1. Лекція 8

Лекція 8

Присудок. Типи присудків

Схарактеризовано типи присудків за будовою та морфологічною природою, проаналізовано особливості координації присудка і підмета.

План

1. Поняття про присудок. Типи присудків за будовою та морфологічною природою.

2. Простий дієслівний присудок. Ускладнення простого присудка.

3. Складений дієслівний присудок. Етапи виділення меж присудка. Поняття про суб’єктний та об’єктний інфінітив.

4. Складений іменний присудок, морфологічне вираження його компонентів.

5. Трикомпонентний присудок.

6. Алгоритми визначення синтаксичних функцій форм дієслів бути і стати.

7. Координація граматичних форм підмета і присудка.

8. Тире між групою підмета і групою присудка.

9. Зразки розбору присудків.

 

Література до теми

Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 39–44; 129–129.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – Київ : Либідь, 1993. – С. 70–75. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000842

Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 98–106. http://194.44.152.155/elib/local/sk756566.pdf

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 149–154.

https://www.studmed.ru/zagn-tko-a-p-teoretichna-gramatika-ukra-nsko-movi-sintaksis_d96c254c2af.html

Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові : монографія / Н. Л. Іваницька. – Київ : Вища шк., 1986. – С. 66–86.

Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. – Київ : НМК ВО, 1992. – С. 38–54.

Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис : підручник / Б. М. Кулик. – Київ : Рад. шк., 1961. – С. 38–56.

http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0001029

Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Р. Кобилянська. – Київ : Вища шк., 1994. – С.109–129. http://chtyvo.org.ua/authors/Slynko_Ilarion/Syntaksys_suchasnoi_ukrainskoi_movy_Problemni_pytannia/

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис ; за заг. ред. І. К. Білодіда.  – Київ : Наук. думка, 1972. – С. 154–159. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002690

Сучасна українська мова. Синтаксис ; за ред. О. Д. Пономарева. – Київ : Либідь, 1994. – С. 49–57.

Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 75–86. http://chtyvo.org.ua/authors/Shulzhuk_Kalenyk/Syntaksys_ukrainskoi_movy/

Ющук І. П. Українська мова : підручник / І. П. Ющук. – Київ : Либідь, 2003. – С. 487–494. https://www.studmed.ru/yuschuk-p-ukrayinska-mova_b4e8cba998d.html

1. Поняття про присудок. Типи присудків за будовою та морфологічною природою

Таблиця 45. Присудок. Типи присудків

Присудок – головний член двоскладного речення, що виражає дію, процес, стан або предикативну ознаку предмета, названого підметом, і відповідає на запитання що робить предмет? що з ним робиться? у якому він стані? який/яким він є? хто або що він є? ким або чим він є?
Присудок вступає безпосередньо в синтаксичні зв’язки з підметом, додатком та обставиною.

Типи присудків

однокомпонентний

(простий —

лексичне і граматичне значення поєднані в одному компоненті)

двокомпонентний

(складений —

є аналітичною сполукою, утвореною з основного та допоміжного компонентів)

трикомпонентний

(є аналітичною сполукою, утвореною з основного компонента і допоміжної частини, що складається з двох чи більше семантично недостатніх слів)
дієслівний дієслівний         іменний поєднання елементів дієслівного та іменного присудків
словесно виражений словесно не виражений (нульовий) допоміжне дієслово

+

основне дієслово

дієслово-звязка

+

іменна частина

 

2. Простий дієслівний присудок. Ускладнення простого присудка

 

