Речення як основна синтаксична одиниця. Типологія простого речення
Схарактеризовано основні ознаки речення, наведено типологію простого речення
План
1. Формування поняття про речення у традиційному мовознавстві.
2. Основні ознаки речення.
3. Речення і судження, висловлення, фраза
4. Типологія простого речення.
5. Типи речень за метою висловлення.
Література до теми
Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови. Таблиці, схеми, зразки розбору : навч. посібн. / В. П. Ачилова. – Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. – С. 25–30.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – Київ : Либідь, 1993. – С. 51–65. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000842
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – Київ : Академія, 2010. – С. 62–85. http://194.44.152.155/elib/local/sk756566.pdf
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 96–124. https://www.studmed.ru/zagn-tko-a-p-teoretichna-gramatika-ukra-nsko-movi-sintaksis_d96c254c2af.html
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. – Київ : НМК ВО, 1992. – С. 6–34.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис : підручник / Б. М. Кулик. – Київ : Рад. шк., 1961. – С. 17–32. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0001029
Сучасна українська літературна мова. Синтаксис ; за заг. ред. І. К. Білодіда. – Київ : Наук. думка, 1972. – С. 10–14, 118–149. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002690
Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. 2-ге вид., доп. – Київ : Академія, 2010. – С. 43–66. http://chtyvo.org.ua/authors/Shulzhuk_Kalenyk/Syntaksys_ukrainskoi_movy/
1. Формування поняття про речення у традиційному мовознавстві
Таблиця 30. Формування поняття про речення
| Період | Дослідники | Поняття речення |
| 1. Емпіричний погляд (через аналіз безпосередніх даних спостереження) |
| 5–4 ст. до н.е. | Па́ніні | Речення – основна синтаксична одиниця, оскільки тільки воно здатне виражати думку. |
| 2. Логічний аспект аналізу |
| 5 ст. до н.е. | Аристотель | Речення – це складний звук із самостійним значенням, окремі частини якого теж мають самостійне значення (виділено розповідні, спонукальні, а також бездієслівні речення). |
| 3 ст. до н.е. | філософи-стоїки | Речення – повне самодостатнє висловлення (виділено розповідні, питальні, спонукальні речення). |
| до середини 19 ст. |
Ф. Буслаєв, М. Греч, І. Могильницький; М. Осадца, П. Дячан, Г. Шашкевич; О. Партицький; С. Смаль-Стоцький, Ф. Гартнер |
Речення – судження, виражене словами.
«положеннє»; «рече́нє»; «ре́ченє», «гадок» |
| 3. Психологічний аспект аналізу |
| 2-а половина 19 ст. |
О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; О. Шахматов |
Речення – психологічне судження. Речення – вираження психологічної комунікації. |
| 4. Формально-граматичний аспект аналізу |
| початок 20 ст. |
П. Фортунатов, М. Петерсон, О. Пєшковський |
Речення – один із видів словосполучення. |
| 5. Логіко-граматичний (традиційний) аспект аналізу |
| до середини 20 ст. | В. Виноградов | Речення – це граматично оформлена за законами мови цілісна одиниця мовлення, яка є головним засобом формування, вираження й повідомлення думки і характеризується завершеною інтонацією. |
| 6. Комунікативний аспект аналізу |
| з 30–40-х років 20 ст. |
Празька лінгвістична школа (В. Матезіус) |
Комунікативна організація речення є результатом його пристосування до ситуації мовлення, що виражається у виділенні в реченні двох складників: теми (відомого, даного) і реми (нового). |
| 7. Семантичний аспект аналізу |
| із середини 20 ст. |
Ф. Данеш | Семантична організація речення – це мовна модель ситуації у поняттях предикатних та непредикатних знаків. |
| 8. Багатоаспектний підхід |
| з 80-х років 20 ст. |
автори «Русской граматики» (1980), І. Вихованець |
Речення – це предикативна одиниця, що має формальну і семантичну організацію, комунікативну направленість, інтонаційну оформленість. |
2. Основні ознаки речення
Таблиця 31. Основні ознаки речення
| 1. Предикативність (від лат. praedicativus – стверджувальний, категоричний) |
| У розумінні сутності предикативності сформувалися різні підходи. Перший, традиційний, є найбільш поширеним і розглядає предикативність як комплексну синтаксичну категорію найвищого ступеня абстракції, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і становить єдність синтаксичних категорій: а) модальності (від лат. modus – спосіб), часу, особи [В. Виноградов]; б) модальності й часу [Н. Шведова]; в) модальності, часу, особи, числа, роду, виду [Б. Гаспаров]. Носієм предикативності у двоскладних реченнях є присудок, а в односкладних – головний член. Категорія часу позначає перебіг події щодо моменту мовлення. Категорія модальності вказує, як мовець оцінює зміст речення. Розрізняють об’єктивну і суб’єктивну модальність. Об’єктивна модальність – необхідна граматична ознака кожного речення. Центральним у цій категорії є значення реальності / нереальності. До сфери модальності зараховують також характер комунікативної спрямованості висловлень (повідомлення, питання, спонукання) і протиставлення за ознакою ствердження / заперечення. Основним засобом оформлення об’єктивної модальності є дієслівна категорія способу – дійсного (у трьох часових планах: Був дощ; Дощ; Буде дощ) або ірреального (умовного, наказового, бажального: Був би дощ; Хай буде дощ; Якби був дощ; Щоб був дощ). Суб’єктивна модальність – це додаткова і не обов’язкова характеристика висловлення, яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного з погляду ймовірності / можливості. Засобами оформлення суб’єктивної модальності є вставні конструкції (Мабуть, буде дощ.), модальні частки (Я її либонь і побачу.), інтонація (Розумна голова!), порядок слів (Послухає він тебе!), спеціальні синтаксичні конструкції (Хата як хата; Що йому до мене!).За другим підходом, предикативність – це відношення між двома головними членами речення – підметом і присудком, які називають предикативними. [Не охоплено односкладних речень]. |
| 2. Семантична завершеність. |
| Речення виражає окрему відносно закінчену думку, яка формально відчленована від інших думок і яку можна передати за один акт комунікації. |
| 3. Граматична оформленість. |
| Речення як синтаксичну одиницю-конструкцію складають слова і словосполучення, граматично пов’язані за допомогою закінчень і службових слів. |
| 4. Інтонаційна цілісність. |
| Слова в реченні інтонаційно оформлені як закінчена цілісність. Інтонація є засобом виділення комунікативного центру та утворення різних за метою висловлення видів речень, кожен з яких має свій інтонаційний малюнок. |
| 5. Комунікативна спрямованість. |
| Речення є одиницею спілкування, воно орієнтоване на слухача (читача). |
| 6. Речення – одиниця мови. |
| У сфері мови речення є абстрактним типовим зразком (структурною схемою, моделлю) з готовими позиціями членів речення (головних і другорядних), синтаксичними зв’язками і синтаксичними відношеннями між ними. Сучасний синтаксичний аналіз тієї чи тієї структурної схеми передбачає опис не тільки її компонентів, але й співвідношення з іншими схемами в системі. З огляду на це сформоване вчення про парадигму речення (від гр. παράδειγμα – приклад, взірець) як ієрархічно організовану систему, що включає ядерне речення – вихідну форму парадигми – та його перетворення. Є вузьке і широке тлумачення парадигми. У вузькому розумінні парадигма речення постає системою його форм – модальних, часових, видових, особових, числових, родових: Бабуся читає внучці казку – Бабуся читала внучці казку – Бабуся читатиме внучці казку – Нехай бабуся читає внучці казку – Бабуся читала б онучці казку і т. д. У широкому вимірі парадигма речення охоплює також системні перетворення однієї – базової – структурної схеми речення на інші – похідні, або деривати (від лат. derivatus – відведений): Діти посадили калину – Калина посаджена дітьми – Калину посаджено тощо. Повний набір базової і похідних структурних схем утворює дериваційну парадигму структурної схеми речення.