1. Лекція 11

Лекція 11

УСКЛАДНЕННЯ  ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ. Однорідні члени речення. Звертання.

Розкрито поняття однорідності, схарактеризовано засоби сурядного зв'язку. Описано семантику і типологію звертань.

План

1. Поняття про ускладнене просте речення (предикативну частину складного речення).

2. Явище однорідності в простому реченні (предикативній частині складного речення).

3. Засоби сурядного зв'язку між однорідними членами речення.

4. Однорідні та неоднорідні означення і прикладки.

5. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.

6. Розділові знаки між однорідними членами речення (табл. 117, 118).

7. Поєднання присудка з однорідними підметами.

8. Особливості вживання однорідних членів речення.

9. Поняття про звертання. його семантика і типи. Розмежування звертань та еквівалентів речення (вокативних речень і слів-речень).

10. Розділові знаки при звертаннях (табл. 125).

11. Розбір однорідних членів речення і звертань.

Література до теми

Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 60–64; 74–75.

Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 190–203; 234–242.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 211–269.

Кадомцева Л. О. Українська мова. Синтаксис простого речення : навч. пос. / Л. О. Кадомцева. – Київ : Вища шк., 1985. – С. 62–80.

Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис : підручник / Б. М. Кулик. – Київ : Рад. шк., 1961. – С.131–145, 170–173.

Мойсієнко А. К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого речення : навч. пос. / А. К. Мойсієнко. – Київ : ПП Я. Січовик, 2006. – С. 6–52; 99–144.

Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 99–108.

 

1. Поняття про ускладнене просте речення (предикативну частину складного речення)

Таблиця 63. Поняття про ускладнене просте речення

Ускладнене просте речення – синтаксична конструкція, що характеризується синтаксичними і семантичними зв’язками та відношеннями, які доповнюють зв’язки і відношення між членами простого неускладненого речення.
Ускладнені прості речення мають одну граматичну основу, хоча їх можна розгорнути в складне речення: Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті (А. Малишко). ⇒ Біля хати зашуміли внуки, які є радістю в житті, які є надією в житті.
До ускладнених традиційно належать речення:

1) з однорідними членами: Схилився вечір до землі і срібним сяйвом ріки стелить (Б. -І. Антонич).
2) з відокремленими членами: Полинно пахне ніч, пов’явши в небосхилах (А. Малишко).
3) зі звертаннями: Спасибі, земле, за твої щедроти! (Л. Костенко).
4) із вставними і вставленими конструкціями: Це, звичайно, була страшенно наївна філософія, бо я тоді знайома була (і то поверхово) тільки з Платоном (М. Хвильовий).
5) зі словами-реченнями: – Береш 220? – Ні, не беру (О. Вишня).
6) з вигуками: Мавка. Ох, як довго я спала (Леся Українка).

Граматичними показниками ускладнення є сполучники (і, та, або, тобто, а саме, зокрема, особливо, наприклад тощо), окремі прийменники (крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), а також інтонація і порядок слів. На письмі ускладнення, як правило, позначають розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.
Ускладнювальна частина є засобом семантико-стилістичного виділення, підкреслення важливих компонентів речення чи увиразнення всього висловлення, або ж засобом передавання додаткової інформації.

2. Явище однорідності в простому реченні (предикативній частині

складного речення)

Таблиця 64. Однорідні члени речення

Однорідними називають такі члени речення, що перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним із членів речення, виконують однакову синтаксичну функцію (відповідають на те саме питання) і поєднані між собою сурядним зв’язком.

Однорідні члени утворюють ряд, тобто цілісний семантико-синтаксичний блок, що займає позицію одного члена речення. Тому однорідні члени пов’язані з іншими членами речення не окремо, а лише в сурядному ряду: Раділо сонце, ниви, луки (О. Олесь) [раділо (хто? що?) сонце, ниви, луки]. Над озером пахучим, золотавим дзеленькає маленькая бджола (Б. -І. Антонич) [озером (яким?) пахучим, золотавим].

Однорідні члени можуть бути у структурі як простого речення, так і предикативних частин складного речення: Не можна так мислити і жити, коли земля пахне торішніми травами і молодою м'ятою, вічністю і миттю (Григір Тютюнник).

