Лекція 5

Стилістика дієслова і незмінних слів

 

Характеристика стилістичних можливостей дієслівних форм, прислівників, службових слів.

1. Стилістика дієслівних форм.

1.1. Стилістичні аспекти дієслівних категорій.

1.2. Стилістичні можливості дієприкметників.

1.3. Стилістика форм на -но, -то.

1.4. Стилістичні можливості дієприслівників.

2. Стилістичне вживання прислівників.

3. Стилістика службових слів і вигуків.

 

1.1. Стилістичні аспекти дієслівних категорій
1.1.1. Неозначена форма дієслова.

Форми інфінітива із суф. -ти стилістично нейтральні, а варіанти з -ть уживані в усному мовленні, фольклорі і в художній літературі: Мені шляху не питать: прямо степом мандрувать, гей-гей, долю доганять! (Н. пісня). Письменники майстерно використовують обидві форми, причому форми з -ть позначають дії нетривалі, одноразові, іноді раптові, а з -ти – дії тривалі чи повторювані.

1.1.2. Семантика дієслова.

Дієслова є одним із засобів відтворення динаміки, тому широко використовують цю частину мови художній стиль та розмовне мовлення: Соломія кинулася на очерет. Вона рвала його, ламала, крутила і била ногами, а він згинався вгорі китицями, ранив їй руки і тільки корінням тремтів, немов од скритого реготу (М. Коцюбинський). У наукових та офіційно-ділових текстах дієслова мають не динамічний, а якісний характер, оскільки йдеться про постійні ознаки та якості предметів, про закономірні явища. Пор.: Водень горить у хлорі. – Нимидорі здалося, що горить її хата… (І. Нечуй-Левицький). У цих стилях перевагу надають абстрактним віддієслівним іменникам на зразок розвиток, захист, використання, вивчення, застосування. Вони сприяють стислості викладу, виражають узагальнення, оскільки замість відтворення процесу називають його опредмечено, нерозчленовано: Дослідники вивчають стилістичне значення. – Вивчення стилістичного значення.

1.1.3. Стилістичні можливості часових форм.

Часову перспективу в українській мові мають форми дієслів дійсного способу (минулого, теперішнього і майбутнього часу, а інколи – й давноминулого). Кожна з цих форм виконує окрему стилістичну функцію. Так, у більшості художніх творів основним часовим фоном виступає минулий час. Уживання в тексті лише дієслів минулого часу без жодних інших слів створює гумористичний ефект: Звичайний день. Почув. Прокинувся. Дослухав. Задрімав. Проспав. Схопився. Одягнувся. Вмився. Поголився. Надпив. Обпікся. Побіг. Забувся. Повернувся. Вхопив. Помчав. Дочекався. Втиснувся. Приїхав. Рідше трапляються твори, де переважають форми теперішнього часу, і зовсім немає творів, де вжито тільки майбутній час дієслів. Однією з функцій майбутнього часу є розкриття думок, мрій, уявлень героя: Василько уявив, як усі дивитимуться в селі, а Тимко так витріщиться на його безкозирку, що, непевне, і про корів своїх забуде (О. Довженко). В авторській розповіді про події майбутній час поєднується з теперішнім чи минулим часом: Комісія довго не могла їй роз’яснити, що ніхто не буде забирати її чоловіка (М. Стельмах).
У науковому та офіційно-діловому тексті переважають форми теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності, що констатують існування певного явища дійсності і створюють нейтральний колорит викладу: Проценти нараховують щорічно. Майбутній час у цих стилях вживають рідко, переважають складені форми, характерні саме для книжного мовлення. Здебільшого в науковому стилі майбутній час виконує функцію заохочення до спільної дії, домовляння про щось: Речення з кількома присудками при одному підметі будемо називати простими ускладненими. Такі форми не мають значення майбутнього часу, їх легко можна замінити формами теперішнього часу. Рідше дієслово майбутнього часу позначає майбутню дію: Україна і надалі розвиватиметься як без’ядерна держава.
1.1.4. Синонімія дієслівних форм часу. Зі стилістичною метою можна використовувати одні форми часу замість інших.
• У художньому стилі і розмовному мовленні для образного змалювання подій минулого використовують форму теперішнього часу. Це так званий теперішній історичний час. Він надає розповіді жвавості, виразності, події ніби відбуваються на очах у читача / слухача: Отак і живе собі село мало не споконвіку, працює, оре-сіє, годує хлібом світ, співає, сміється, плаче, помирає. Дієслова в теперішньому історичному часі можуть бути обрамлені формами минулого часу, а також можуть використовувати лексеми було, бувало. Приклади.
У науковому стилі така заміна можлива в історичних описах, а в офіційно-діловому стилі її немає.
• В офіційно-діловому стилі форми теперішнього часу можуть уживати в значенні майбутнього з відтінком категоричності і неухильності виконання якоїсь дії, тому їх використовують у розпорядженнях, наказах, оголошеннях для підкреслення обов’язковості чогось: У кінці семестру студенти складають заліки.
• У розмовному мовленні поширений майбутній час визначень: Два і два буде чотири. Так зване близьке майбутнє передають формами теперішнього чи минулого часу: Увечері їду до батьків; Ми пішли. Форми минулого часу недоконаного виду можуть позначати заздалегідь намічену дію, яка була майбутньою щодо певного періоду минулого, так зване заплановане майбутнє в минулому: Віталій виїжджав з Озерська через день. Перед від’їздом він зустрівся з Оксаною.

