Пунктуація в складносурядному реченні

Таблиця 129. Розділові знаки в складносурядному реченні

Між предикативними частинами складносурядного речення можуть стояти к о м а, т и р е, к р а п к а з к о м о ю або ж розділовий знак в і д с у т н і й.
К о м у звичайно ставлять:
між предикативними частинами, що входять до складносурядного речення.			Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок). Людина смертна, а народ – безсмертний (С. Крижанівський).
Кому н е с т а в л я т ь:
1) між двома частинами складносурядного речення, з’єднаними одиничним сполучником *і (й)*, якщо вони:
а) питальні;		Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки? (Р. Радишевський).
б) спонукальні;		Хай у житті моєму, як і раніше, бувають грози і буває тиша (В. Грінчак).
в) окличні;		Як пахне скрізь і місяць як сія! (Б. Грінченко).
г) номінативні;		Степ і вітер (Л. Первомайський).
ґ) безособові з однотипними головними членами.		Гримить і блискає (І. Франко). Але: Було затишно, і пахло вогкістю (А. Головко) [головні члени безособових частин різнотипні].
2) між двома частинами складносурядного речення, з’єднаними одиничним сполучником *і (й), та (=і), або, чи*, якщо вони мають спільний структурний елемент:
а) другорядний член;	*Часом* у блакитній вишині пропливала біла хмара або* пролітала пташина* (А. Шиян).
б) головну чи підрядну частину;	*Добре було б*, коли б саме тепер хтось заглянув до нас в гості чи хоча б мама почала співати (М. Стельмах). *Коли він торкався до струн скрипки*, все на світі зникало і залишалася тільки музика (В. Собко).
в) пояснювану частину;	*Я думав*: який прекрасний світ і яке прекрасне життя (О. Довженко).
3) якщо обох сурядних частин однаково стосується вставна конструкція чи несамостійна частина мови – частка, вигук, сполучник.	*Мабуть*, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулась (А. Головко). Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкає (В. Козаченко).
Т и р е ставлять:
1) між двома предикативними частинами складносурядного речення, з’єднаними сполучником *і (й), та (=і), та й, а*, якщо друга частина виражає наслідок, швидку або несподівану зміну подій чи їхнє різке протиставлення;				Дощ пройшов – і Київ зеленіє (М. Рильський). Веселая воля на неї дихнула – і пташка у поле стрілою майнула (Л. Глібов). Журавлі відкурликали – а* ти й не чув* (С. Павленко).
2) зрідка після сполучника для надання складносурядному реченню особливої експресивності.				Та раптом дзвінок і –* вже займається порожнеча* (Т. Севернюк).
Примітка. К о м у й т и р е перед сполучником ставлять здебільшого тоді, коли за умовами контексту в кінці першої частини такого складносурядного речення повинна стояти кома: Увійшла, усміхнулась, як сонце ясне, – і в душах усіх розпогодилось. Зрідка (переважно у віршованому мовленні) ці знаки ставлять між частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає швидку зміну подій або їхнє протиставлення: Ніч колихала так яскраво, – проте не спалося ніяк (М. Рильський).
К р а п к у з к о м о ю ставлять:
між предикативними частинами складносурядного речення, з’єднаними сполучниками **а, але, проте, все ж, однак (рідше – сполучниками і (й), та**), якщо вони дуже поширені, або мають свої розділові знаки, або далекі за змістом, або автор хоче підкреслити їхню самостійність.				Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її (К. Ушинський). Із вирію летять, курличучи, ключі; а з моря вітер дме гарячий, нетерпливий (М. Зеров).