Таблиця 46. Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок може бути виражений:
1) дієсловом дійсного способу у формі теперішнього, майбутнього чи минулого часу, а також дієсловом наказового або умовного способу; Ще є в людей такі серця! (А. Малишко). Всі образи й кривди до одної я тобі забуду і прощу (В. Симоненко). Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх (Т. Шевченко). А ти літай (О. Гончар). Гуляв би я понад Дніпром по веселих селах та співав би свої думи (Т. Шевченко).
Примітка 1. Форми дієслова бути (є, буде, був тощо) виступають простим дієслівним присудком, якщо мають лексичне значення ’існувати’,бути в наявності’, розташовуватися, перебувати де-небудь’: За Прутом була Туреччина (М. Коцюбинський).
Примітка 2. Форми дієслова ставати / стати (стає, стану, став тощо) є простим дієслівним присудком, якщо мають лексичне значення ’піднятися на ноги, встати’, ’припиняти свій рух, спинятися (про людину, тварину), зупинятися (про засоби пересування)’, ’перестати працювати, функціонувати’: Баржа стає, [прилаштовується до причалу] (О. Гончар).
Примітка 3. Присудок, виражений аналітичною формою дієслова (складеною формою майбутнього часу чи формою давноминулого часу), є простим дієслівним: Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать (Леся Українка). Спершу був криком напустився на них, [але вгамували його одразу] (А. Головко).
2) формою інфінітива, яка є еквівалентом особового дієслова;  Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти (Марко Вовчок).
3) вигуковим чи звуконаслідувальним словом на зразок хап, зирк, стук, клац, кап тощо, яке в тексті набуває значення дієслова минулого часу доконаного виду з відтінком інтенсивної короткочасної дії; Наша кішка – в ліжко скік! (Н. Забіла).
4) формою непрямого відмінка іменника з прийменником, яка є еквівалентом особового дієслова;  Тільки ніч – дитина в плач, у крик і аж синіє (Марко Вовчок).
Примітка 4. У разі зміни часової форми речення дієслово-зв’язка в цьому присудку не з’являється.
5) спонукальним вигуком;  Та цить уже ти!
6) дієслівним фразеологізмом;  Це вже ви передали куті меду (Марко Вовчок).
7) описовим дієслівно-іменним зворотом, який є еквівалентом однокореневого з іменником особового дієслова, (так званий розщеплений присудок). Такі звороти мають забарвлення книжності і сформовані навколо дієслів на зразок виявляти, віддавати, діставати, зазнавати, мати, набувати, надавати, прийти, робити, справляти, стати, чинити тощо;  виявляти довіру – довіряти, мати потребу – потребувати, надавати допомогу – допомагати, справляти враження – вражати, чинити опір – опиратися і под. Пор.: Інструментальні матеріали чинять належний опір спрацьованості (З журналу). Стефан здвигав раменами, перечив мовчки головою, опирався спокусі (С. Ковалів).
8) в еліптичному реченні простий дієслівний присудок нульовий (матеріально не виражений), його семантику відновлюємо за лексичним і граматичним значенням залежних від нього членів речення – обставин, додатків.  Десь Чорногорівка позаду /є, розташована/ (В. Сосюра).
Простий дієслівний присудок може бути ускладнений:
1) повторенням однакових форм дієслова (що створює враження тривалої або посиленої дії); Співала, співала пташечка, та й затихла (О. Стороженко). Ліс густішав і густішав (О. Гончар).
2) повторенням синонімічних чи антонімічних дієслів;  І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах (М. Стельмах). Блимає-гасне в густому тумані маяк.
3) додаванням до дієслова з основною семантикою препозиційного дієслова в тій самій формі з підготовчою семантикою, що надає присудкові значення раптовості або підготовки до дії (кому між цими словами не ставлять);  Біля тихого Дунаю там я стану подумаю (Н. тв.). Зараз ми тата підемо зустрінемо.
4) спільнокореневою формою інфінітива при дієвідмінюваному дієслові з часткою не; Подолати нас ніхто не здолає (Ю. Збанацький).
5) іменником в О. в., однокореневим з дієсловом, значення якого він підсилює («орудним тавтологічним»);  Валом валять парубки в хату (К. Гордієнко).
6) частками ну, як, і, так і, як не, ніби, наче, собі, аж чи дієсловами ослабленої семантики бувало, було, давай, знай, взяв / візьми і (та й) тощо.  А дрібнота уже за порогом як кинеться по улицях, та й давай місити недобитків православних (Т. Шевченко). А батько візьми та й прийди так рано (В. Кучер).
К у л ь т у р а   м о в л е н н я. Дієслово давай у поєднанні з інфінітивом недоконаного виду має значення ’хтось почав, став енергійно робити що-небудь’. Невластивими для граматичної системи української мови є спонукальні конструкції на зразок давай / давайте працювати (відпочивати, писати, їхати й под.). Тож заклик до спільної дії має звучати так: ходімо, зробімо, працюймо, відпочиваймо, пишімо, їдьмо.