1.1.5. Форми способу дієслів.

У текстах усіх стилів переважають форми дійсного способу.
• Використання дійсного способу замість наказового пом’якшує категоричність мовлення: Взяли, хлопці, ящики, пішли.
• Пом’якшити тон наказу або висловити прохання, побажання пораду можна шляхом використання умовного способу в значенні наказового: Чи не погодилися б ви
• Для посилення наказу замість наказового способу вживають форму інфінітива: Усім здати роботи.
• У поєднанні зі службовою групою візьми та й форми наказового способу відтворюють раптовість дії в минулому: Про це він візьми та й ляпни братові…(М. Стельмах).
Наказовий спосіб замість дійсного може виражати дію, виконувану з примусу, а не з доброї волі: Другі бігають, кричать, а ти сиди, пряди …(Панас Мирний).
Калькою з російської мови є форми наказового способу зі словом давайте: давайте зробимо, підемо. Нормативними в українській мові є форми зробімо, підімо.

У діловому спілкуванні віддають перевагу усталеним висловам: Є пропозиція припинити дискусію (зам. припинімо дискусію). В офіційно-діловому стилі форми наказового способу використовують лише в усному мовленні: пишіть, беріть, а на письмі вживають або форми інфінітива (у наказах і розпорядженнях для вираження категоричності: Забезпечити виплату), або безособові конструкції (у статутах, інструкціях, приписах тощо – для пом’якшення категоричності: Вхід заборонено).
1.1.6. Архаїчні форми дієслова бути (єси, єсть, єсте, суть) використовують для надання мовленню урочистого, небуденного характеру або для створення іронічних, сатиричних чи гумористичних ефектів. Приклади.

1.1.7. Варіантні закінчення дієслів.

а) У 3-ій ос. одн. і 1-ій ос. мн. форми на зразок співає / співа, розуміємо / розумієм розрізняються стилістично. Перші з наведених варіантів є стилістично нейтральними, другі належать до стилістично знижених і вживані в розмовному мовленні та в художній літературі.
б) у художніх творах для відтворення просторіччя використовують ненормативні форми 1-ї і 3-ї ос. одн.: сидю, тремтю; ходе, говоре. Елементом просторіччя є і форма хотять, бо літературній нормі відповідає форма хочуть.
в) майб. часі недоконаного виду має дві форми – синтетичну й аналітичну: проводитиметьсябуде проводитись. У діловому й науковому стилях уживають обидві форми, а в інших стилях перевагу віддають простим формам: снідатимемо, танцюватимеш.
г) у наказ. способі 2-ї ос. мн. дієслова мають варіантні форми: бережітьбережіте, скажіть – скажіте; перші стилістично нейтральні, а другі є більш давні, їх уживають у художній літературі для висловлення урочистості.
ґ) специфічними для розмовного мовлення є усічені форми дієслів на зразок хап, скік, ковть, що мають відтінок миттєвої і непередбаченої дії.

1.2. Стилістичні можливості дієприкметників

Творення і вживання дієприкметників в українській і російській мовах неоднакове.
1.2.1. Російським дієприкметникам із суфіксами -ущ- (-ющ-), -ащ (-ящ) відповідають:
а) маловживані українські форми із суфіксами -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) без залежних слів – додатків або обставин: правящая династияправляча династія, лежащий каменьлежачий камінь, режущая больріжучий біль. Втрата здатності керувати свідчить про те, що в українській мові мові активні дієприкметники теперішнього часу перейшли в прикметники. У науковому та офіційно-діловому стилях такі дієприкметники не вживають, за винятком термінологізованих утворень на зразок крокуючий екскаватор, ріжучий біль. Як книжні утворення, не властиві вони і розмовному мовленню; основна сфера їхнього вживання – публіцистичний та конфесійний стилі, зрідка – художня література (з фольклору);
б) прикметники без цих суфіксів: руководящий орган – керівний орган, ведущий специалист – провідний спеціаліст, меняющиеся обстоятельства – мінливі обставини, окружающая среда – навколишнє середовище, довкілля;
в) іменники: отдыхающие – відпочивальники, верующие – віряни;
г) іменники-прикладки: работающие пенсионеры – пенсіонери-працівники, кормящие мамы – мами-годувальниці;
ґ) дієприслівники: желтели созревающие нивы – жовтіли, спіючи, ниви;
д) у науковому та офіційно-діловому стилях – так звані описові форми, тобто підрядні означальні частини: развивающиеся отрасли – галузі, що розвиваються або галузі, які розвиваються; движущийся автомобиль – автомобіль, що (який) рухається.
1.2.2. Російським дієприкметникам із суфіксами -ш— , -вш- відповідають:
а) поодинокі українські форми із суфіксом -л-: увядшие листья – зів’яле листя, поседевшие волосы – посивіле волосся, огрубевшие руки – згрубілі руки. При їхньому творенні інфінітивний суфікс -ну- , як правило, випадає: замерзнутизамерзлий, промокнути – промоклий, засохнути – засохлий;
б) уживаними є описові форми: стрелявший преступник – злочинець, який (що) стріляв, прокурор, подписавший ордер – прокурор, який (що) підписав ордер.
1.2.3. Російським дієприкметникам із суфіксами -ем- , -ом- , -им- можуть відповідати:
а) зрідка українські форми із суфіксами -уван- , -ован-: решаемый вопрос – вирішуване питання; атакуемый противник – атакований противник;
б) переважають описові форми: планируемое заседание – засідання, що (яке) планується, изучаемый вопрос – питання, що (яке) вивчається;
в) деякі колишні форми пасивних дієприкметників із суфіксом -м— втратили зв'язок з дією і перейшли в прикметники. Частина з них тяжіє до поетичної лексики: (не)зримий, любимий, незборимий, невгасимий, а частина вживана в книжних стилях: відомий, знайомий, видимий, терпимий.
1.2.4. Російським дієприкметникам із суфіксами -нн- , -енн- (-ённ-), -т— відповідають українські форми із суфіксами -н— , -ен- (-єн-), -т-: сформулированный вопрос – сформульоване питання, удвоенная сумма – подвоєна сума, открытое заседание – відкрите засідання. Ці пасивні дієприкметники не мають обмежень у вживанні.
У художніх творах дієприкметники в разі нагнітання формують різноманітні типи ампліфікації і стають виразним стилістичним засобом:
Мово моя вкраїнська — батьківська, материнська.
Я тебе знаю не вивчену — просту, домашню, звичну.
Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня — полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована, в чистій воді смакована.
Болем очей продивлена, смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана, в поті людськім намокнута.
З кров'ю моєю змішана, і аж до скону залишена
В серці моїм (Валентин Бичко).

Увага! Слід пам'ятати:

1. В українських дієприкметниках приголосний н не подвоюємо: зроблений, намальований, куплений тощо.
2. Дієприкметників із часткою -ся в українській мові немає. Якщо дієприкметник твориться від дієслова на -ся, то ця частка відпадає: розчервонітисярозчервонілий, зажуритися – зажурений, втомитися – втомлений. Російським дієприкметникам на -ся можуть залежно від змісту відповідати описові форми, прикметники чи іменники: развивающиеся отрасли — галузі, що (які) розвиваються, движущиеся тени — рухливі тіні, учащийся — учень.
3. На відміну від російських дієприкметників, які можуть мати і короткі форми, українські дієприкметники вживані тільки в повній формі, пор.: матч окончен – матч закінчений, задание выполнено – завдання виконане, книги подарены – книги подаровані.

1.3. Безособові форми на -но, -то

Поширеними в українській мові є безособові форми на -но, -то, утворені від основи інфінітива перехідних дієслів. Їх уживають замість пасивних дієприкметників, коли потрібно наголосити на результативності дії, а не на ознаці: На засіданні заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені пропозиції (З газети).
Ці форми не змінюються і не вказують на особу, при них підмета не буває, вони керують здебільшого іменниками в З. в., а при запереченні – у Р. в. також можуть керувати формою О. в. знаряддя або засобу дії та Д. в. адресата: запрошено гостей, не всипано цукру, написано пером, привезено машиною, велено синові. Ненормативним є вживання О. в. діяча: написано письменником, процитовано мною, вимито мамою.
На російську мову безособові форми на -но, -то перекладають короткими пасивними дієприкметниками минулого часу: книжку видано – книга издана, їх засуджено – они осуждены, працівника звільнено – работник уволен, вікна вимито – окна вымыты.
Конструкції з формами на -но, -то особливо поширені у фольклорі, звідки потрапляють до художніх творів. Типові вони для наукового та офіційно-ділових стилів.

1.4. Стилістичні можливості дієприслівників

Дієприслівник (рос. деепричастие) – це незмінна форма дієслова, яка називає додаткову, другорядну дію того самого суб'єкта і відповідає на запитання що роблячи? що зробивши?
Дієприслівники недоконаного виду утворюють за допомогою суфіксів -учи, ( -ючи) (для дієслів І дієвідміни) та -ачи (-ячи) (для дієслів ІІ дієвідміни): пишутьпишучи, грають – граючи, стежать – стежачи, стоять – стоячи. Сучасній українській мові не властиві давні короткі форми із суф. -а(-я): стоя, лежа, сидя, вони вживані у фольклорі.
Дієприслівники доконаного виду утворюють за допомогою суфікса -ши (якщо основа закінчується на приголосний) і -вши— (якщо основа закінчується на голосний): принести – принісши, потягти – потягши, стати – ставши, сховати – сховавши.
Дієприслівники утворюють і від дієслів на -ся ( сь): задивляючись, посміхаючись, задивившись, посміхнувшись.
Увага!
1. Слід відрізняти дієприслівники недоконаного виду від близьких за звучанням дієприкметників у Н. (З.) відмінку множини, які відповідають на запитання які? і мають закінчення -і: Десятки прожекторів з валу вдарили промінням, засліплюючи наступаючі війська (О. Гончар).
2. Дії, названі присудком і дієприслівником, повинен виконувати той самий підмет. Неправильно побудованим є речення: Купуючи костюм на фабриці, він вам обійдеться на 25% дешевше, ніж у магазині. Слід було написати: Купуючи костюм на фабриці, ви заплатите за нього на 25% менше.
3. Дієприслівникові звороти властиві книжній, писемній мові, де виконують функцію логізації тексту, бо вказують на взаємне підпорядкування його частин. Для художнього стилю дієприслівники – менш характерне стилістичне явище. Вони мають здатність дещо архаїзувати виклад, уповільнювати його або, навпаки, передають динаміку. Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногу посилаючи (Панас Мирний).
В українській мові дієприслівники відіграють набагато більшу роль, ніж у російській. Оскільки вживання активних дієприкметників дуже обмежене, є тенденція їх заміни дієприслівниками. Також доречними є дієприслівники в офіційно-діловому стилі замість віддієслівних іменників з прийменниками: по окончании работы – закінчивши роботу; после окончания отчета – закінчивши звіт; при чтении лекции – читаючи лекцію.

4. Стилістичне вживання прислівників

Функція прислівників загалом доповнювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семантику дієслова. У нехудожніх стилях, де немає оцінних характеристик, прислівники стилістично нейтральні, їх уживають обмежено. У розмовному мовленні є і стилістично нейтральні, і марковані прислівники. Деякі прислівники, уживані в розмовній мові, у книжній замінюють описовими зворотами: відниньки – із цього часу. Національного колориту надають прислівники, похідні від іменників у формі О. в.: повагом, ходором, підтюпцем. Це стосується і прислівникових повторів (тихо-тихо, рано-вранці, видимо-невидимо), складних слів (рівнісінько, стрімголов, натщесерце), прислівників із суфіксами суб'єктивної оцінки (раненько, байдужісінько). У функції прислівників активно вживані адвербіалізовані слова на зразок сила, страх, сміх, біда тощо. Прислівникову функцію можуть виконувати і такі стійкі сполучення, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шевченко).
Якісно-означальні прислівники мають ступені порівняння, причому прості форми притаманні художньому і розмовному мовленню, а складені – офіційно-діловому та науковому.

5. Стилістика службових слів і вигуків

5.1. Прийменник

1. У більшості випадків, вибираючи прийменник, орієнтуємося на традицію: відпочивати в Альпах /на Кавказі; у вихідні – на цьому тижні.
2. Під час уживання прийменників важливо зважати на їхню стилістичну характеристику. Так, прийменники на зразок внаслідок, у зв’язку з, згідно з, відповідно до властиві діловому мовленню, а прийменники проміж, побіч, поприрозмовному мовленню.
3. Поширеною помилкою є вживання прийменникових конструкцій замість безприйменникових і навпаки (приклади – у таблиці 28).
4. У фольклорі й розмовному мовленні можливе повторення прийменника: Пішла в садок у вишневий (Т. Шевченко).
5. Недоліком є нагромадження в невеликому за обсягом тексті однакових прийменників: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на майданчиках, на стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо мешканців і гостей нашого міста.

5.2. Сполучник

 

1. Більшість сполучників належить до стилістично нейтральних. Деякі з них притаманні книжному мовленню (внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що та ін). Розмовне забарвлення мають сполучники аби, а що, буцім, одначе, себто тощо. Як засіб стилізації в художніх творах використовують і застарілі сполучники: заки (поки), коби (якби), позаяк (бо), прецінь (але). Поза художнім мовленням ці сполучники не вживають.
2. Урізноманітнює мовлення вживання синонімічних сполучників: і – та; а – але – проте – однак; як – мов – наче тощо.
3. Повторення сполучників об’єднує однорідні компоненти в одне змістове ціле, а в поетичному мовленні створює образність висловлювання.

5.3. Частки і вигукисамостійно.

 

Напишіть, будь ласка, у коментарі про ознайомлення з теоертичним матеріалом.

Обновлено: 19.11.2019 — 01:04

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.