Ряд однорідних членів речення може бути відкритий (якщо допускає продовження) і закритий (з одиничним сполучником). Пор.: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т. Шевченко). – І вже починаєш не час цінувати, а мить (Б. Олійник).
У реченні може бути кілька рядів однорідних членів: Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, лама дуба, котить полем перекотиполе (Т. Шевченко) [1-й ряд – однорідні присудки: вітер (що робить?) нагинає, лама, котить; 2-й ряд – однорідні додатки: нагинає (кого? що?) лозу ітополю].
Однорідні члени речення означають однотипні поняття і здебільшого мають однакове морфологічне вираження, хоча зрідка виражені різними частинами мови: День ясний, а не мій (Л. Костенко).
Однорідними можуть бути:

1) підмети: Зацвіли усі діброви, і долини, і луги (М. Стельмах).
2) присудки чи їхні компоненти: Сонце росло, палало і тихо спускалось додолу (М. Коцюбинський). Ведмеді бувають бурі, і сірі, і білі (Остап Вишня).
3) головні члени односкладного речення чи їхні компоненти: а) Хліб-сіль їж, а правду ріж (Н. тв.); б) На серці в Насті було тихо та весело (М. Коцюбинський); В кімнаті тихо й темнувато (В. Винниченко).

Примітка 1. Однорідними вважають головні члени односкладного речення, що: а) стосуються одного суб’єкта; б) означають однопланові явища і мають спільний другорядний член речення і / або зв’язку.

Якщо цього немає, речення складне: І світає, і смеркає, день божий минає (Т. Шевченко). В хаті було душно, і трудно дихалось (М. Коцюбинський). Осінній вечір, шум трамваїв, автомобільний перегук (М. Рильський).

4) додатки: І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю (Т. Шевченко).
5) означення: Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами (М. Коцюбинський).
6) прикладки: Ми стояли в дозорі мовчки – пісня і я (Л. Первомайський).
7) обставини: Із уст в уста, од хати в хату, з села в село котилась радість (М. Коцюбинський).

Однорідні члени речення бувають непоширені (без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова). Пор.: Все прокотилося, змінилось, розцвілось (М. Рильський). Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою (Т. Шевченко). Темніло небо, а потім звільна прояснювалось зорями (І. Франко).

3. Засоби сурядного зв'язку між однорідними членами речення.

Однорідні члени речення поєднані між собою сурядним зв’язком, який може бути:
1) безсполучниковим (лише інтонацією переліку: з паузами між членами ряду і логічним наголосом на кожному з них): Голубі, сині, фіолетові, рожеві пасма снувались над горами (І. Цюпа);
2) сполучниковим:
а) за допомогою одиничного сполучника: Ніч була темна, алетиха (І. Нечуй-Левицький);
б) за допомогою повторюваного сполучника: І соловейко на калині тозатихав, то щебетав (Т. Шевченко);
в) за допомогою парного сполучника: Митець думає не тількирозумом, а й серцем (О. Довженко);
3) комбінованим (безсполучниковим і сполучниковим): Бій гримів спереду,з боків і позаду (М. Стельмах).

Сполучники є засобом вираження семантико-синтаксичних відношень між однорідними членами.
1. Єднальні відношення реалізують сполучники і (й), та (=і), ні … ні, ані … ані, що позначають значення переліку. Сила та розум – краса людини (Н. тв.).
2. Протиставні відношення виникають між однорідними членами, що означають протилежні, несумісні поняття і поєднані сполучниками а, але, а також проте, зате, однак, та (=але), так (=але), хай (і), хоч (і), хоч (і) … але (проте, зате, та), що надають протиставленню відтінків обмеження, компенсації, допустовості. Любов до народу – це служіння народові, а не ідея служіння (О. Довженко). Вогонь спопеляв землю і камінь, однак не міг спопелити стійкості і відваги солдатів і матросів (Ю. Збанацький). Я залишу мужицькими ногами хай не глибокі, та чіткі сліди (В. Симоненко).

Примітка 2. Єднальні та протиставні відношення можуть бути реалізовані і без сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно (П. Тичина). Не вітер – буря над землею в замети клала білий сніг (Л. Первомайський).