Аналіз дериваційної парадигми ґрунтується на понятті регулярності реалізації структурної схеми речення. У регулярних реалізаціях до об’єктивного змісту речення додано певні відтінки – фазові, модальні, емоційно-стилістичні: Брат працює – Брат почав (продовжує, закінчив) працювати – Брат може (вміє, готовий, повинен) працювати; Ніч темна – Ніч виявилася (здавалася) темною; Дощ іде – Дощ не йде тощо. |
| 7. Речення – одиниця мовлення. |
| У мовленні за типовим зразком утворюють конкретні речення – висловлення. Вони залежать від контексту й мовленнєвої ситуації і поділяються в плані актуального членування на тему (відоме, дане, вихідне у висловленні) та рему (нове, основне, комунікативний центр у висловленні). |
3. Речення і судження, висловлення, фраза
Таблиця 32. Речення і судження, висловлення, фраза
| Речення | Судження | Висловлення | Фраза |
| Одиниця синтаксису. Крім судження, може виражати почуття, емоції, переживання людини. Пор.: Волошки дивляться в небо (М. Коцюбинський). – Ах, які вишневі ті світанки! (А. Малишко). Може містити не одне, а кілька суджень: Розганяючи тумани, сонечко вставало (Б. Грінченко). Структура: граматична основа, другорядні члени речення: Світить яскраве сонце. Оксана – студентка. Весна. |
Категорія мислення, одиниця логіки. Виражене тільки реченням: Березень – перший місяць весни. Одне судження можна сформулювати різними за будовою реченнями: Я не сплю. – Мені не спиться. Структура: логічний суб’єкт, логічний предикат. |
Одиниця мовлення. Лексико-граматико- інтонаційна побудова, створена для позначення певного фрагмента дійсності в конкретний момент: Дівчина Т/ Р прийшла. Дівчина Р/ Т прийшла. Р Дівчина прийшла. Структура: тема (відоме), рема (нове). |
1. Складне речення (О. Пєшковський). 2. Речення (Л. Булаховський).Одиниця фонетики – фрагмент мовленнєвого потоку, об’єднаний особливою інтонацією і відділений з обох боків паузами від таких же одиниць (В. Виноградов) |
| К у л ь т у р а м о в л е н н я. За лексичними нормами сучасної української мови розрізняють значення слів вислів і вираз. Вислів – сполучення слів, що становить певну єдність; мовний зворот; твердження, міркування, яке складається з небагатьох виразних слів: Минулого разу на влучні вислови Сергія Михайловича присутні кілька разів сміялися (І. Микитенко); За висловом Олександра Довженка, «життя є найбільшим з мислимих благ». Вираз – 1) вияв настрою, почуття на обличчі, в очах: Вираз Сергійкового обличчя зі скептичного став спантеличеним; 2) математичний запис, приміром: а + с = 10. Висловити – думку, пропозицію, міркування, ідею. Виразити – почуття, емоції; формулою. |
4. Типологія простого речення
Таблиця 33. Типи речень (загальна характеристика)
| 1. За будовою |
| Просте (одна граматична основа); складне (кілька граматичних основ). |
Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима (В. Сосюра). Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко). |
| 2. За метою висловлення |
| • розповідне;
• питальне;
• спонукальне;
• бажальне;
• умовної семантики;
• гіпотетичної семантики;
• переповідної семантики; • синкретичної семантики |
Сонце цілує рожеву весну (Олександр Олесь).
Чого являєшся мені у сні? (І. Франко).
Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай (М. Старицький).
Коли б не було дощів (М. Коцюбинський).
Пішов би в вогонь і воду (О. Гончар).
Щось наче я її вже давно не бачив і не пригадаю (В. Самійленко). Вони намагаються нав’язати читачам тезу про буцімто вимушене стрімке зростання цін на сільськогосподарську техніку (З газети). Чи ж неповторне можна повторити? [питально-розповідне – риторичне питання] (Л. Костенко). |
| 3. За своєрідністю співвідношення змісту речення з дійсністю |
| стверджувальне – у якому підтверджується зв’язок між предметами та їхніми ознаками в реальній дійсності; заперечне – містить заперечення якоїсь ознаки: а) загальнозаперечне (є частка не в складі присудка чи головного члена односкладного речення); б) частковозаперечне (заперечення при інших членах речення); |
Уже завечоріло (О. Стороженко).
Дороги не мають воріт (П. Загребельний). Горе не кинеш в море (Н. тв.). Не нам на прю з тобою стати (Т. Шевченко). |
| Примітка 1. Основним засобом вираження заперечення є частка не. Заперечну семантику речення можуть підсилювати: а) частки ні, ані, і (й): Дідусь не сказав ані слова. Я й не знаю, чим віддячити вам; б) заперечні займенники та прислівники: Ніякого бою не було. Стою і ніяк не надивлюся; в) заперечний предикатив немає (нема): У гаю, гаю вітру немає (Т. Шевченко); г) форма родового відмінка додатка при заперечному дієслові-присудку: Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина (Т. Шевченко). Заперечення можна передавати і без лексичних засобів за допомогою інтонації [триваліше звучання наголошеного складу того слова, зміст якого заперечують, висхідний тон цього складу], а також порядком слів чи певними усталеними сполуками: Багато ти знаєш! Буде він мовчати! Стану я робити за нього, хай сам трохи жвавіше рухається. Де вже мені танцювати! |
| Примітка 2. Стверджувальними за змістом, а не заперечними є речення: а) з подвійним запереченням у складеному присудку: Він не міг цього не зробити (М. Стельмах); б) із часткою не в складі сполучника: Ми зустрічалися не тільки зі студентською молоддю, але й з робітниками на підприємствах (З газети); в) з підсилювальним, а не заперечним значенням частки не: Як тебе не любити, Києве мій! (Д. Луценко). |
| 4. За емоційним забарвленням |
| неокличне (без окличної інтонації); окличне (з окличною інтонацією – інтенсивною, з окресленою почуттєвістю, високим тоном, збільшенням силової напруги голосу тощо); |
Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина! (Л. Костенко). |
| Примітка 3. Крім інтонації, важливу роль відіграють додаткові засоби увиразнення експресивно-оцінного плану. До них належать: а) функціонально видозмінені питальні займенники і прислівники (інколи в поєднанні з часткою не) на зразок який (не), як (не), скільки (не), що (не), що за, куди (не) і под., які підкреслюють високий ступінь вияву ознаки: Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда!.. (Л. Костенко). Скільки вона горя прийняла від тих панів... (М. Коцюбинський);б) експресивно-оцінні частки та інші схожі за функцією компоненти: – От тобі й воля! – сказав Джеря (І. Нечуй-Левицький);в) вигуки: О, якби пісню вдать палку, натхненну! (І. Франко);г) порядок слів: Чудове сьогодні море! Засоби вираження емоцій можуть бути поєднані: Ах, яке чудове сьогодні море! |
| За допомогою окличних речень передають різнопланові емоційні оцінки: захоплення, гордість, радість, сильне бажання, прагнення, упевненість, переконаність, високу оцінку, здивування, тривогу, вболівання, жаль, горе, тугу, страх, хвилювання, прикрість, заперечення, застереження, погрозу, зневагу, нетерпіння, незадоволення, обурення, презирство, осуд, іронію тощо. |
| 5. За способом вираження граматичної основи |
| двоскладне (граматичну основу складають підмет і присудок); односкладне (граматичну основу складає один головний член); |
В небі летіли гуси з далекого краю (О. Довженко). Чесне діло роби сміло (Н. тв.). |
| Примітка 4. Подеколи в реченні граматична основа чи один з її компонентів може бути відсутній, але відновлюється з контексту, ситуації або конструкції речення: Одні залюблені в старі листи. Ті – в музику. А ті – в руді томища (Б. Олійник) [пропущено присудки залюблені, які відновлюємо з першого речення, тому друге і третє речення двоскладнінеповні]. |
| 6. За наявністю другорядних членів речення |
| непоширене (наявні лише головні члени речення); поширене (крім головних, наявні другорядні члени речення); |
Надійшла осінь. Пожовкле листя спадало на тротуар (Петро Панч). |
| 7. За повнотою змісту і наявністю необхідних членів речення |
| повне (є всі члени речення, потрібні для розуміння змісту і за будовою); неповне (одна з ланок будови відсутня, але фіксується свідомістю); |
Дітвора зразу захотіла спати. Христя пороздягала, положила ⁄дітвору ⁄ (Панас Мирний). |
| 8. За наявністю ускладнення структури |
| ускладнене (є відокремлені чи однорідні члени речення, звертання, вставні або вставлені конструкції, слова-речення, вигуки); неускладнене (відсутнє ускладнення). |
Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус). До булави треба й голови (Н. тв.). |
5. Типи речень за метою висловлення
Таблиця 34. Типи речень за метою висловлення
| 1. Розповідне – містить повідомлення про певний факт дійсності. |
| Засіб вираження | Приклади |
| — дієслово-присудок у формі дійсного способу; — головний член – дієслово у формі дійсного способу або інфінітив чи іменник; | Тільки велика мета народжує великі характери (О. Довженко). Друга пізнають у біді (Н. тв.). Вовка за вухо не втримати (Н. тв.). Сніг і сонце (Д. Павличко). |
| Інтонація каденції (італ. cadenza від лат. cado – падаю) – рівна, спокійна, у середньому темпі; речення починають на середній висоті, тон підвищують на найважливішому для повідомлення слові і знижують у кінці речення. |
| Розповідні речення вживають в усіх стилях літературної мови, а в науковому та офіційно-діловому стилях вони переважають. |
| 2. Питальне – містить запитання, на яке передбачають відповідь. |
| а) з’ясовувальної питальності; — питальні займенники і прислівники: хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, коли, куди тощо; — питальна інтонація: підвищення тону на питальних словах і стрімке пониження його в кінці речення; речення перепитування: повторення питальних слів; б) уточнювальної питальності; — питальні частки хіба, невже, чи або тільки питальна інтонація (антикаденції) – виразне піднесення тону до кінця речення; речення вибору: частка чи в ролі сполучника. |
Чого являєшся мені у сні? (І. Франко).
Що-що вам відповіли?
Невже тобі неволя не обридла? (Леся Українка). Співали птиці в шибку із куща? (Л. Костенко). Поїдете автобусом чи тролейбусом? |
| Питальні речення використовують переважно в розмовному мовленні та в мові художньої літератури. |
| 3. Спонукальне – містить спонукання до виконання / невиконання дії (наказ, команду, вимогу, розпорядження, згоду, погрозу, заборону, застереження, заклик, попередження, дозвіл, звернення, прохання, вмовляння, благання, пропозицію, заохочення, пораду, рекомендацію, запрошення тощо). |
| — граматичні або описові форми наказового способу дієслів, подеколи в поєднанні з частками: • та (підкреслює прохання чи спонукання або передає відтінок нетерпіння, настійливого прохання); • ну (відтінок поступки з боку мовця або підсилення наказу чи запрошення); • -но, -бо (пом’якшують прохання); — форми інфінітива у функції імператива (від лат. imperativus – владний) |
Ох, не повчайте молодих! Нехай побудуть молодими (Л. Костенко)
Та ти скажи, в чім річ (Г. Хоткевич). Та пустіть же мене, мамо! (П. Тичина). Ну, тепер бери ложку та сідай вечеряти (С. Васильченко). |
| Інтонація спонукальних речень позначена більшою силовою напругою голосу і вищим тональним рівнем, ніж інтонація розповідних речень. Інтонування залежить від характеру спонукання: речення, що виражають наказ, вимогу, заборону, заклик, вимовляють більш високим тоном з висхідною інтонацією, а речення, які виражають прохання, пораду, вмовляння, застереження, проказують нижчим тоном з посиленням голосу на спонукальному слові і стрімким його спаданням наприкінці речення. |
| Примітка. Речення, у яких спонукальність передають лексичними способами, зокрема предикативами на зразок треба, необхідно, слід і под., за синтаксичною модальністю є розповідними: Треба ж віддати, мамо, борг (Панас Мирний). |
| Спонукальні речення характеризують експресивне мовлення, тому їх переважно вживають у розмовному мовленні, у художніх та публіцистичних текстах. Науковому мовленню такі речення не властиві, а в офіційно-діловому стилі їх застосовують у командах, наказах, оголошеннях. |
| 4. Бажальне (оптативне, від лат. [modus] optativus – бажальний спосіб) – виражає бажання щодо здійснення сказаного. |
| — частки з бажальною функцією аби, аби хоч,би /б, бодай (би), коли б хоч (не), хай (нехай), хоч (не), хоч би (не), хоч би ще / вже, щоб, якби, якби хоч (не) та ін. при інфінітиві чи родових формах дієслова; — бажальна інтонація – підкреслене виділення голосом та наголосом бажального слова і помірне зниження голосу наприкінці речення;• з відтінком побажання;• формули привітання, прощання, клятви, проклинання. |
Долетіть, долетіть би мені (В. Сосюра). Якби-то правдонька щербата не була (Н. тв.). Хай би стала планета блакитною! (В. Швець).
Щасливої вам мандрівки в манливу, важку, відповідальну невідомість (Ю. Мушкетик). Добрий день вам, люди добрі! (Н. Кадук). Щоб тобі добра не було! (Н. тв.). Аби мене грім побив (Н. тв.). |
| 5. Умовної модальності – виражає можливість здійснення явища за якоїсь умови. |
| — форми умовного способу;
— частка би (б) при інфінітиві; — форми наказового способу в значенні умовного |
Філоксера однаково за кілька літ знищила б йому виноградники (М. Коцюбинський).
Коли б дядька Самійла пустити з косою, він обкосив би всю земну кулю (О. Довженко). Прийди Тарас вчасно, все було б добре (Л. Костенко). |
| 6. Гіпотетичної [від грец. ύπόδεσις- припущення] (ймовірної) модальності – виражає нецілковиту певність, деяку сумнівність щодо правдивості сказаного. |
| — частки із значенням припущення десь, ледве (чи) не, либонь, навряд (чи), наче, ніби, чи не і под. | Я її либонь і побачу (Марко Вовчок). |
| 7. Переповідної модальності – мовець висловлює не особистий досвід чи свої переконання, а переказує спостереження, висновки інших осіб. |
| — частки із вказівкою на чуже мовлення буцім, буцімби, буцімто, мов, мовляв, наче б, начебто, ніби, нібито тощо при словах із семантикою мовлення, передавання інформації. | На Щуку хтось бомагу в суд подав, що буцімби вона такеє виробляла…(Л. Глібов). |
| 8. Синкретичної семантики – поєднує значення різних за метою висловлення типів речення: |
| — питально-розповідне (риторичне питання, яке не потребує відповіді);
— питально-спонукальне; — розповідно-спонукальне тощо. |
Хіба воскресне з попелу любов? (І. Гнатюк).
Чи не прийшли б ви сьогодні до мене, а то багато справ невідкладних зібралось? (Б. Лепкий). Читати темно! |
|
Методична примітка Відповідно до шкільної програми учні вивчають три основні типи речень за метою висловлення: розповідні, питальні, спонукальні. |
Напишіть, будь ласка, у коментарях про опрацювання теоретичного матеріалу.