 

3. Складений дієслівний присудок. Етапи виділення меж присудка. Поняття про суб’єктний та об’єктний інфінітив

 

Таблиця 47. Складений дієслівний присудок

До складеного дієслівного присудка входять: основне дієслово (компонент) і допоміжне дієслово (компонент). Основний елемент виражає лексичне значення присудка, це здебільшого форма інфінітива, рідше – дієслівний фразеологізм з формою інфінітива у своєму складі. Допоміжний елемент передає модально-часове значення та модифікує лексичне значення основного компонента.
Примітка 1. У реченні допоміжний компонент звичайно передує основному, однак відповідно до комунікативного завдання може стояти й після нього. Ці елементи складеного дієслівного присудка або розташовані поруч, або розділені іншими членами речення.

Увага! Ставлячи запитання від підмета до присудка, слід орієнтуватися на граматичну форму допоміжного дієслова.

Я (що роблю?)хочу бачити світ розплющеними очима (І. Драч); Оперезати світ могли б ми терням (Д. Павличко) — ми (що робили б?) могли б оперезати.
Допоміжне дієслово (компонент) виражене:
1) особовою або родовою формою фазового дієслова, що вказує на початок, продовження, кінець дії, процесу чи стану:
а) почати, піти (у значенні ’почати’, братися / взятися, заходИтися, кинутися, стати, пуститися, прийнятися; продовжувати; закінчи́ти, кінчи́ти, припинити, перестати, кинути;
б) залишатися, зоставатися, лишатися у значенні ’продовжувати’ (з основними дієсловами жити, сидіти, стояти, лежати тощо);
Снаряди почали вже падати в річку (О. Довженко).

Потім помалу Райко став за розум братися (С. Васильченко).

Тимко так і залишився сидіти не роздягнувшись (Г. Тютюнник).
2) особовою або родовою формою модального дієслова, що позначає необхідність, можливість, бажаність дії, процесу чи стану: бажати, боятися, вирішити, відмовлятися, вміти, воліти, встигнути, готуватися, думати, жадати, збиратися, звикнути, зволити, зуміти, любити, мати, могти, мусити, наважитися, навчитися, надумати, намагатися, намірятися, насмілитися, нахвалятися, погодитися, полюбляти, прагнути, приладновуватися, пристосуватися, прицілятися, пробувати, розохотитися, силкуватися, сміти, соромитися, спробувати, спромогтися, старатися, умудритися, хотіти і под.; Що може душу сколихнуть
рабу? (Л. Костенко).
Він скрізь умів нагріти руки
(З газети).
3) модальним предикативним прикметником повної, рідше короткої форми на зразок готовий, згодний (згоден), здатний, змушений, зобов’язаний, ладний (ладен), повинен, радий (рад), спроможний, схильний тощо, який є граматичним еквівалентом допоміжного модального дієслова, однак для позначення минулого чи майбутнього часу потребує дієслова-зв’язки бути); Я боротись за правду готов (І. Франко).

І, може, тільки ця бурхлива маршова ніч здатна була викликати Брянського на одвертість (О. Гончар).

Я ладний був у кожну хвилину стати йому в допомозі (І. Ле).
4) усталеною сполукою з модальним значенням на зразок мати намір (думку, звичку, змогу, можливість, нагоду, право, честь), зробити зусилля, у змозі (не в змозі), у силі (не в силі), горіти (палати) бажанням, виявити бажання тощо, при якій можлива дієслівна зв’язка бути;  Ми мали нагоду багато розмовляти з старими хліборобами (З газети).

Очі не в змозі були одірватися від його карих очей (А. Шиян).
5) іменником з модальним відтінком на зразок майстер, майстриня, мастак і под. у формі Н. в. з можливим дієсловом-зв’язкою бути.  З начальством Хома тримався гідно і був мастак побалакати (О. Гончар).
Примітка 2. Не кожен інфінітив при дієвідмінюваній формі є компонентом складеного дієслівного присудка. Інфінітив у цій позиції може бути й другорядним членом – додатком чи обставиною мети.
• Якщо інфінітив позначає дію іншої особи (осіб), то він є додатком (так званий об’єктний інфінітив): Цар заборонив Шевченкові (що?) писати й малювати (З газети). Ми вчили вас (чого?) жити чесно і трудитися для людей (О. Довженко). Дієслова заборонив і вчили – прості дієслівні присудки.
• Якщо інфінітив позначає дію тієї самої особи (суб’єктний інфінітив), але вжитий з дієсловом зі значенням руху, то вказує на мету руху і є обставиною мети: Увечері йде Олеся (з якою метою?) дружок збирати (М. Вовчок). Дієслово йде є простим дієслівним присудком.

Етапи виділення складеного дієслівного присудка


1. Визначити, що дію обох дієслівних форм виконує одна і та сама особа (особи).
2. Переконатися, що дієвідмінюване дієслово не позначає рух, а має фазове чи модальне значення.

 

4. Складений іменний присудок, морфологічне вираження

його компонентів

 

Таблиця 48. Складений іменний присудок. Морфологічне вираження іменної частини.

Компонентами складеного іменного присудка є дієслівна зв’язка (яка може бути й нульовою) та іменна частина.
Зв’язка виконує дві функції: 1) зв’язкову (поєднує іменну частину з підметом); 2) граматичну (є носієм граматичних значень, виразником дієслівних категорій способу, часу, а також особи / роду.
Іменна частина зосереджує в собі лексичне значення присудка.

Увага! Ставлячи запитання від підмета до присудка, слід орієнтуватися на морфологічне вираження і відмінок іменної частини.

Іменна частина може бути виражена:
1) іменником;  Червоне – то любов, а чорне – то журба (Д. Павличко) — червоне (що є?) любов.
2) прикметником; Я залишусь завжди молодим (В. Сосюра) — я (яким буду?) залишусь молодим.
3) дієприкметником;  Гірські печери затоплені водою (Ю. Бедзик) — печери (які є?) затоплені.
4) кількісним або порядковим числівником;  Два і два – чотири.

два і два (що є?) чотири

Двадцятою і останньою була Анничка (М. Коцюбинський) — Анничка (якою була?) була двадцятою і останньою.
5) займенником;  То хто ж він був? (А. Малишко) — він (хто був?) був хто.

Ти не мій, а я більш не твоя (Н. тв.) — ти (чий є?) не мій.
6) зв’язаним словосполученням;  Картуз на Кузьмі не нашої ери (О.Гончар) — картуз (який є?) не нашої ери.
Примітка 1. Якщо в іменній частині присудка є слова з ослабленим лексичним значенням на зразок людина, чоловік, жінка, хлопець, дівчина, справа, діло, річ, вдача, натура, характер, думка, очі, лице, серце, квітка, дерево і под., то до складу цієї частини присудка обов’язково входять і означувальні слова – прикметники, дієприкметники, форми непрямого відмінка іншого іменника, які розкривають це значення: Тепер така ініціатива вважалася справою гріховною — ініціатива (якою була?) вважалася справою гріховною; Роман – людина ніжної і сумирної вдачі  — Роман (хто є?) — людина ніжної і сумирної вдачі (Із тв. О. Гончара).
7) іменним фразеологізмом; Був він стріляною птицею (М. Стельмах) — він (ким був?) стріляною птицею.
8) порівняльним зворотом;  І слово це – як зірка у путі (М. Рильський) — слово (що є?) як зірка.
9) прислівником;  Щодня, щомиті полк напоготові (Л. Костенко) — полк (який є?) напоготові.
Кохати – це прекрасно! — кохати (що є?) прекрасно
Примітка 2. У науковій літературі присудки з прислівниковим компонентом ще називають складеними прислівниковими.
10) інфінітивом з можливими частками це, значить, це значить.  Їхати – не пішки йти (Н. тв.) — їхати (що це значить?) не йти.

Жити мені без праці – значить не жити (Д. Павличко) — жити (що це значить?) значить не жити.

 

Таблиця 49. Типологія дієслівних зв’язок у складеному іменному присудку

З огляду на специфіку дієслівних зв’язок у складеному іменному присудку їх диференціюють на 1) неповнозначні, 2) напівповнозначні та 3) повнозначні.
1. Неповнозначні (абстрактні) зв’язки – позбавлені лексичного значення форми дієслів бути, становити, являти собою.  Слава і в полоні все буде славою (Леся Українка). Підмет і присудок становлять граматичну основу речення (З підручника).
Примітка 1. У формі теперішнього часу зв’язку бути регулярно використовують в науковому та діловому стилях, тоді як в інших стилях вона здебільшого нульова. Пор.: Виховання навичок є одним із найважливіших педагогічних завдань (З підручника). – Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка).
Примітка 2: Щоб виявити нульову зв’язку, треба змінити часову форму присудка: Мої думки – крилаті (В. Сосюра). Мої думки будуть крилаті. Мої думки були крилаті.
Примітка 3. Іменний присудок буває тільки  с к л а д е н и м, а речення з нульовою дієслівною зв’язкою в складеному іменному присудку є  п о в н и м.
2. Напівповнозначні (напівабстрактні) зв’язки – напівповнозначні дієслова зі значенням буття, волевиявлення, становлення ознаки предмета, набуття ним певної ознаки, збереження ознаки предмета, її фіксацію, позірність ознаки предмета:
бувати, вважатися, видаватися/видатися, виявлятися/виявитися, доводитися, дорівнювати, залишатися/залишитися, зватися, здаватися/ здатися, зоставатися, робитися/зробитися, іменуватися, лишатися/лишитися, мати, називатися/назватися, налічувати, нараховувати, обертатися, перетворитися, правити, ставати/ стати, уявлятися/уявитися тощо.  Мені осіння ніч короткою здається (Леся Українка).
Лице його зоставалось спокійне (Ю. Смолич).
Ця експедиція обернулась на найвеселішу прогулянку! (О. Гончар).
За сюжет тут править життя в усіх своїх проявах (Петро Панч).
3. Повнозначні (контекстуальні) зв’язки – повнозначні дієслова, які повністю зберігають своє значення і тільки в межах певної конструкції реалізують потенціал зв’язкового компонента. Вони мають семантику:
а) руху (іти, бігти, ходити, тікати, рушати, їхати, повертатися, брести тощо); Я зайшов сюди безвинний (Ю. Мушкетик).
б) тимчасового перебування в певному стані (стояти, сидіти, лежати, спати, чекати і под.); Сава Андрійович стоїть засмучений (О. Довженко).
в) переходу із стану в стан (прокинутися, рости, родитися, зупинитися, впасти і т. д.); Микола родився душею сім’ї (Я. Гоян).
г) діяльності, існування (слухати, жити тощо); У ці дні всі в’язні жили в чеканні зустрічі з новими політв’язнями (М. Руденко).
ґ) мовлення (сказати, заговорити, промовити, провідати, питати, доповідати та ін.). Дівчина заговорила першою (Марко Вовчок).
Примітка 4. Дієслова, які функціонують як повнозначні (контекстуальні) зв’язки, можуть бути і простими дієслівними присудками, якщо є інформативно достатніми. Пор.: Ніч була тиха і темнаБула тіфліська ніч (М. Бажан); Микола пішов на фронт рядовим, а повернувся сержантом (А. Яна) – І ти поїдеш із людьми, а тоді повернешся назад (Г. Тютюнник).
Примітка 5. У мовознавстві на позначення присудка з повнозначною зв’язкою вживають також терміни речовий складений присудок (О. Пєшковський), особливий тип складеного присудка (Л. Булаховський), дієслівно-іменний присудок (О. Мельничук), подвійний присудок (О. Шахматов, І. Вихованець).
У лінгвістичній літературі є й інші погляди на синтаксичну природу іменного компонента цього присудка:
особливий компонент структури речення (О. Попов, Ф. Смагленко); предикативне означення (Г. Пауль, В. Адмоні); особливий член речення з подвійною залежністюдуплексив [від лат. duplex – подвійний] (Л. Чеснокова, Н. Іваницька, А. Загнітко).

Етапи виділення складеного іменного присудка


1. Знайти дієвідмінювану дієслівну форму або виявити її в минулому чи майбутньому часі.
2. Визначити, чи має вона лексичне значення і чи є інформативно достатньою.
3. Якщо вона інформативно недостатня – виділити іменну частину як семантичний центр присудка.

5. Трикомпонентний присудок

Таблиця 51. Трикомпонентний присудок.