3. Розділові відношення виражають за допомогою сполучників або, чи, або … або, чи … чи, то…то, чи то … чи то, не то … не то, хоч … хоч, а то, а чи, коли не … то, як не … то тощо, які охоплюють семантику взаємовиключення або чергування явищ. Теє слово всім давало торозраду, то пораду (Леся Українка).
4. Приєднувальні відношення реалізують сполучниками та й, а також, ще й, та ще й тощо, які передають значення доповнення.  Схопила лиска півника та й зникла в гущині (Н. Забіла).
5. Градаційні відношення виражають сполучниками не тільки … а й, не тільки … але й, не тільки … а навіть, не лише … а й, не лише … але й, (не стільки … скільки – не рекомендовано), не те щоб … але, не так і … як, як … так і, якщо не ... то і под. Ці відношення полягають у підсиленні змістової ваги одного з поєднуваних компонентів.  Іван Франко цікавився не тільки французькими класиками,але й символістами (М. Рильський).

Примітка 3. Поняття однорідності та сурядності не ідентичні. Сурядний зв’язок може об’єднувати і синтаксично нерівноправні члени речення: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильовий). Об’єднувальним компонентом при цьому є роль таких слів у змісті висловлення і його комунікативній організації. За відсутності єднального сполучника кожен з таких компонентів займає власну синтаксичну позицію, пор.: Пропозицію доповідача сприйняли всі і відразу. – Пропозицію доповідача сприйняли всі відразу.

Примітка 4. Не є однорідними членами:
1. Сполучення слів, що становлять один ускладнений член речення:
а) повторювані слова, ужиті для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності (про розділові знаки між повторюваними словами див. табл. 120): Плив-плив, плив-плив, що аж обридло (І. Котляревський). Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О. Чубачівна);
б) два однакові або подібні слова, між якими вжито заперечну частку не, якщо вони становлять семантичну єдність: Хата не хата, а від дощу ховає (Н. тв.). Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем (І. Нечуй-Левицький);
в) два однакові за формою дієслова, перше з яких лексично неповне: Кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі (П. Тичина).
2. Дві власні або просторові, часові чи кількісні назви на зразок формула Остроградського – Гаусса, автобус Сімферополь – Феодосія, протягом березня – травня, вісім – десять днів тощо (про вживання тире між ними див. табл. 115).
3. Два повторювані слова, з’єднані порівняльним сполучником як: Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стельмах); тут частина як молодиця є присудком.
4. Стійкі сполучення з двічі повторюваним сполучником і або ні на зразок і сміх і гріх, і холод і голод, ні те ні се, ні риба ні м’ясо, ні пуху ні пера тощо [кому в таких сполученнях не ставлять].

4. Однорідні та неоднорідні означення і прикладки

Таблиця 65. Однорідні та неоднорідні означення.

Якщо при означуваному слові є два чи більше означень, то вони можуть бути однорідними або неоднорідними. Навіть ті самі означення в різному контексті виступають то як однорідні, то як неоднорідні. Пор.: Сіре, кошлате небо нависло над задимленим Петроградом (І. Цюпа). – З Балтики дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (І. Цюпа).

1. Означення о д н о р і д н і (і розділені комами), якщо:

1) являють собою перелік ознак одного порядку, тобто характеризують предмети з одного боку;  За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. Цюпа).
2) указують на різні ознаки предмета, які в умовах контексту об’єднані загальним родовим поняттям (якості, зовнішнього вигляду, загального враження, позитивної чи негативної оцінки тощо) і вимовлені інтонацією перелічування; У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки [привабливі] (О. Гончар).
3) вони всі чи одне з них є художніми означеннями, тобто епітетами;  Густа, медова теплота високі налила жита (М. Рильський).
4) стоять після означуваного слова і вимовлені інтонацією перелічування (можуть бути невідокремлені чи відокремлені); Мене шмагала мокрими крильми стихія невгамовна, невблаганна (М. Перебийніс). Люблю я бистрину життя, прозору, поривку, глибоку (Д. Павличко). – Але: Люблю дозвілля степове безкрає [немає перелічувальної інтонації] (В. Стус).
5) першим стоїть непоширене означення, другим – поширене;  Рівний, залитий сонцем степ принишк (О. Гончар).
6) друге означення пояснює перше;  У бібліотеці він узяв іншу, цікаву книжку [попередня була нецікава]. Пор.: У бібліотеці він узяв іншу цікаву книжку [і попередня була цікава].
7) в одному ряду з узгодженими означеннями є неузгоджені;  Хата наша, батьківська і дідівська, старовинна, з плетеним бовдуром, без віконниць, стояла над шляхом… (Гр. Тютюнник).
8) низку означень протиставлено сполученню інших означень при тому самому означуваному слові.  Хата хоч старенька, та чепурна, біла (Панас Мирний).

2. Означення н е о д н о р і д н і (і не розділені комами), якщо:

1) характеризують предмет з різного погляду (між ними не можна поставити сполучник і ); В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко).

Примітка 1: При кількох неоднорідних означеннях кожне попереднє стосується не безпосередньо іменника, а наступного словосполучення (так звана концентрична підрядність). Так, у наведеному прикладі перше означення густім стосується словосполучення зеленім березовім гаю, а друге означення зеленім стосується словосполучення березовім гаю.

2) виражені сполученням займенника і прикметника; мій найкращий друг;
3) виражені сполученням якісного і відносного чи якісного та присвійного прикметників.  високий дніпровський берег, улюблена мамина пісня.

Примітка 2. При однорідних означеннях можуть бути й неоднорідні: Під деревом стояла дивної краси висока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (І. Нечуй-Левицький).

 

Таблиця 66. Однорідні та неоднорідні прикладки.

1. Прикладки о д н о р і д н і (і розділені комою), якщо:

1) характеризують предмет з одного боку;  Великий майстер української сатири та гумору, письменник-патріот Остап Вишня заслужив визнання широких читацьких мас (З підручника).
2) становлять найменування вчених ступенів і звань, почесних звань, назви посад, що виступають в одному ряду.  Завідувач кафедри, доктор хімічних наук, професор Головченко.

Примітка 1. Військові звання, що стоять безпосередньо перед прізвищем, не є однорідними щодо попередніх прикладок: професор, член-кореспондент НАНУ полковник медичної служби С. П. Петрук. – Але: Полковник медичної служби, професор, член-кореспондент НАНУ С. П. Петрук [поширена прикладка, що означає військове звання, не стоїть безпосередньо перед прізвищем].

2. Прикладки н е о д н о р і д н і (і не розділені комою), якщо:

стоять у препозиції й характеризують предмет з різних боків.  Завідувач кафедри професор А. О. Василенко. Учасниця художньої самодіяльності студентка Оксана Вітрук.

Примітка 2. Такі прикладки стають однорідними, якщо стоять після означуваного іменника: А. О. Василенко, завідувач кафедри, професор; Оксана Вітрук, учасниця художньої самодіяльності, студентка.

5. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення

 

Таблиця 67. Узагальнювальне слово при однорідних членах речення.

   Узагальнювальне слово – це таке слово при однорідних членах речення, яке виражає загальне значення однорідних членів речення і є або родовим поняттям щодо видових, або цілим щодо частини.
   Узагальнювальними словами найчастіше бувають займенники все, всі, ніщо, прислівники скрізь, усюди, а також інші слова чи словосполучення з ширшим, ніж окремі однорідні члени, значенням.
   Узагальнювальне слово є таким самим членом речення, що й однорідні члени, яких воно стосується, і може стояти:

1) перед однорідними членами (тоді узагальнювальне слово виражає пояснювальні відношення, що їх можуть конкретизувати сполучники а саме, як-от, наприклад):

Довкола життя вирувало: росло, квітло, спиналося до сонця (Панас Мирний); 

Всюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги до заводу – росли молоді осокори (В. Собко); Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання і весілля (З підручника).

2) після однорідних членів (у цьому разі узагальнювальне слово вказує на власне узагальнювальні відношення): І небо, і земля – усе одпочива (П. Гулак-Артемовський).

 

6. Розділові знаки між однорідними членами речення (табл. 117, 118)

7. Поєднання присудка з однорідними підметами

 

Таблиця 68. Поєднання присудка з однорідними підметами

1. При однорідних підметах у формі множини присудок стоїть у множині.  Зеленіють по садочку черешні та вишні (Т. Шевченко).
2. При однорідних підметах у формі однини постпозитивний присудок переважно стоїть у множині, рідше – в однині.  Степура й Духнович теж влаштувалися тут (О. Гончар).
Наша воля і правда жива (В. Сосюра).
3. При однорідних підметах з особовою семантикою чи при найближчому з них у формі однини препозитивний присудок стоїть переважно в множині, рідше – в однині (а в минулому часі має і форму роду найближчого підмета).  Осталися сиротами старий батько й мати (Т. Шевченко).
Раділи і садок, і поле, і долина (Л. Глібов).
Жив собі дід та баба (Н. тв.).
4. При однорідних підметах з неособовою семантикою у формі однини препозитивний присудок координується з найближчим підметом.  Чорніє поле, і гай, і море (Т. Шевченко).
5. При однорідних підметах з неособовою семантикою, поєднаних розділовими сполучниками, присудок координується з найближчим підметом, а при підметах з особовою семантикою присудок може стояти і в множині.  Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори (Панас Мирний).
Чи то недоля та неволя, чи то літа ті, летячи, розбили душу? (Т. Шевченко).
Ґніт нагорав – жужелився, й знай його зривала або Мотря, або Галя (Панас Мирний).
Виряджатимуть мене в дорогу брат або сестра.
6. При однорідних підметах, поєднаних градаційними або протиставними сполучниками, препозитивний присудок координується з найближчим підметом, а постпозитивний присудок координується зі стверджувальним, а не заперечним підметом.  Вирок поетові продиктувала цареві не стільки особиста образа, скільки страх перед ним як перед народним трибуном (З. Тулуб). Миколу взяв за серце не жаль, а злість (І. Нечуй-Левицький). – Злість, а не жаль взяла Миколу за серце. 

 

8. Особливості вживання однорідних членів речення

 

Таблиця 69. Особливості вживання однорідних членів.

1. Явища, названі однорідними членами, мають бути однакового плану, тобто однаково належати до певної групи явищ.  Неправильно: діти й школярі (бо школярі теж діти). Можна вживати: студенти й школярі або дорослі й діти.
2. Однорідні члени слід пов’язувати з тим самим значенням головного для них чи залежного від них багатозначного слова.  Неправильно: Хвилюється море і мати за своїх дітей.
Правильно: Хвилюється море, і переживає мати за своїх дітей.
3. Під час уживання однорідних членів не повинно виникати двозначності, наприклад, означення до першого з однорідних членів можна сприйняти як спільне для всіх однорідних.  Неправильно: На півдні вже достигають солодкі апельсини й лимони.
Правильно: На півдні вже достигають лимони й солодкі апельсини.
4. Однорідні члени мають граматично однаково залежати від головного для них члена речення.  Неправильно: Мені подобаються пригодницькі фільми і слухати сучасну музику.
Правильно: Мені подобаються пригодницькі фільми і сучасна музика.
5. При однорідних присудках спільний додаток можливий лише тоді, коли ці дієслова поєднуються з тією самою відмінковою формою.  Неправильно: Мій знайомий розуміє й захоплюється мистецтвом.
Правильно: Мій знайомий розуміє мистецтво й захоплюється ним.
6. Компоненти парних сполучників треба ставити строго перед однорідними членами і не захоплювати ними інших, неоднорідних членів. Неправильно: Народ не тільки творить матеріальні цінності, а й скарби культури. Правильно: Народ творить не тільки матеріальні цінності, а й скарби культури.
7. Якщо вжито парний чи повторюваний сполучник, то прийменник слід ставити перед кожним однорідним членом.  Неправильно: поздоровлення як від рідних, так і друзів; поздоровлення і від рідних, і друзів. Правильно: поздоровлення як від рідних, так і від друзів; поздоровлення і від рідних, і від друзів.
8. Якщо в реченні при однорідних підметах є узагальнювальне слово, то присудок має координуватися з узагальнювальним словом, а не з однорідними підметами. Усе: і поля, і луки, і ліси – зазеленіло (а не зазеленіли).

 

9. Поняття про звертання. його семантика і типи. Розмежування звертань

та еквівалентів речення (вокативних речень і слів-речень)

 

Таблиця 77. Звертання.

Звертання – слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – предмет, до яких звернена мова.
Зі складу головних і другорядних членів речення звертання виокремив Ф. Буслаєв. Термін узаконений «Українським правописом» 1936 р., до того вживали інші назви: зовні слова, окличні слова тощо.
Класифікація звертань можлива за різними ознаками:

1. За семантикою:

Звертаннями виступають слова в прямому і переносному значенні, що означають:
• прізвища, імена, по батькові, псевдоніми і прізвиська людей: Грай, Марку, грай! (Л. Костенко);
• назви людей за їхніми родинними стосунками, соціальним становищем, класовою чи становою належністю, посадою, званням, титулом, професією, спеціальністю, родом занять, національністю, походженням, місцем мешкання тощо: – Де твоя шинель, сержанте? (О. Гончар);
• назви різних частин тіла: Умри, душе, розбийсь, холодне серце, так жить не варт! (Леся Українка);
• назви демонологічних та міфічних істот, історичних осіб, персонажів художніх творів: Ти хіба ніколи не плакала, Русалонько? (Леся Українка);
• назви явищ природи, рослин: Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору! (Т. Шевченко);
• географічні назви: До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься (Леся Українка);
• назви птахів і тварин: Ой полети, орле, де братичок оре (Н. тв.);
• назви абстрактних понять: Оживи, козацька славо, у бандурних струнах (П. Куліш);
• різноманітні назви конкретних предметів: Ой бандуро, рідна сестро, золотії струни! Вложи в неї моє серце, високії думи (П. Куліш).
Примітка 1. Слова і сполуки слів на зразок Боже (Господи), Святий Боже, Царице Небесна і под. є звертанням у молитві, побажаннях: О Господи, о Господи, прости мене, прости! Дай українцю мужності державу зберегти (Г. Булах); Дай вам, Боже, і з роси, і з води (І. Нечуй-Левицький). Якщо такі слова втрачають лексичне значення і набувають виразного емоційного забарвлення, то переходять до розряду вигуків: Боже мій! Де це я? (І. Нечуй-Левицький). 
Примітка 2. До розряду вигуків переходять і звертання, які перестали називати конкретних осіб і перетворилися на усталені вислови: Матінко моя! Що ти наробив! Ой матінко! (Леся Українка). 
Примітка 3. В усталених висловах на зразок дай Боже, не приведи Господи, поможи Боже (Господи) звертання втрачають лексичне значення, і їх не виділяють: Дай Боже помудріти тому, хто вважає себе мудрим (Б. Смоляк).

2. За функцією:

закличні (власне звертання), що позначають конкретну особу, до якої спрямоване мовлення, і розраховані на реакцію цієї особи: Чого ти, сину, став такий смутний? (І. Нечуй-Левицький).  риторичні, які використовують не як засіб спонукання співрозмовника до відповіді, а як стилістичний прийом, спосіб відтворити стан мовця, його вподобання, думки, почуття. Крім загальних та власних назв людей, у ролі риторичних звертань можуть виступати найменування речей, рослин і тварин, абстрактних понять, імена міфічних персонажів тощо: Мріє, не зрадь! (Леся Українка).

Примітка 3. Чимало назв перетворилося на загальноприйняті формули звертань чи стало інтимізувальними на зразок громадяни, добродію, земляче, чоловіче, брате, люди добрі, друже, голубе і под.: Чи не здається вам, громадяни, що дебати сторін загрожують загостритися? (Ю. Яновський); Я, голубе, збираюсь на заробітки (Панас Мирний).
3. За стилістичним забарвленням:

нейтральні, які називають адресата мовлення і сигналізують про нейтральне ставлення до нього з боку мовця: А ви, Мирославо, майже вгадали (А. Головко).  емоційно забарвлені (оцінно-кваліфікаційні), які, крім звернення до адресата, містять підкреслено позитивне чи негативне ставлення мовця до нього. Емоційність та експресію звертань створюють лексичне значення звертального слова, суфікси суб’єктивної оцінки, пояснювальні слова, вигуки, частки: Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус); Хоч би ти до мене обернувся, нахабо! (О. Чорногуз). О зоре, постій, не йди! (В. Сосюра). Ну, діти, пора! (А. Головко).

4. За вживанням:

• одиничне;


• однорідні;


• синонімічні, водночас здебільшого наступне звертання є прикладкою до попереднього:


• повторювані.

 Не стій, вербо, над водою (Н. тв.).

Тату, бабусю, дивіться, це ж наш Юрко! (О. Іваненко).

Донеччино моя, моя ти батьківщино, тобі любов моя і всі мої чуття (В. Сосюра).

Тату, тату, страшно! (А. Головко).

5. За структурою:

непоширені (без залежних слів): Мене, мамо, вогонь знає! (Л. Первомайський).  поширені (із залежними словами): Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).

Примітка 4. У групі звертання можуть бути однорідні чи відокремлені члени: То ж при тобі, мій друже давній, вірний, пройшло життя дитячеє моє (Леся Українка).

Спосіб вираження звертання:

• іменник у кличному відмінку однини чи множини (уживання в цій функції називного відмінка не відповідає нормам української літературної мови);
• субстантивоване слово (прикметник, дієприкметник, числівник) у позиції кличного відмінка;

• оказіонально в ролі звертань можуть використовувати словоформи або синтаксичні конструкції, що виділяють осіб або предмети за якоюсь ознакою, але не називають їх. Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно (П. Грабовський). Зупиніться, поети! (Б. Олійник).
Тривожне, засни непробудно (П. Воронько). Озброєні, шикуйтесь! (З газети). Перший, починай.
Гей, на березі, зачекайте нас! 
Підійди-но сюди, в зеленому пальті! 
Той, хто попереду, зупинись!

Примітка 5. Особові займенники, як правило, у ролі звертань не виступають, але часто саме їх стосується звертання: Ой, як же далеко ти,завтра! (О. Гончар). Якщо зрідка в ролі звертань виступають займенники ти, ви, то їм властивий відтінок різкості, грубості: Гей, ти, ану стій! (Петро Панч). Ну, ви, ходіть сюди (Леся Українка). Якщо особовий займенник входить до складу поширеного звертання, то він підтримує, зміцнює загальний урочистий чи голубливий тон речення: Здрастуй, красуне ти моя!
Примітка 6. Від звертання слід відрізняти «називний уявлення» – слово в Н. в., що є констатацією уявлення про особу чи предмет у свідомості мовця: Мати! З шорстокої долоні пахко війнуло теплом (Г. Каліш).

6. Позиція звертання в реченні та його інтонація

Звертання може стояти на початку, усередині і в кінці речення:
• у пре- й постпозиції звертання вимовляють підвищеним голосом, особливою кличною інтонацією і відділяють паузою від інтонації речення; 
• в інтерпозиції звертання звичайно не виділяють кличною інтонацією, вимовляють його швидше і нижчим тоном, без паузи перед звертанням і з паузою після нього.
О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра). Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В. Стус).
Зачерпнімо, любі друзі, ми води одним відерцем! (П. Тичина).
Звертання функціонує в реченнях різної модальності і синтаксичної будови: спонукальних, питальних, розповідних, які бувають односкладними і двоскладними: Хлюпни нам, море, свіжі лави! (П. Тичина). Марфо, дитинко, що з тобою? (Л. Костенко). Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом... (М. Стельмах).
Основна сфера використання звертань – усне мовлення, з нього воно входить до художнього, епістолярного, публіцистичного стилю, окремих жанрів офіційно-ділового стилю.
Традиційно, услід за Ф. Буслаєвим, вважають, що звертання не виступає членом речення. Водночас існує думка, що кличний відмінок у спонукальному реченні стоїть не поза реченням, а в ньому (О. Потебня). Такий підхід творчо розвивають Є. Тимченко, І. Кучеренко, О. Руднєв, І. Вихованець, які вважають форму в кличному відмінку членом речення (підметом, прикладкою чи особливим різновидом члена речення), оскільки звертання координується з дієсловом-присудком у числі. Пор.: Заспівай, хлопче і Заспівайте, хлопці.
Примітка 7. Звертання може формувати еквівалент речення – звертання-речення (вокативне речення), яке стосується висловлення загалом і не входить до складу окремого речення. Такі речення-звертання містяться на початку висловлення і мають більшу самостійність, ніж звертання. Їм властива спонукальна інтонація речення (див. табл. 39, 41).

Методична примітка

У шкільній граматиці звертання розглядають як слова, що синтаксично не зв’язані з жодним членом речення, не відповідають на запитання, не є членами речення і не пов’язані з іншими членами речення ні сурядним, ні підрядним зв’язком. Щоб не сплутати звертання з членом речення, треба мати на увазі, що звертання не можна замінити займенниками він, вона, воно, вони.

 

Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання цього теоретичного матеріалу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *