше, повніше, піднімається до узагальнень і формування поняття художнього функціонального стилю, його специфічних рис. |
| Напрям вивчення і мета різні: | |
| Аналіз мови художніх творів є допоміжним елементом, який або підтверджує, або спростовує літературознавчі висновки. | Вивчення мови художніх творів є самостійним об’єктом дослідження. |
| Досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника, звертає увагу на мову лише як показник літературних вартостей; аналізує світогляд письменника, мотиви його творчості; втілення ідейно-тематичних та художньо-естетичних позицій автора в художньо-образній системі його творів. традиційність і новаторство письменника, вияв творчої особистості; шляхи досягнення професійної майстерності. | Допомагає встановити співвідношення мови художніх творів, мови письменника зі структурою загальнонародної мови, виявити джерела і шляхи збагачення літературної мови, закономірності розвитку і функціонування на певному історичному етапі стильову і внутрішньо стильову диференціацію мови. |
4. Основні поняття стилістики
Основними поняттями стилістики є стиль і стилістичне забарвлення.
4. 1. Стиль. Поняття стилю є вихідним для багатьох інших стилістичних понять. Стародавні греки стилем називали паличку-стержень, якою писали на дощечках, покритих воском. Один кінець стержня був загостреним (ним писали), а другий кінець був заокругленим − щоб розрівнювати написане, після чого можна було писати на дощечці знову. Вислів Горація saepe stilum vertas − часто повертай стиль − став крилатим (= часто виправляй написане). Уміння користуватися паличкою-стилем було одним з показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» стали асоціювати з манерою письма та мовлення, його вивчали антична теорія стилю, риторика, поетика, філологія, а згодом і інші науки. Стиль є в усіх видах мистецтва (у живописі, архітектурі, музиці тощо), у різних галузях науки, сферах громадської діяльності, побуті: ми говоримо про стиль роботи, керівництва, поведінки, життя, стиль одягу, стилі плавання, бігу тощо.
У лінгвістиці є багато спроб дати визначення поняття стиль, загальне значення його таке: це різновид мови з певною функцією, сферою вживання та відмітними ознаками.
Експресивні стилі. Ще в стародавніх Греції та Римі оратори свідомо пристосовували мову, її стиль до різних ситуацій, аудиторій, слухачів, тому розрізняли три види стилю: звичайний, середній (елегантний) і піднесений. Розвинув античну теорію трьох стилів Феофан Прокопович – професор Києво-Могилянської академії (1681–1736). Він окреслив тематику, міру експресії та мовні засоби високого (величного, поважного), середнього (поміркованого) і низького (простого, фамільярного) стилів. У сучасних дослідженнях ці стилі називають експресивними або ж говорять про експресивне забарвлення мовних одиниць і тексту.
Функціональні стилі. Оскільки з розвитком суспільства сфери людської діяльності розширилися, то розширилися й соціальні функції мови. Різновиди мови, які сформувалися для реалізації цих функцій, називають функціональними стилями (лат. функція − діяльність; призначення). Це науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний, «художній». Основою всіх функціональних стилів є міжстильові засоби літературної мови, але кожному з них властиві й специфічні елементи. Суспільні функції мови часто переплітаються, через це й функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. Деякі мовні засоби в них можуть повторюватися, проте в різних пропорціях і поєднаннях.
Книжність. Функціональним стилям притаманна книжність, ознаками якої є:
— лексика на позначення абстрактних понять (ознак, властивостей);
— встановлення узагальнених зв'язків;
— тенденція до чітко сформульованих визначень, типових для писемної мови;
— певні типи лексики, словотворення, синтаксичних конструкцій.
Розмовність. Нелітературним формам існування загальнонародної мови властива розмовність, яка полягає:
— у невимушеному тоні спілкування;
— у використанні емоційних форм називання явищ, експресивних конструкцій, що виявляють безпосередні оцінки, ставлення до повідомлюваного.
Розмовність реалізується в розмовній лексиці, словотвірних типах, у розмовному синтаксисі.
Крім поняття функціональний стиль, дослідники виокремлюють також: а) форми побутування мови – писемна чи усна, б) структурні основи мови – діалог (ланцюжок реплік, що є взаємною спонтанною реакцією на ситуацію чи слова співрозмовника) та монолог (організована система втілених у слова думок, що є свідомим впливом на людей).
4. 2. Стилістичне забарвлення (= стилістичне значення, стилістична маркованість)
Мовні одиниці, крім основного лексичного та граматичного значення, можуть мати додаткові значення залежно від певних умов і/чи сфер спілкування. Ці значення називають стилістичними (синоніми – стилістично маркованими (від фр. маркер − відмічати), стилістичним забарвленням, для художніх текстів ще − колорит). Одиницею стилістичного значення є стилістема – мовна одиниця (від слова до тексту) з певним стилістичним забарвленням.
Такі додаткові значення можуть бути загальномовними (загальноприйнятими, усталеними, узуальними – від лат. узус − звичай, правило; тобто є звичаєм, правилом) та оказіональними – авторські новотвори, що виникають на основі незвичних для більшості мовців суб'єктивних асоціацій.
Маркованість мовних одиниць найбільше виявляється в лексиці та фразеології, рідше − на фонетичному рівні (приклади алітерації, асонансу тощо), у словотворенні (ніс – носик, носище), на морфологічному (поле широкеє, зелен сад) та синтаксичному рівнях (І слухає мій сум природа. Люба. Щира. Крізь плач. Крізь сміх. П. Тичина). Є стилістичні засоби, які мають міжрівневий характер, це символи та деякі фігури.
Стилістичне забарвлення мовної одиниці виявляється здебільшого шляхом зіставлення з її стилістично нейтральним (міжстильовим) корелятом. Разом вони утворюють синонімічний ряд, у якому домінантою є нейтральна мовна одиниця.
Типологія стилістичного забарвлення ще неусталена, тому в роботах зі стилістики спостерігаємо різнобій у найменуваннях. Здебільшого виділяють два типи стилістичного забарвлення: експресивне (з лат. expressus – виразний) та функціональне.
4. 2. 1. Поняття експресивне забарвлення є широким – і значить «інтенсивно виразне, що підсилює логічний та емоційний зміст висловленого» (синонім – конотативне забарвлення (з лат., букв. «маю додаткове значення») або конотація). Одиницею експресивного значення є експресема (синонім – експресив).
У межах експресивного забарвлення виділяють:
- оцінне (аксіологічне) значення − виражає ставлення до предметів, осіб, явищ за принципом позитивне / негативне; добре / погане): башковитий − нейтр. розумний; на колінах повзати − нейтр. просити;
- емоційне (від лат. дієсл. emotum − збуджувати, хвилювати) – виражає ставлення до чогось, викликане емоціями: дідусь − дідище. Різновидом емоційного забарвлення є емотивне, цим терміном позначають ставлення, викликане неконтрольованими емоціями (афектами);
Оцінне та емоційне забарвлення можуть поєднуватися, тоді говорять про емоційно-оцінне значення: ніс − носик, носяра.
Небажаним з погляду логіки, хоч і поширеним, є термін емоційно-експресивне значення (чому?);
- образне (образно-експресивне) забарвлення − це переносне значення з яскравим виражально-зображальним ефектом, що побудований на метафоричних, метонімічних та ін. асоціаціях (синонім — фігуральне): крила надій.
Уживають мовні одиниці з експресивним значенням для досягнення прагматичної мети: вплинути, подіяти; викликати певну оцінку, ставлення, уявлення, образ; викликати естетичне задоволення.
4. 2. 2. Функціональне забарвлення пов’язане із закріпленістю мовної одиниці за певним функціональним стилем, за певною сферою спілкування: завізувати (канцеляризм), дефініція (науковий термін), ланіти (поетизм), виборчі перегони (газетна метафора), маршрутка, заліковка (розмовна лексика).
У словниках до стилістично забарвлених мовних одиниць подано відповідні позначки: іронічне (всезнайко), жартівливе (благовірний − про чоловіка), фамільярне (курдупель), лайливе (бовдур), зневажливе (патякало), вульгарне − грубе (мордяка), урочисте (звитяга) тощо.
Системи стилістично забарвлених одиниць і система функціональних стилів мови утворюють стилістичну структуру мови.
Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.