Серед розмаїття форм трикомпонентних присудків виокремлюють такі найуживаніші моделі:
1. Допоміжне модальне дієслово + дієслово-зв’язка в інфінітиві + іменна частина: Що може бути прекраснішим за усміх дитини? (О. Гончар).
2. Допоміжне фазове дієслово + дієслово-зв’язка в інфінітиві + іменна частина: Ні, Богдане, я ще не перестав бути козаком (Петро Панч).
3. (Дієслово-зв’язка) + модальний прикметник + дієслово-зв’язка в інфінітиві + іменна частина: Діти (були) раді стати помічниками батькові.
4. Допоміжне модальне дієслово + допоміжне фазове дієслово в інфінітиві + основне дієслово в інфінітиві: Ми мусили перестати розмовляти.

 

6. Алгоритми визначення синтаксичних функцій форм дієслів бути і стати

 

7. Координація граматичних форм підмета і присудка

Таблиця 52. Особливості координації присудка і підмета
(за О. Пономаревим та І. Ющуком)

1. Якщо підкреслюють кількість виконавців дії, присудок ставлять в однині, і всю сукупність виконавців сприймають як єдине ціле.
Якщо акцентують назву виконавців, присудок ставлять у множині.
Сто шістдесят делегатів узяло участь у нараді.

Семеро артистів підготували чудову програму.
2. Якщо присудок означає активну дію (як правило, дію осіб), то його ставлять у множині.
Якщо підмет означає неживий предмет, перевагу віддають однині.
Кілька юнаків носили цеглу.

Кілька дерев росло поблизу.
3. Препозиція присудка сприяє вибору однини,
постпозиціямножини.
 Приїхало до матері три си́ни. – Три си́ни приїхали до матері.
4. При займеннику-підметі ви, який уживають для вираження пошани до однієї особи, присудок ставлять у множині.

Іменна частина присудка, виражена іменником, має форму однини.
Степане Михайловичу, ви згодні очолити відділ?

 

Ви актор, товаришу, справжнісінький актор- витівник (М. Чабанівський).
5. Якщо підмети або присудки однорідні, то присудок (присудки) ставлять у множині. Багато хлопців і дівчат прийшли на концерт. Троє друзів зустрілися, порозмовляли.
6. Якщо до підмета є означення, то постпозиційний присудок стоїть у множині, а препозиційний присудок здебільшого має форму однини. П’ять високих сосен росли на галявині. – На галявині росло п’ять високих сосен.
7. Якщо підмет означає часовий відрізок (вік людини, кількість років, годин та ін.), то присудок стоїть в однині. Сестрі виповниться двадцять років. Минуло дві години.
 8. Якщо до складеного підмета входить неозначено-кількісний числівник (на зразок багато, кілька, декілька, стільки, скільки) або прислівник мало (чимало, трохи тощо), то присудок переважно має форму однини. Багато людей так і не змогло потрапити на стадіон.
9. Якщо до складеного підмета входить іменник з кількісним значенням (на зразок більшість, меншість, частина, решта, низка, купа, гурт, юрба, група, море, сила, гора і под.), то присудок ставлять в однині і в тому самому роді, що й підмет.  Решта людей стояла з хитрою прихованою посмішкою на устах (Ю. Яновський).
10. При підметі, вираженому займенником на зразок хто, дехто, хтось, ніхто, багато хто, хто-небудь, присудок у минулому часі має форму чоловічого роду, у теперішньому і майбутньому – форму однини.  Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ’яненко).
11. Якщо підмет, що означає професію, виражений іменником чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі, то в розмовному стилі присудок ставлять здебільшого у формі жіночого роду, а в інших стилях – чоловічого.
Проте якщо після назви професії йде прізвище особи жіночої статі, то присудок ставлять у формі жіночого роду.

Суддя сказала ...;

Суддя ухвалив ...;

 

Суддя Горюшина ухвалила ...

12. Якщо підмет виражений невідмінюваною власною назвою, то присудок координується в роді з асоціативною загальною назвою.  Сочі [місто] розташоване на березі Чорного моря. Сочі [річка] після дощу вийшла з берегів.
13. При незмінюваних абревіатурах присудок стоїть у тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру.  УАН [Українська академія наук] була заснована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського (З підручника).
Примітка. Змінювані абревіатури набувають ознак схожих на них іменників: ДАК [Державна атестаційна комісія] затвердив.

 

8. Тире між групою підмета і групою присудка

 

9. Зразки розбору присудків

 

Напишіть, будь ласка, у коментарі про опрацювання теоретичного матеріалу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *