Лекція 6

 

Стилістичні можливості словосполучення і простого неускладненого речення

 

Розглянуто стилістичні можливості словосполучення, членів речення і різних типів простого речення.

 

1. Стилістика словосполучень.
2. Стилістичні можливості простого речення.
2.1. Стилістика членів речення.
2.2. Стилістика типів речення за метою висловлення та емоційним забарвленням.
2.3. Стилістика неповних речень, парцельованих конструкцій, незакінчених речень.
2.4. Порядок слів у реченні і синтаксичний зачин у реченні.
2.5. Стилістика односкладних речень.

 

На відміну від лексики і фразеології синтаксис не має синтаксичних одиниць, закріплених за певними стилями мовлення. Тут можна говорити лише про певні обмеження чи переваги у вживанні синтаксичних конструкцій у якомусь різновиді мовлення. Проте синтаксис має великі стилістичні можливості завдяки синонімії синтаксичних одиниць і синтаксичній варіативності.

1. Стилістика словосполучень

Стилістичні можливості словосполучень виявляються у їхній синонімії. Синонімічними є як іменні, так і дієслівні словосполучення.

1.1. Серед іменних словосполучень найуживанішими є такі:

1.1.1. Зі значенням присвійності: а) братова квартира (присвійний прикметник указує на ознаку самої речі, уживаний у фольклорі, у розмовному та художньому стилях); б) квартира брата (Р. в. ім. без прийменника вказує на особу, якій належить предмет – так званий родовий приналежності; конструкція властива для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилів); в) квартира в брата (Р. в. ім. з прийменником вказує на присвійність з вираженням внутрішніх почуттів; уживаний у розмовному і художньому стилі); г) його квартира (Р. в. займенника вказує на приналежність і є стилістично нейтральним);
1.1.2. Що вказують на різноманітні ознаки предмета: а) щодо матеріалу (дерев’яна ложка – ложка з дерева); б) місця і простору (центральна вулиця – вулиця в центрі); в) часу і тривалості в часі (травневі дощі – дощі в травні, тижневе відрядження – відрядження на тиждень); г) на ознаку за призначенням (журнальний столик – столик для журналів); ґ) за належністю іншому предметові (університетський клуб – клуб університету ; під час вибору конструкції слід враховувати те, що сполучення з прикметником мають більш загальне значення, ніж сполучення з іменником: почуття матері – материнські почуття (і почуття матері, і почуття, пройняті любов’ю, турботою); стаття в журналі – журнальна стаття (це і конкретна стаття в журналі, і вид статті). Крім того, іменник у непрямому відмінку може мати залежне слово, яке конкретизує думку, пор.: взуттєвий магазин – магазин жіночого взуття.
Як уже зазначено, особливістю наукового, офіційно-ділового і публіцистичного стилів є іменний характер висловлення, тобто переважання іменників над дієсловами. Типовими є ланцюжки іменників у Р. в.: заступник начальника штабу дивізії. Треба слідкувати за тим, щоб не погіршувати розуміння змісту таких ланцюжків. Розгортання ланцюжка може стати предметом жартів: помічник заступника начальника штабу дивізії; шофер помічника заступника начальника штабу дивізії; цуценя собаки сина дружини напарника шофера помічника заступника начальника штабу дивізії.

1.2. Розгалуженою є синоніміка і дієслівних словосполучень, у яких залежним компонентом є іменник з прийменником.

Здебільшого вибір прийменника зумовлений традицією: їхати в Альпи / на Кавказ, відпочивати в санаторії / на туристичній базі.
Синонімічними є словосполучення зі значеннями:
1) мети з нейтральним прийменником для, книжним прийменником з метою (науковий та офіційно-діловий стилі); а також задля, заради, в ім’я, в інтересах з відтінком присвяти. Зі словом заходи вживають прийменники щодо, до, рідше – для;
2) причини – з прийменником завдяки, що містить вказівку на сприятливу причину (виконаю роботу завдяки твоїй допомозі), з прийменником через, що вказує на несприятливу причину (робимо помилки через неуважність); прийменники від, з уживані з обмеженим колом іменників: плакати від (з) радості; не відповідає літературній нормі прийменник із-за;
3) часу; такі словосполучення можна вживати або паралельно (на ту пору – у ту пору, за всіх часів – в усі часи, під час війни – за часів війни, через два дні – за два дні), або з різною стилістичною настановою: з дня народження (нейтр.) – від дня народження (уроч.), після вечері (нейтр.) – по вечері (розм.);
4) простору з прийменниками на зразок біля/коло/поряд (з)/поруч (з); край/кінець, серед/посеред тощо;
5) відповідності з характерними для офіційно-ділового мовлення прийменниками відповідно до, згідно з, залежно від;
6) допустовими з прийменниками незважаючи на (нейтр.) і попри (розм.). Форма не дивлячись (на/у) в українській мові функціонує лише як дієприслівник: Учень відповідав, не дивлячись у підручник.

 

2. Стилістичні можливості простого речення

 

До стилістичних ресурсів простого речення належать способи вираження членів речення, різновиди простих речень, порядок слів.

2.1. Стилістика членів речення.

З кожним членом речення пов’язана певна семантика, а з нею й наявність певного стилістичного відтінку чи його відсутність.
2.1.1. Одним із засобів створення стилістичної маркованості є члени речення, виражені фразеологізмами. У розмовному та художньому мовленні вони надають реченню емоційності (таблиці із синтаксису, с. 40, 42, 50, 52, 55), тоді як в інших стилях створюють книжне забарвлення або є розгорнутими термінологічними поняттями (таблиці, с. 39): договірні сторони, з позиції сили, доповідна записка, променева хвороба.
2.1.2. Стилістично виразними в художніх текстах є також речення, де в ролі підмета використано субстантивований прислівник, вигук, дієслово, частку (таблиці, с. 37), займ. я (так зване ліричне я), повторюваний займенник. Приклади.
2.1.3. Типові форми присудка стилістично нейтральні й уживані в усіх стилях. Виразно розмовне забарвлення мають речення з присудком – інфінітивом, вигуком, частками, повторюваним дієсловом (таблиці, с. 39-40). Книжній мові властиві так звані розщеплені присудки (виражені усталеними дієслівно-іменниковими словосполученнями), вони поглиблюють іменний характер висловлення: робити огляд (= оглядати), проводити перевірку (= перевіряти). Переважають такі присудки в офіційно-діловому стилі, а під його впливом поширені і в науковому та публіцистичному стилях (таблиці, с. 40).
Складені присудки набувають семантичної різноманітності завдяки допоміжним дієсловам та дієсловам-зв’язкам, одні з яких стилістично нейтральні, а інші мають розмовне чи книжне забарвлення. Приміром, зв’язка в теперішньому часі є властива для наукового та офіційно-ділового стилів, тоді як в інших стилях її, як правило, опускають, тому вживання цієї зв’язки чи її архаїчного варіанту єсть у художніх та публіцистичних текстах є засобом створення урочистого забарвлення. Приклади. Дієслова-зв’язки становити, являти собою притаманні книжним стилям, а зв’язки на зразок видається, зостається, обертається, уявляється тощо мають розмовне забарвлення.
2.1.4. Другорядні члени речення переважно розгортають думку, тому є стилістично нейтральними. Однак у художньому мовленні вони можуть підсилювати зміст. Стилістично найвиразнішими є означення, які надзвичайно різноманітні. Приміром, відносні прикметники можуть набувати якісного значення, що надає образові поетичності, емоційної насиченості; а художні означення – це епітети. Приклади.
Речення без другорядних членів (непоширені речення) використовують досить рідко. Здебільшого це своєрідний вступ, зачин розповіді або ж ефектна кінцівка опису чи картини, оскільки саме ці позиції в тексті є сильними: Гроза минула. Спить Полтава. У темнім небі ні зорі. Лише промінні золотаве крізь листя точить ліхтарі (І. Муратов). Лід скресає. Стогнуть гори-хвилі. Вітер дме погожий в добру путь. Тільки шепіт чути. Коні в милі. Зорі сяють. Партизани йдуть (М. Шеремет).

2.2. Стилістика типів речення за метою висловлення та емоційним забарвленням.

В усіх стилях мовлення поширені розповідні неокличні речення. Типові вони для офіційно-ділового, наукового та публіцистичного стилів, а в художньому стилі, почасти публіцистичному уживані й інші типи речень – питальні, спонукальні, бажальні тощо, які можуть бути й окличними. Ці типи речень однаково поширені і в діалогічній, і в авторській монологічній мові (як у прозі, так і в поезії), в окремих же поезіях усі речення можуть бути питальними чи окличними. Вони вносять у твір схвильованість, піднесеність, інші інтонації експресивного мовлення.
Питальні речення передбачають пошук інформації, її з'ясування чи уточнення – це власне питальні речення (таблиці, с. 29). Невласне питальні речення (це речення синкретичної модальності) можуть бути спрямовані: 1) на підтримання контакту зі співрозмовником; 2) на перевірку та активізацію уваги співрозмовника; 3) на констатацію інформації, вираження експресивного ствердження чи заперечення; 4) ці речення також можуть виражати спонукання до дії та бажання; 5) внутрішні переживання, роздуми мовця; 6) емоційний стан мовця та оцінку. Оскільки такі запитання не потребують відповіді, то вони фіктивні, проте їхня експресивна сила базується саме на властивій питальним реченням інтонації очікування відповіді, покликаній привернути увагу слухача/читача. У наукових і публіцистичних текстах для зосередження уваги на певному положенні застосовують форму запитань і відповідей, так званий діалогізм, коли автор/мовець ставить запитання і сам на них відповідає: — Чи є зв'язок між поняттями прямі та непрямі відмінки і прямі та непрямі додатки? — Ні, між цими поняттями зв'язку немає. — Чому? — Поняття прямі відмінки виникло в рамках логіко-граматичного напряму в мовознавстві і стосувалося синтаксично незалежних позицій Н. і Кл. відмінків. — А чому додаток названо прямим? — Бо він означає предмет, на який безпосередньо, тобто прямо, переходить дія, названа дієсловом-присудком. — У якому ж відмінку стоїть прямий додаток? і т. д.
У науково-популярних, публіцистичних, художніх творах можливе нагромадження запитань, що зацікавлюють читача і разом з тим стають логічною передумовою для доведення думки автора: Хто вам сказав. Що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука, чи пісня й думка кволі? (Леся Українка).

 

2.3. Стилістика неповних речень, парцельованих конструкцій, незакінчених речень.

2.3.1. У стилістиці явище пропуску членів речення називають еліпсом (еліпсисом) і пов’язують з економією мовних засобів. Уживання неповних речень зумовлене сферою їхнього використання. Так, у розмовному мовленні вони надають розповіді лаконічності, стислості, динамічності. У книжній мові неповних речень, як правило, не вживають, за винятком тих частин художніх текстів (діалоги й полілоги), що відображають живе мовлення (таблиці, с. 31). Приклади.
2.3.2. Парцеляція як лінгвістичне явище виникла в розмовному мовленні й поширилася в інших стилях, де зберігає розмовне забарвлення (таблиці, с. 320). У художніх творах парцеляцію використовують для характеристики персонажів, їхніх зовнішніх ознак, для описів явищ і предметів. Відділені означення є засобом деталізації ознак предмета, названих у базовій частині, парцельовані прикладки виконують роз’яснювальна-довідкову функцію, вказуючи на рід занять, професію, родинні стосунки та інші ознаки особи або ж на характерні особливості предмета чи явища. Парцельовані додатки слугують засобом доповнення основної думки окремими деталями для ширшого уявлення про особу, предмет чи явище. Відділені обставини доповнюють значення присудка базової частини змістом та граматично. Приклади.
2.3.3. У стилістиці незакінчені речення називають обривом. Вони притаманні розмовному мовленню, а також художнім текстам, де засвідчують глибоку внутрішню схвильованість мовця або ж викликані зовнішніми причинами тощо (таблиці, с. 35). Приклади.

 

2.4. Порядок слів у реченні і синтаксичний зачин речення.

2.4.1. Стилістична функція порядку слів полягає в тому, що переставляння членів речення впливає на їхню експресивність. Прямий порядок слів притаманний для офіційно-ділового, публіцистичного та наукового стилів (хоч у деяких термінологічних системах, приміром у ботанічній, є елементи зворотного порядку слів: ромашка аптечна, каштан кінський). Інверсію застосовують у художньому та конфесійному стилях. Найбільша увага припадає на початок чи кінець речення, тому саме там розміщені слова, на яких автор хоче наголосити (таблиці, с. 77-78). Приклади.
Використання порядку слів лежить в основі таких фігур, як синтаксичний паралелізм і хіазм.
2.4.1.1. Синтаксичний паралелізм проявляється як у межах одного речення, так і в суміжних реченнях за умови, що в них однакова кількість членів речення, однакові відношення між членами речення і порядок слів тотожний. Синтаксичний паралелізм може супроводжуватися лексичним повтором, тоді його називають лексико-синтаксичним паралелізмом. Паралелізм структури однотипних речень, однаковий інтонаційний малюнок, ритмічність зумовлює легкість сприймання таких речень і дає повноту вражень від сказаного: Вечір. Я стою і дивлюся. / Кипарис стоїть і дивиться (М. Тернавський).
2.4.1.2. Хіазм (з гр. хрестоподібне розміщення) – перехресне розташування паралельних членів речення в суміжних предикативних одиницях однакової синтаксичної будови. Тобто в цій фігурі поєднано лексико-синтаксичний паралелізм з інверсією: Слід їсти для того, щоб жити, а не жити для того, щоб їсти (Сократ); Умійте любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві (К. Станіславський).
2.4.2. Синтаксичним зачином речення називають ті члени, якими розпочинається речення і які зумовлюють розташування слів у цьому реченні і в сусідніх реченнях. Зачин може бути підметовим, присудковим, обставинним.
2.4.2.1. Підметовий зачин автор використовує тоді, коли на передній план ставить предмети чи явища опису як компоненти єдиного цілого: От уже й Масниця. Сонце геть піднімається. Сніг м'якшає, лід дірчавіє, чорніє (Панас Мирний).
2.4.2.2. Присудковий зачин контекстуально поєднаних речень дає можливість передати інтенсивність, мінливість, динамічність: Рушив поїзд. Залишились позаду гайдамаки. Біжить земля. Миготять солдати,гвинтівки, гармати (О. Довженко).
2.4.2.3. Обставинний зачин переважає в описах, у зображенні природи: На високих місцях серед зеленого гаю виглядають, наче з-за хмари сонечко, будиночки білі та ясні. Кругом їх по садочках бігають дітки, бавляться веселими іграшками (Панас Мирний).

 

2.5. Стилістика односкладних речень.

 

Ці речення мають великі стилістичні можливості.
2.5.1. Означено-особові речення переносять акцент з виконавця дії на саму дію. Уживають їх у розмовному мовленні, у художніх текстах і в публіцистиці, а також у науковому стилі, зокрема в навчальному та науково-популярному підстилях. Приклади.
2.5.2. У неозначено-особових реченнях теж наголошують на дії, а не на виконавцях, тому вони поширені в розмовному та художньому стилях, рідше – в публіцистиці (особливо в заголовках) та наукових текстах. Приклади.
2.5.3. Узагальнено-особові речення містять узагальнені судження і переважно вживані в розмовному мовленні, у народній творчості (здебільшого в прислів’ях та приказках). Приклади.
2.5.4. Інфінітивні речення виконують різноманітні стилістичні функції. Так, в офіційно-діловому стилі їх використовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості, а в художньому мовленні – для змалювання психологічно напруженого стану людини, настрою розгубленості, сумнівів, вагання або ж навпаки – готовність до рішучих дій. Експресивність таких речень може посилювати питальна чи оклична інтонація. Приклади.
2.5.5. У безособових реченнях дію або стан не співвідносять із суб’єктом, а головний член має найрізноманітніше вираження і лексико-семантичне наповнення. Спільним у всіх сферах мовлення є те, що в безособових реченнях наголошено на результаті дії, на об’єктивності природних процесів, на незалежності певного стану людини від її волі. Офіційно-діловий та науковий стилі активно використовують речення з безособовими дієсловами та конструкціями на -но, -то, де йдеться про наслідки якихось заходів чи подій. Для наукового стилю також характерне використання безособових конструкцій як головних частин складнопідрядних речень. У фольклорі і в художніх творах безособові речення широко вживані в описах природи та переживань людини. Вони також можуть створювати колорит розмовності, невимушеності, співчутливості. Приклади.
2.5.6. Номінативні речення поширені в усіх стилях мови. У книжних стилях їх уживають на початку твору або його частин для називання предметів і явищ, про які йтиметься далі (так званий номінативний вступ). У публіцистиці й особливо в художньому стилі номінативні речення можуть переривати оповідь, щоб уповільнити її, зупинити увагу на окремих деталях. У кінці тексту чи його фрагменту ці речення підсумовують виклад, ставлять емоційну крапку. Дуже широко використовують номінативні речення в описах, щоб виділити кожну деталь баченого чи уявного. Тому є номінативні речення в описово-пейзажних ремарках до драматичних творів. Групи номінативних речень можуть називати речі, факти, зображати портрет чи психічний стан людини тощо (таблиці, с. 115).
Називний уявлення (називний теми) не описує процесу сприймання, а викликає в пам’яті якусь особу, річ, явище. Подальший контекст розвиває тему, конкретизує її. Такі конструкції експресивні й емоційно забарвлені, тому їх використовують у публіцистиці та в художній літературі (таблиці, с. 49). Приклади.

 

Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання теоретичного матеріалу. 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.